News 382 Media

Настя почала працювати в квітковому магазині, коли матері не стало. Вона зайняла її місце. На руках у неї залишився маленький брат. Тато теж був, але майже завжди був у роз’їздах. Тяжко переживав втра ту дружини, йому на одному місці не сиділося. Настя не засуджувала його, хоч часом їй і було тяжко одній. Про особисте життя довелося забути, адже весь свій вільний час вона приділяла дев’ятирічному Ромочці . Клієнти квіткового магазину були різні. Насті здавалося, що, працюючи тут, вона віддає шану пам’яті матері. Одного весняного вечора до них прийшов чоловік. Виглядав він дуже елегантно та стильно, був її ровесником. Він довго розглядав квіти, нюхав, а потім таки попросив у Анастасії допомогу. — Для жінки квіти вибираєте? — Так, — кивнув чоловік.

-А Які квіти люблять ваша жінка? Чоловік розвів руками. – Бою ся, що я не знаю. Я маю сьогодні вперше з нею зустрітися. Ага, перше побачення означає. Анастасія задумливо оглянула прилавок із квітами. — Мені потрібен елегантний букет, не надто пишний, ніжний такий . — Сказав чоловік. Настя посміхнулася йому і запропонувала ніжні білі троянди. Побачивши їх, він кивнув головою. — Це те що треба! Дівчина зав’язала квіти рожевою стрічкою та простягла чоловікові. Пішов він задоволений. Чоловік приходив щотижня, брав той самий букет і казав, що зустрічається з новою дамою. Спочатку у Насті про нього було добре враження, вона навіть заздрила дівчатам, які з ним на побачення ходять, але після третього разу вона почала поrано про нього думати. Скільки можна міняти жінок? А третім разом все не обмежилося, він прийшов і в четвертий, і вп’ятий. На шостий каже: — Настю, мені цього разу букет потрібен особливий, я даруватиму його колишній зірці театру!

Настя зібрала букет із червоних та білих троянд і простягла чоловікові. Він уже не виглядав у її очах таким ідеальним. Чоловік запропонував Насті сьогодні поїхати з ним, вона була заінтригована пропозицією, тож погодилася. Вона не знала, чого чекати, але відкинувши сумніви, вирішила довіритися інтуїції. Він відчинив їй двері переднього сидіння, і вона сіла в машину. Поїхали вони в центр міста і зупинилися біля гарного будинку, зарослого квітами. Чоловік галантно відчинив їй двері, і Настя увійшла. Виявилося, що Віктор є спонсором будинку для людей похилого віку і щоразу, коли до нього приходять нові відвідувачі, жінкам він купує квіти, а чоловікам дарує цікаву книгу. Дізнавшись про все це, Насті стало соромно за свої думки, що вона сумнівалася у благочестиві чоловіка. Незабаром вони почали зустрічатись, і він покликав її заміж. Тепер він спонсує не лише будинок для людей похилого віку , а й особисте щастя Анастасії.

Я вийшла на пенсію, і зараз працюю прибиральницею. Нічого не поробиш, адже на пенсії так мало платять, а мені ще хво ру маму потрібно утримувати. Тому я стала прибиральницею в одній компанії. Платили там середньо, я особливо не скаржилася. Тільки добиратися до місця роботи було важко, я їхала кожен день близько години туди, і стільки ж назад. Дорога сильно вимо тувала. Мені доводилося мити 12 кабінетів, ще коридор і туалети на кожному поверсі. Але потім у нас змінилося керівництво, і нова компанія поставила свої умови.

Тепер нам не оплачували відпустку і не давали гроші під час ліkарняних. Через такі умови одна з прибиральниць відмовилася працювати. Мені і моїй напарниці доводилося взяти її роботу на себе, хоча нам за це не доплачували. Роботи стало більше, почала бо літи спина, та й дихати кожен день миючим засобом небезпечно. У мене почала з’являтися алерrія. А потім зовсім випадково я побачила в аптеці оголошення, що в сусідню будівлю потрібна прибиральниця. Я вирішила піти і дізнатися, що за умови.

Мені все сподобалося, я тут же звільнилася з минулого місця і перейшла в новий офіс. Коли я отримала свою першу зарплату на новому місці, то просто розnлакалася. Але не через те, що грошей мало або від втоми. Навпаки, я була така щаслива. На новому місці мені платили в два рази більше, ніж на попередньому. Тим більше, я мила не 12 кабінетів, а всього 8 невеликих кімнат. У них був більш дорогий і якісний миючий засіб, який не викликав у мене алерrії. Я була рада, що у мене така робота і розуміючий колектив.

— Навіщо тобі ці городи, продавай будинок і переїжджай до нас, – вмовляла Соня свою маму. Любов Василівна подумала і погодилася. Жінка виставила на продаж будинок, швидко знайшовся покупець і купив його. Минув тиждень, а Любов Василівна все не приїжджала до дочки. — Мамо, ти до нас їдеш, або у тебе щось сталося? — схвилювалася Соня. — Вибач, але я не приїду! — раптом сказала Люба. Соня не розуміла, що відбувається. Люба мріяла, що їх заміський будинок стане сімейним гніздечком. Вони з чоловіком все життя в місті жили, але завжди мріяли про великий будинок на свіжому повітрі. Коли народився онук, Люба марила, що коли-небудь вони всі переїдуть за місто і заживуть дружно і щасливо.

Тільки її мріям не судилося було збутися. Три роки тому чоловік завів kоханку молодше на десять років. Прийшов якось і заявив: — Я з тобою себе старим відчуваю. Я йду від тебе, Люба. Це сильно підкосило жінку. Вона звикла, що вони з чоловіком все разом роблять. Як старим? Адже вони завжди такий активний спосіб життя вели. Раз на тиждень влітку і навесні на пікнік вибиралися, на велосипедах каталися, на риболовлю ходили. Після розлу чення чоловік взяв тільки машину, а будинок залишив Любі. Квартира в місті їй належала, адже дісталася від матері. У той же час чоловікові дочки запропонували хорошу посаду в столиці, і вони переїхали. Люба залишилася зовсім одна.

Її перестав радувати будинок, який вона так старанно облаштовувала. Все було не в радість. — Мам, ти продай будинок і переїжджай до нас. Навіщо тобі там одній сидіти? — вмовляла Соня щоразу, коли вони зідзвонювалися. Втомившись від самотності, Люба, врешті-решт, погодилася. Сумно їй було розлучатися з мрією, але робити було нічого. На оголошення про продаж швидко відгукнулися. Молодий чоловік оформив документи швидко, з важким серцем підписувала Люба документи. Коли вона вже збирала речі, щоб до доньки поїхати, раптово Ігор подзвонив. — Любов Василівна, виба чте, Вас Ігор тур бує. У нас з документами невеликі проблеми, не могли б ви приїхати?

Тут ще ви здається нам забули ключі від сараю залишити. Люба схаменулася і вирушила в село, щоб з усім цим розібратися. Ігор був не один. — Познайомтеся, це мій батько, Віктор Петрович. Поки Люба допомагала їм сарай відкрити і з документами розбиралася, то розговорилася з Віктором. Він виявився дуже приємним чоловіком. Виявилося, що син купив будинок для нього, втративши дружину, він давно мріяв про життя на свіжому повітрі. Від будинку був у захваті. Любов йому теж сподобалася, і він запросив її відзначити разом новосілля, адже син повинен був скоро виїхати. Так Люба залишилася на вечір, потім і на ніч, а потім назовсім.

Мені було шість, коли батьки розлу чилися. Нічого серйозного не було, просто обидва зрозуміли, що більше не відчувають почуттів один до одного. Батькам вдалося зберегти дружні стосунки. Мій батько був чудовою людиною. За все своє життя він чесною працею заробив собі невеликий статок, купив заміський будинок, забезпечував нас з мамою. Крім цього, з ним завжди було цікаво проводити час-ми каталися на лижах, бували у всіх музеях країни. У батька була колекція антикварних речей і дорогих картин. На жаль, вже рік, як улюбленого батька немає з нами.

У нього діагностували серйозне захво рювання, і через місяць він пішов з життя. Для нас з мамою це було справжнім ударом, ми втратили кращого батька, кращого друга на світі. Після розлу чення з мамою у нього не було іншої сім’ї, так що всі витрати на nохорон я взяв на себе. З різних міст приїхали брати і сестри батька зі своїми сім’ями, але ніякої допомоги від них я не побачив. Вони робили тільки те, що сиділи і nлакали, а в цей час мені доводилося одночасно організовувати церемонію, домовлятися з кафе і замовляти все потрібне.

Тільки в день прощення з батьком я зрозумів, як сильно ненавиджу його рідних. Тата немає з нами всього день, а вони вже заговорили про його стан: кому ж дістанеться весь спадок? Батько залишив чимало майна, але нас з мамою це взагалі не цікавило: ми втратили близьку людину. Після відходу рідних, коли я переїхав до будинку батька, не зміг повірити своїм очам. З будинку зникли всі більш-менш дорогі речі, скрізь був бардак. З’ясувалося, що його рідні поцупили всі речі, мовляв, все одно все належить рідні. Соромно за них, не хочу більше спілкуватися з цими «зл одіями».

Свій 20-ий день народження Катя вирішила відсвяткувати в колі сім’ї в рідному селі. Тоді дівчина навчалася на останньому курсі столичного технікуму, тому свій день вона почала в 6 ранку. Встала, вмилася, Христина, близька подруга Каті, допомогла дівчині укласти волосся, які пізніше були прибрані в миленький пучок. — Катю, але хоча б сьогодні одягни сукню, вони ж тобі так личать! – нила Христина, —пора подорослішати вже. Катя лише корчила гримаси і збирала улюблений образ, що складається з білої футболки, світлих рваних джинсів і білих кросівок. Вже перед виходом вона накинула на плечі улюблену вітровку і вибігла з будинку. Перед під’їздом Катю чекав Максим з букетом квітів і коробкою цукерок. — З днем народження, красунечка, — сказав він і міцно обійняв Катю. — Дякую, мені дуже приємно. А тепер на вокзал? – запитала Катя, колупаючи коробку цукерок.

— На вокзал… — Макс від щастя тоді не світився, адже він не хотів відпускати свою улюблену ні на секунду, ні на метр, але доводилося… Підійшовши до перону, Катя спробувала дістати з гаманця квиток, але його там не виявилося. Дівчина нервово проверіла кишені, але квитка ніде не було. Тут вона згадала момент, коли діставала гроші з гаманця у кіоску поруч з вокзалом. Тоді дув сильний вітер… не важко здогадатися, що сталося далі. Катя сіла на лавку і почала не просто плакати, а ридати в голос. — Ось і з’їздила день народження відзначати! – ревучи, скаржилася вона. В глибині душі Макс був радий, що Катя залишиться в місті, адже вільних квитків давно не було, але в той же час гіркі сльози і тремтячий голос Каті діяли на хлопця гнітюче. — Може, поїдемо до мене? – запропонував Вадим, — все одно нічого втрачати. Зі мною тобі буде не rірше, ніж з дівчатами з гуртожитку, повір.

Катя подумала і вирішила, що з Максом і справді буде веселіше, так і про невдачі вона з ним багато думати не буде. Загалом, на тому і вирішили. Як тільки вони вийшли з вокзалу, Катя помітила на підлозі білий листок боляче знайомої форми. Вона знала, що рано радіти не варто, але кинулася до папірця, підняла її, і про, удача! Це був її квиток. На годиннику було ще 5 хвилин до відправлення поїзда. — Макс, ти мій талісман, — сказала Катя, поцілувала хлопця і побігла на перон. Після повернення Каті в місто, вони з Максом стали офіційною парою. Вони обидва світилися від щастя, що переповнює їх кохання. Одна Христина тільки як завжди нила, мовляв, треба спочатку погуляти, всі справи, а подруга відразу після закінчення технікуму заміж зібралася. Щодо погуляти – гаразд, але так говорять ті, хто не люблять. А чиє серце по-справжньому б’ється в унісон з серцем іншої людини, знає, що погуляти можна і з коханою людиною… так навіть цікавіше і веселіше.

Валя прийшла на поминки дядька. Людей зібралося чимало, на чолі столу сидів Ігор, старший син дядька. Він командував усіма, говорив, хто де має сидіти. Валя дуже любила дядька Вову. Вона росла без батька, дядько став їй другим батьком. Він допомагав дівчинці з усіма труднощами в життя, а та дбала про нього, коли йому вже стало важкувато зробити це самому. З дядьком жив його 30-річний молодший син Арсеній. Він би хлопцем зі своїми дивацтвами – міг пропасти на місяць і з’явитися голодним і виснаженим. Сєня не прагнув так-то ні до яких відкриттів, не поспішав розібратися зі своїм життям, змінювати щось…

Повною протилежністю Сєні був його старший брат, Ігор, який лагідно називав брата невдахою і казав, що так у нього нічого в житті і не вийде. Ігор дзвонив Валі або батькові раз або два рази в рік – з нагоди дня народження батька і дізнатися, чи не відкинувся він ще. Незадовго до цього випадку Ігор кинув свою дружину з 5-річною донькою і пішов до іншої – до Катерини. — Ти випадково не спілкуєшся з першою дружиною Ігоря? – запитала Катя, коли Валя мила тарілки на кухні. — Ну, припустимо. А що? — Вона претендує на нашу дачу, каже, мовляв спільно нажите потрібно ділити після розлучення, але вона ніякого відношення до цієї дачі не має.

Думаю, варто з нею поговорити. — Це їх проблема. Хто знає, як би ти поводилася, піди твій чоловік до іншої після 12 років шлюбу, — сказала Валя, залишила тарілки і повернулася до вітальні, де родичі говорили про картиру дядька. — Я думаю продати будинок, — заявив Ігор, — ми так з Катькою вирішили. А то в цьому містечку жити неможливо. Продамо і купимо квартирку в столиці, а нашу нинішню здамо квартирантам. — Його потрібно ділити. Ти не один тут живеш, у Сєні теж є частка в цьому будинку, — вставив дядько Толя. — Не потрібна мені ніяка частка. Батька вже немає, навіщо мені цей будинок без нього, — подав голос Сєня. — Нічого ділити і продавати не доведеться, — раптом заговорила баба Женя, яка за весь день жодного слова не впустила, — Вова цей будинок залишив Вальці.

— Що? Не може бути такого, — Ігор підскочив з місця, — ах ти аферистка! Ось, як ти, виявляється, за батьком доглядала. Всі документи, либонь, підробила? З цими криками Ігор підійшов до Валі, але дядько Анатолій став перед ним. — Вова прекрасно знав, що він робить. Він же знав, що ти залишиш брата на вулиці. Ти навіть не телефонував йому, дізнатися, як у нього справи, може йому допомога була потрібна. А тепер ти претендуєш на будинок. І хто тут аферист? – накинулася на Ігоря баба Женя. — Я це так не залишу Ви всі пошкодуєте! – заявив Ігор і пішов разом з Катею. Чесно, Валі не хотілося би встрявати в ці справи, вона і не проти відмовитися від спадщини, але дівчина цього не зробила, щоб не залишити Сєню на вулиці. А з підтримкою баби Жені і дяді Толі вона і Ігоря не боялася.

Я молодий чоловік і не соромлюся своїх переваг. Хтось почне засуджувати, хтось підтримає. Мені не подобаються товсті дівчата, але на зло мені доля розпорядилася по-іншому. Я одружився з товстухою. Між нами не було ні кохання, ні інших почуттів. У якомусь сенсі я її навіть ненавидів. Ми зустрілися під час однієї вечірки на честь дня народження спільного друга. П’яні розмови та танці довели нас до ліжка. Я мутно пам’ятаю той вечір, бо був дуже n’яний. Наступного дня ми роз’їхалися кожен своєю дорогою.

Через місяць мені дзвонять із незнайомого номера. Моя дівчина на ніч повідомляє, що залетіла від мене і в жодному разі не відмовиться від дитини. Я і не змушував їй відмовитися від малюка, навпаки, пообіцяв допомагати грошима, брати участь у вихованні. Але ця мадам хотіла наро дити дитини у шлюбі. Мене змусили йти до РАГСу та підписати безглузді документи. У нас народився чудовий хлопчик-єдиний плюс у всій цій історії. До полоrів моя дружина була повною, а після ще більше погладшала, потім почала постійно жерти. Мені було гидко дивитися на неї.

Ми спали в сусідніх кімнатах, після роботи я постійно затримувався, уникав її як тільки міг. Через два місяці після народження сина я зрозумів, що для нас буде краще розлу читися . Мати дитини теж була не проти, адже сама чудово бачила, що діється між нами. Після розлучення ми майже півтора роки не зустрічалися. Нещодавно я зненацька побачив її на вулиці. Вона була зовсім іншою — стрункою, доглянутою. Я відразу ж зрозумів, що хочу повернутися до неї, але не думаю, що після цього вона захоче бути зі мною. Невже не можна було стежити за собою раніше?

Ранок почався, як завжди, нічого не віщувало хвилювань. Ігор сидів спокійно на кухні, попивав чай з улюбленої чашки з динозавриком. Раптом на кухню зайшла дружина і стала кокетливо крутитися перед ним у новій, вечірній сукні. Він мало не поперхнувся. Погляд пройшовся по красивим ногам вгору до вирізу, досить коротенької сукні. Ігор мимоволі облизався, задивившись на струнку фігурку дружину, аж руки засвербіли. — А куди це ти? — голос вийшов трохи хриплим. — На роботу! — задоволено посміхнулася Анжела. – Мені підходить? У нас свято на роботі. Десять років з дня відкриття офісу! На пару хвилин Ігор завис, обробляючи інформацію. Шестерінки в голові крутилися з працею, мозок ще не відійшов від виду красивих ніг. Чорт, вже п’ять років одружені, а реакції як у хлопчиська. Коли інформація дійшла до аналітичного центру, в голові яскраво замигала тривожна лампочка.

Чоловік стукнув кулаком по столу. — Нікуди ти в такому вигляді не підеш! З глузду з’їхала, чи що? — обурився Ігор. Дружина побудувала невинну мордочку. Губи, нафарбовані в червоний, склалися в іронічній посмішці. — А що не так? Гарне плаття! Вона спеціально відтягнула краєчок спідниці трохи вище, у Ігоря дихання зірвало. — Жінка, ти з розуму рушила або мене вирішила з розуму звести? Воно коротке! В тебе чоловічий колектив! Вони ж витріщатися будуть. Представивши натовп облизывающихся на його дружину мужиків, Ігор здригнувся. — Я купила його тиждень тому і тобі показала, ти сказав, що сукня нормальна. -Не було такого! Це плаття нормальне, тільки якщо експлуатувати його в межах нашої спальні. Анжела закотила очі. — Боже, Ігор, в минулий четвер я прийшла з роботи, показала тобі плаття. Ти сидів за комп’ютером у свої танки нещасні грав. Щось таке згадалося.

Ігор сором’язливо опустив погляд. Він тоді навіть не подивився на те, що дружина показує, надто був зайнятий комп’ютерною грою. — Я тоді не розглянув… Але це нічого не змінює! І взагалі, чому ти туди йдеш одна? У тебе, між іншим, чоловік. Як би підтверджуючи свої слова, Ігор випростався. Анжела поклала руки на боки, стиснула губи. — Саме так. І цей чоловік, між іншим, мені відмовив і не один раз, а чотири рази. Я тобі чотири рази пропонувала зі мною піти. І що ти сказав? Анжела, дорога, я зайнятий справами галактичної важливості, ми з Сергієм пиво плануємо ввечері в п’ятницю попити! І це пряма цитата, дослівно! Ось і пий своє пиво, а я на корпоратив піду, пити вино і блищати. Ігор прокашлявся і навіть почервонів. Погляд розгублено пройшовся по кухні, як би шукаючи виправдання. На дружину він не дивився.

— Ну, було таке, так. Але взагалі, я тут зрозумів, що пиво як раз забув купити, і Сергій не сильно образиться, я думаю, якщо справи галактичної важливості поступляться справах супер-галактичної важливості, і я піду зі своєї привабливо дружиною на корпоратив. Щоб зламати ніс кожному, хто поділяє мою думку, але кому не вистачає розуму це не демонструвати. Ігор подивився на дружину поглядом котика з Шрека. Анжела, витримавши інтригуючу паузу, вгамувалася. — Добре, добре, тільки костюм надягти. Там дрес-код. Ігор швидко кивнув і поспішив переодягатися. Анжела плюхнулась на стілець, на губах розквітла самовдоволена посмішка. Ну що ж, план спрацював. А як ще виманити мужика з барлоги? Правильно, впливати на інстинкти!

Весілля відгуляли, а тепер молодята насолоджувалися медовим місяцем. На столі ще була купа всяких подарунків, ігристе та цукерки. Неохоче вилазячи з ліжка, Сергій оглянув речі на столі. — Це все треба днями розібрати і скласти на місця, Тань — сказав він, перебираючи речі. Раптом його увагу привернула стара скороварка. Було видно, що їй, як мінімум, років тридцять, навіть сліди кіптяви були.

— Ось твоя бабуся, звичайно, жінка кумедна. Як вона здогадалася до такого подарунка? — посміхнувся чоловік. Тетяна, підійшовши ззаду, обняла чоловіка і притулилася всім тілом, поглядаючи на купу речей з-під його плеча. — Ну вона жінка стара, у неї свої погляди на практичність та подарунки. За те, яку промову вона сказала! — Хах , так. Я цього не забуду, — чоловік обійняв дружину за тендітні плечі. — Як вона там говорила? — Ви у цій скороварці можете квартиру зварити!

— Добре, але поки доведеться обійтися орендованою квартирою. Подружжя посміхнулося, подивившись один на одного. Вони не знали, що робити з річчю. Вона була справді стара. Дивно це використовувати, коли на кухні кілька комплектів нового посуду. Але ж не викидати подарунок. Вирішили заради гри спробувати сніданок там приготувати. Чоловік, взявши посудину, вирушив на кухню і раптом вигукнув: — Таня, йди сюди швидше! Тут таке! У скороварці виявилося кілька пачок грошей, перетягнутих гумкою.

Яна познайомилася з Олегом, коли ще вчилася на першому курсі. Того дня вона поспішала на день народження подруги. Зайшла в квітковий магазин, щоб купити іменинниці квіти і побачила там високого, харизматичного хлопця. Продавщиця була молода дівчина, вона активно з ним фліртувала і посміхалася. Яна розуміла, чим зумовлена її увага. Хлопець дійсно був дуже гарний, був схожий на актора з голлівудського фільму. Красунчик раптом звернув на неї свій погляд і запитав: — Дівчина, які квіти ви любите? Яна під пронизливим поглядом синіх очей розгубилася. — Я? Мені польові квіти подобаються… — Я на день народження йду і ніяк не можу визначитися, тут так багато всього. Він вказав їй на два букети, один був з півоніями, а інший з трояндами. Яна збентежилася, на її щоках спалахнув рум’янець.

— Взагалі дівчата люблять троянди, але я б вибрала півонії. — А які квіти любить ваша дівчина? — втрутилася продавщиця. — Моя дівчина? — здивувався хлопець, — У мене немає дівчини. Просто друг умовив піти з ним на день народження сестри. Зрештою, хлопець вибрав троянди, посміхнувся наостанок Яні і вийшов з магазину. Яна всю дорогу до будинку подруги думала про незнайомця з квіткового магазину. Яким же було її здивування, коли серед гостей вона помітила того самого юнака. Він теж її помітив, привітно посміхнувся і підійшов. Весь вечір вони разом базікали. Чомусь іменинниця кидала на них злісні погляди. Яна не розуміла, що зробила не так. Коли свято закінчилося, хлопець зголосився її проводити. Під час прогулянки взяв її номер телефону. Яна не знала, чим могла привернути увагу такого красеня.

На наступний день, відправившись до університету, вона зіткнулася зі своєю подругою. Карина шикнула на неї і каже: — У тебе совісті зовсім немає?! Я спеціально попросила Андрія запросити Кирила, а ти його забрала в мій день народження. Що він тільки в тобі побачив? Ти сіра миша! Виговорившись, вона розвернулася і пішла. Яна засмутилася. Вона не хотіла ображати Карину. Удома вона довго розглядала себе в дзеркалі. Дійсно, нічого особливого відображення не показувало. Дівчина вона невеликого зросту, кучеряве каштанове волосся, бліда шкіра, Підліткова фігурка без жіночних округлостей. Чому на неї звернув увагу статний красень на кшталт Кирила? Увечері, на подив Яни, Кирило подзвонив і запросив її погуляти в парку. Яна погодилася.

Зустрів він її з букетом польових квітів і сліпучою посмішкою. Так у них почалися стосунки. Всі навколо говорили, що це безнадійна пара. Але оточена любов’ю і увагою Кирила, Яна скоро зовсім перестала звертати увагу на оточуючих. Весь день Яна провела біля плити. Вона готувалася до торжества. Сьогодні вони з чоловіком відзначали п’ятнадцяту річницю весілля. Діти зібралися за столом. Яна встала і сказала: — Кирил, я зрозуміла, що ми зовсім неправильна пара. — Чому? — здивувався чоловік. — Ми жодного разу за стільки років не посва рилися. — А ти хочеш посваритися? — розсміявся Кирило. Чоловік обійняв її, шепнув їй на вушко: — Я не можу посва ритися з такою чарівною польовою квіточкою.