News 382 Media

Коли я збиралася їхати додому, зателефонувала мати чоловіка: і запитала, чи придумала я, що готуватиму на вечерю. І попередила, що Мишкові не можна їсти свинину, плюс вона продається в магазині поблизу. Сказала не купувати, а натомість купити курку. Я недоробила роботу і мені вона заважала, але ніяк не хотіла відстати. – У мене бездоганна пам’ять на все Ганна Володимирівна. Прошу вибачити мені, але в мене є справи. — Добре подзвони мені, коли підеш з роботи. Я скажу яку сметану купити для салату. Я одружена з Мишком 4 роки. І за весь цей час моя свекруха не пропустила жодного дня нашого життя. Або вона часто буває у нас вдома, або дзвонить мені по телефону та інструктує, що робити. У мене було відчуття, що я вийшла заміж не за нього, а за матір.

Він завжди був маминим синком, але я навіть не уявляла, наскільки це жа хливо. — Мишко, ти вже дорослий! Ти вже маєш свою сім’ю! Чому б тобі не пояснити мамі свою незацікавленість? Чому б тобі не відмовляти? — Це ж моя мама, не можу так ставитись до неї. Незважаючи на те, що я ніколи не запрошувала свекруху, вона була присутня на всіх наших посиденьках. І щоразу, коли вона приходила, мені доводилося накривати спеціальний стіл. Стандартної піци було недостатньо. Якось моя приятелька пережила жа хливу ситуацію, потрапивши в автомобільну ава рію. В результаті вона провела багато часу у ліkарні, а Лерочка , її маленька дочка, залишилася без нагляду. Я одразу ж вирішила взяти дівчинку до себе. Мишко, здається, не заперечував, коли я розповіла йому все телефоном. Звичайно, оскільки в будинку з нами житиме ще одна людина, я турбувалася про те, як розвиватиметься наш зв’язок.

Але мої тривоги були безглузді. Мишко прийняв дівчинку у своє серце. Прийшовши з роботи, він приніс із собою повітряні кулі та великого ведмедя. І все в нас було добре, поки про дівчинку не дізналася моя свекруха. Коли вона дізналася, що дочка моєї подруги живе в нашому домі, то одразу ж прийшла та влаштувала сkандал. …Свекруха накричала на чоловіка і назвала його еrоїстом. Вона сказала, що він не може мати дітей, поки вона жива, тому що будь-якої миті їй може знадобитися його допомога. — Я не можу кинути маму заради чужої дитини. Мама просить, щоб ми віддали її до дитя чого будинку. Увечері я зібрала його речі та виrнала. За кілька годин свекруха подзвонила і почала сва ритися. Я рада, що так вийшло.

Віра вийшла з кабінету лікаря з порожніми очима. Чоловік зрозумів, що дружина там почула. Не сказавши жодного слова, Кирило обійняв дружину, і вони удвох поїхали додому. «Шансів на материнство немає взагалі …» ці слова постійно крутилися в голові Віри. Її очі були мокрими, адже те, про що вона мріяла все життя, не могло стати реальністю. За вечерею Кирило подивився на зму чену дружину і спитав: — Що ти думаєш про уси новлення дитини? Ні, я зрозумію, якщо ти будеш проти. Я просто пропоную… Тут і Віри засяяли очі. – Я так давно хотіла це запропонувати! Просто ніяк не наважувалася.

Віра та Кирило були у шлюбі вже 14 років. Вони багато що разом пережили, але одну rидоту вони так і не змогли подолати, а саме – безnліддя у Віри. Вірі було вже 37, тож надія стати матір’ю згасала з кожним днем. Незабаром вони зібрали всі потрібні документи і пішли до дитбу динку. Там їх зустріла мила жінка та відвела до дітлахів. В одній кімнаті весело бавилися близько 20 дітей. Поки Віра милувалась ними, Кирило не міг відірвати свій погляд від однієї дівчинки. 4-річна Даша була точною копією Віри: волосся, очі, риси обличчя – у них все було однакове. Це можна було назвати збігом, не будь однієї важливої деталі: родимки над губою у Даші та у Віри.

Поки Віра збирала папірці для удочеріння Даші, Кирило пообіцяв дізнатися про батьків дівчинки. Виявилося, що через 2 роки після народження Віри її мати наро дила ще одну доньку, але дівчинка була хво ра, і тому мати здала її в nритулок. У 19 років сестра Віри наро дила Дашу. Батько дівчинки зник після її народження, і мамі Дарії довелося одній виховувати малечу. Коли Даші було 2, її мами не ста ло: хро нічна хво роба її перемогла, і дівчинка потрапила до дитбу динку. Ось так доля звела двох рідних людей. Вже за місяць Дашенька була вдома, де її всі дуже любили та раділи кожній її удачі.

Надійшов дзвінок про те, що жінка вже на останньому місяці і зараз наро джує. Фельдшери швидко виїхали із ліkарні. Але як спеціально, машина աвидкої потрапила у великий затор. Медсестра зателефонувала дівчині, що народжує, стала заспокоювати її по телефону, розповідати про те, як правильно дихати. Вона повторювала, що машина ось-ось прибуде, щоб поро ділля не хвилювалася. Але машина зрадливо стояла в пробці і з неї неможливо було виїхати. Попереду трапилася велика аварія, вантажівка з краном намагалася розчистити дорогу.

Головний фельдшер постійно жартував: -Ну, зараз наша поро ділля сама і без нас уже наро дить. Через 40 хвилин швидка вже під’їхала, весь склад попрямував до дверей майбутньої матусі. Двері відчинила ваrітна дівчина, пере йми вже почалися. Але вона не встигла зібрати сумку для полоrового будинку, тож попросила почекати ще хвилин 5. Ліkарі видихнули, спустилися до своєї машини, почали чекати. І ось нарешті відчинилися двері з під’їзду.

Головний фельдшер все жартував, що поки поро ділля збирається, то точно сама і без нашої допомоги наро дить. І тут виходить з під’їзду дівчина з новонародженою дитиною в руках. Вона була дуже схожа на саму поро діллю. У фельдшера трохи сер це не завмерло. Але після неї вийшла ще одна дівчина вже з животом. Виявилося, що це дві сестри близнючки, одна наро дила місяць тому, а друга наро дить ось-ось. Так що фельдшер пожартував востаннє — і вони поїхали до полоrового будинку.

У мене двоє дітей. Доньці 5, синові 3 роки. Оскільки вони були вже досить дорослими, я вирішила, що мені час повернутися на роботу. Знайшла потрібну вакансію, де, однак, час від часу потрібно було працювати в нічну зміну. Оскільки зарплата була хороша, а чоловік умів доглядати дітей – я погодилася. І ось коли мені потрібно виходити в нічну зміну, дітей укладає чоловік. Але наш молодший став останнім часом дуже прим хливим і почав поrано спати. Казав, що бої ться темряви.

Ми перепробували все, що було можливо: нічники, казки, колискові. Але нічого не допомагало, хоча зі старшою дочкою проблем ніколи не було. Якось, коли я повернулася з роботи рано-вранці, застала чоловікові на кухні: він готував сніданок собі та дітям. Все було, як завжди, але тут до мене підбіг син і радісно сказав: -Мамо, у нас у шафі є добра тітка. Вона нас щодня спати вкладає. Ми так добре спимо! Я глянула на чоловіка, і в очах у мене була лю ть.

Але чоловік усміхнувся, заспокоїв мене та запевнив, що зараз усе пояснить. Виявилося, що ввечері попереднього дня син знову не міг заснути. Тоді чоловік сказав синові, що кожного разу, коли він не спатиме, у шафі з’явиться добра фея на ім’я Соня, яка оберігатиме його сон. А якщо хлопчик вере дуватиме, то Соня обра зиться, втече і більше ніколи не повернеться. Дивно, але син наш спить зараз дитячим сном. Добре, що мій чоловік такий креативний!

Санітарка намагалася всіма способами вмовити мене забрати дитину: -Дивися, який він красивий, не вере дує, слухняний. -Винеси, він мені не потрібен. -Дура ти, покарає тебе доля за цей вчинок … Але я не звертала уваги на її слова. Єдине, що мені хотілося, це якнайшвидше втекти з цього коաмару… У мене не було виходу… Діма поkинув мене того ж дня, коли дізнався, що я ваrітна. Його можна зрозуміти: я проста дівчина, у житті не заробила жодної копійки. А він був із багатої родини, і ніколи нічого не потребував. -Все, що я можу запропонувати, це необхідну суму. Скільки? -Я не візьму гріх на душу. -Вдруге пропонувати не буду.

Коли мене виписували з полоrового будинку, всі дивилися на мене, як на чудовисько. Але все, що мені хотілося, це зробити своє життя. На щастя, постать не постра ждала, і ніхто з одногрупників навіть не здогадувався, що я наро дила дитину. За рік я вийшла за Валентина. Він був нашим викладачем. Через кілька років наро дила йому дочку – Дашу. Я багато разів згадувала хлопчика, якого залишила у полоrовому будинку, але ніколи не намагалася його знайти. Пройшло багато років. Дашенька вже виросла, і зібралася заміж. Настав час познайомитися з майбутнім зятем та його батьками.

Я дуже сильно хвилювалася, і коли донька зайшла до нас додому в компанії зі своїм хлопцем і його батьками — я ледь не знепритомніла. Батьком Роми виявився Діма. Під час знайомства Рома простяг мені руку – і я побачила на його зап’ясті родимку – таку саму, що була в мене, і в того малюка, якого я поkинула в полоrовому будинку. Отямилася я вже в ліkарні. Поруч зі мною сиділа донька, яка дивилася на мене схвильованими очима. Все, що я змогла сказати їй, було: -Не виходь за Рому. Він… твій брат… Дочка подумала, що в мене струс мозку, оскільки, коли я знепритомніла, то вдарилася головою об підлогу. Зараз мій стан стабілізувався. І що мені робити після повернення додому?

У мене у підпорядкуванні працює жінка передпенсійного віку. Цієї чудової дати — і для неї, і для мене, чекаємо ми обидва. Але до неї ще цілих два роки. — Дайте мені спокійно доопрацювати до пенсії, — обу рюється вона, коли я в черговий раз звітую її за незроблену роботу. — Ви це називаєте «працювати»? Я це називаю сидіти. Так так. Ви сидите, займаєте чуже робоче місце, самі нічого не робите і іншим заважаєте! — вимовляю я їй. — Я нічого не розумію в цьому вашому екзелі! – скаржиться вона. — Саме так. Ви самі зізналися у своїй профнепридатності. Адже це ваш головний інструмент. Уявіть, що тесляр каже, я не вмію працювати з молотком! Абсурд?! Абсурд! Ось ви зараз самі про це сказали, — підкреслив я неспроможність її доводу.

— І потім, хто у цьому ви нен? Три роки тому я направляв вас на курси з вивчення екзель? Направляв. І зауважте, якщо інші ваші однолітки самі оплачували своє навчання, то я вибив вам оплату курсів за рахунок фірми! А що ви викинули? Відмовилися від відвідування курсів. Знайшли привід — онук хворіє. — Але він справді хво рів, — промимрила Світлана Семенівна. — Допустимо. Але ж я сам сидів поруч, намагався навчити керувати цією програмою. А ви? Закрилися у своїй «черепашці» і не захотіли нічому почути! Дивилися в одну точку і не чули, що я вам говорю.

Лише час від часу закочували очі. Ви сидите на своєму робочому місці та в’яжете. В’язати ви можете і вдома, а на роботі потрібно працювати. Загалом так! Мені це набридло! Або ви пишете заяву та звільняєтеся за власним бажанням, або я вимагаю зібрати комісію та провести вам атестацію. І тоді вас звільнять за статтею за профнепридатність. — Скажіть прямо, що вам моє місце потрібне для якоїсь молоді ! — верещала вона і ви бігла з кабінету. Ви думаєте, вона пішла писати заяву про звільнення? Як би не так. Вона пішла писати на мене кляузу.

Іра прокинулася рано-вранці зовсім без сил. Минулого тижня вона чекала вихідних, щоб нарешті відпочити, але не вийшло. Свекруха попросила допомогти їй на дачі. У результаті Іра втомилася ще більше, ніж від офісної роботи. Вранці вона відчула ломоту в тілі, голову було важко відірвати від подушки, здається, що все тіло знобило. Іра зрозуміла, що захво ріла. Для неї це була часта справа, вона хво ріла від сильної перевтоми. Поруч лежав байдужий чоловік. Іра так і не зрозуміла, в який момент життя її кохана людина стала для неї чужою.

Вона попросила його відвести сина до садка, а їй дати грошей на ліkарню. Свою зарплату вона витратила на кредит за чоловіка. — Я не зрозумів, що це за вимоги? До ліkарні безкоштовної можна піти, а сина сама відводь, мені ніколи, я на роботу спізнююся, — відповів чоловік. Іра зібрала свої останні сили, привела сина до садка. Навіть вихователька зауважила, що з Ірою щось не так, а рідному чоловікові було байдуже. Коли Іра прийшла до ліkаря, то від безсилля знепритомніла.

Її привели до тями ліkарі, виявилося, що це не просто застуда. Почалося заnалення, Ірі виписали курс ліkів. Іра подзвонила чоловікові, попросила грошей на ліkи, але він почав кричати, що мало того, що дружина йому сніданок не приготувала, так ще й грошей рано просить. Іра все зрозуміла. Вона не стала з’ясовувати стосунки з неадекватною людиною. Вона тихо зібрала свої речі та сина, того ж вечора переїхала до своїх батьків. Це була її остання крапля терпіння.

Ядвіге ніколи не подобалося її ім’я. У неї було довге і густе волосся, яке вона заплітала в косу. Саме ця коса допомогла дівчині знайти чоловіка. Стас був вражений, побачивши гарне волосся дівчини, а коли дізнався, як її звуть — то не міг стриматися від сміху. Вони познайомилися, почали зустрічатися, а за 4 місяці чоловік зробив їй пропозицію. Мама дівчини була проти її стосунків. По-перше, не сподобався майбутній зять, по-друге, мама вважала, що дівчина дуже молода. Як би там не було, молодята одружилися. І після весілля Стас став іншою людиною: дорікав Ядвігу у всьому, казав, що вона дуже погано готує.

Незабаром у них народилася дитина. Коли хлопчикові було 4 роки, батько вперше не прийшов додому ночувати. Іноді він приходив, але коли дружина питала у нього, чому він так робить, Стас відповів: -Не подобається, можеш розлу чатися. У результаті розлу чення таки відбулося. Чоловік не платив аліменти, і жінці з дитиною допомагали лише батьки. Син, Денис, виріс, відучився у школі, поїхав до Австрії. Невдовзі знайшов роботу – і так і залишився жити. Але про матір Денис не забував: збудував їй гарний будинок, завжди допомагав грошима. На початку цього року, коли Ядвіга була вдома сама, вона раптом почула стукіт у двері.

Пішла відчиняти – це був Стас. Він прийшов миритись. Виявилося, Стас одружився з дівчиною, яка незабаром його зрадила, а після розлу чення взагалі відсу дила в нього все майно. А коли він натякнув, що хотів би жити у цьому домі: -Це ж наш син купив? Отже, я маю на це майно своє право. Саме в цей момент Денис зателефонував до матері. Стас вихопив телефон і почав говорити, що той має піклуватися про свого батька. На що Денис відповів: -У мене немає батька. Забирайся з цього будинку. Якщо ще раз з’явишся – я тобі забезпечу серйозні проблеми. Стас, розлю чений, підвівся пішов, і більше ніколи не з’являвся в цьому будинку.

Багато років тому я зв’язалася з одруженим чоловіком. Результатом нашого зв’язку стала поява дитини. Не можу сказати, що це була якась шалена закоханість, просто з цією людиною мені було добре та комфортно. Не варто відразу мене засу джувати за те, що я зустрічалася з одруженим, адже він довгий час обма нював мене. Коли правда розкрилася, я одразу його поkинула. Лише нещодавно у нас виникла неприємна ситуація. Ми з Миколою зустрілися на батьківських зборах. На той момент мені було лише 22 роки.

Після нашого роз риву я виявила, що ваrітна. Я розуміла, що Микола не захоче нести відповідальність за цю дитину. А ще я боя лася, що батьки мене не приймуть з дитиною поза шлюбом. Але коли я розповіла їм про ваrітність, вони одразу запропонували мені свою підтримку. Я не хотіла брати rріх на душу і позбавлятися дитини, тому скоро наро дила. Насті зараз вже майже вісім років.

Я ніколи у своєму житті не шкодувала, що ухвалила це рішення. Вона сенс мого життя і радість у ньому. Лише нещодавно у нас виникла неприємна ситуація. Ми з Миколою зустрілися на батьківських зборах. Він перевів свою доньку в нашу школу, і вона з Настею навчається в тому ж самому класі. Проблема в тому, що я бо юся, що хтось дізнається про те, чия вона дочка. Настя дуже схожа на свого батька. При цьому я не хочу переводити доньку в іншу школу та трав мувати дитину.

Рита складала в пакет свої продукти, коли помітила на собі палаючий погляд. Вона різко обернулася, і її сер це прискорило ритм. Вона одразу впізнала Ігоря. Він був її першим, шкільним коханням. Вона з усмішкою до нього підійшла. -Привіт давно не бачилися! Його очі не відривалися від неї. -Привіт, сто років не бачилися, нам обов’язково треба зустрітись! Він швидко засунув їй у руку візитку.

-Пробач, дружина чекає, поспішаю. Рита повернулася додому, приготувала вечерю для чоловіка та сина. Вона сіла, щоб закінчити звіт про роботу, але ранкова зустріч не виходила з голови. А потім він зателефонував і запросив сходити до ресторану. Там вони згадували минуле та пили. Рита з Ігорем зустрічалися з дев’ятого класу і до закінчення школи були впевнені, що одружаться, але доля вирішила інакше. Ігор із батьками переїхали до Німеччини, і їхній зв’язок обірвався.

Тієї ночі вони провели разом, Ніна не відчувала докорів совісті. Незабаром Ігор запропонував кинути дружину та жити з Ніною. Чоловікові вона не змогла зізнатися, що зра джує, просто сказала, що їй треба подумати, зібрала речі та переїхала до квартири, яку винайняв для них Ігор. Через місяць спільного життя Ніна почала розуміти, що це не той Ігор, якого вона знала багато років тому. Вона почала розуміти, що хоче повернутися до чоловіка та сина, але не знає як.