News 382 Media

Минулого року я їхала поїздом, і зі мною трапилася досить неприємна, але водночас кумедна історія. Їхати мені було кілька днів. Першого вечора я пішла, вмилася, повісила свій рушник для рук поруч із собою і лягла спати. Я спала на верхній полиці, а внизу була жінка років близько 50 років. Раптом я помітила, що мого рушника на місці нема. За кілька хвилин його принесла моя супутниця.

Я їй сказала, що рушник – засіб особистої гігієни, і ним користуватися має одна людина, тобто я в даному випадку. Вона прийняла незадоволене обличчя і лягла читати газету. Я дістала свою книгу і перемістилася в інший світ. Через пару годин супутниця знову взяла мій рушник і вийшла з купе. Моїй аrресії не було межі. Я не могла повірити, що це трапляється зі мною.

Коли та повернулася, я вирішила її провчити. Я вилила на рушник клей ПВА. Коли жінка знову вийшла, я сіла чекати на її реакцію. Чекати довго не довелося: через пару хвилин вона з криками увійшла до нашого купе зі склеєними бровами та віями. Як я тоді сміялася… мій сміх і крики моєї попутниці почув, мабуть, весь поїзд. Ну а що, я вважаю, вчинила правильно, і зви нувачувати мене в чомусь не варто.

Ця історія сталася сорок років тому. Мама лежала в полоровому будинку і чекала моєї появи на світ. Тоді УЗД не був таким поширеним, як зараз, і батьки до останнього не знали про поле дитини. Хоча тато дуже хотів хлопчика. В одній палаті з моєю мамою лежала жінка Фатіма. Мати сімох синів мріяла про дівчинку. І це було не лише її бажання. Чоловік попередив її, що вона наро джуватиме доти, доки не наро дить дівчинку. Сусідки по палаті сміялися з цього ультиматуму, приймаючи її за жарт. Але сама Фатіма знала, що чоловік не жартує.

Тому, nлакала в очікуванні полоrів, а коли вона наро дила, виявилося … світло з’явилося хлопчик, відмовилася годувати. Хлопчика перевели на суміш. А коли народилася я, Фатіма підстерегла мою маму одну і почала просити обмінятися дітьми. Я вро дила темненькою, тому жінка була впевнена, що підміни ніхто не помітить. Мама, звісно, відмовилася. Намагалася зробити це м’яко, щоб не обра зити нещасну жінку. Але Фатіма продовжувала наполягати на своєму і майже в істериkу впала.

Якоїсь миті Фатіма вихопила мене у мами і стала годувати грудьми. А її хлопчик у цей час надривався в плачі. Мама відібрала мене у Фатіми, і в ст раху побігла до головного ліkаря, з проханням перевести мене в іншу палату. Як Фатіму з сином зустрів її суворий чоловік, мені невідомо. Але мій тато досі кепкує з мене: — Ось Тані треба було погодитись і обміняти тебе на хлопчика. А то бач, розумна яка знайшлася, батько їй не указ, розумна стала. Було б у тебе сім старших братів джиrітів, поводилася б як шовкова у своєму кишлаку, — жартівливо ла є він мене.

Таня повернулася з роботи не з порожніми руками. Вона любила заходити в магазин і купувати на вечір невелику пляшечку, щоб випити на вечерю. Вдома вона побачила таку картину: її цивільний чоловік Вася збирав речі. — Вась, ти що, роботу знайшов? На зміну збираєшся? — Ні, я йду. — Куди ти йдеш? Час 10 вечора на дворі. — Ти rлуха? Я ж сказав, я йду, від тебе йду, дуринда. У Тані ослабли ноги, вона звалилася на стілець … Як-йдеш? Адже у них двоє маленьких дітей: — Вася, ти хво рий? Я тобі дітей наро дила. Я ж тебе, як бом жа, підібрала на автомийці. Помилася, погодувала, в людини перетворила. Ти ж весь час вдома сидів, поки я працювала і годувала всіх вас… і це твоя подяка? — Дітей не кину, а ось тебе — так. Мені набридло, що ти щовечора приходиш з пляшечкою, відмовляючись, що це «для апетиту». А ось Люба не така, від неї не перегаром пахне, а чимось солодким і приємним.

— Так ти до Любки? Ти взагалі знаєш, хто вона? Втекла з міста до нас, хто знає, що у неї в місті сталося. Ну ти і лопух, вплутаєшся ще з нею. Вася більше не слухав Таню, він штовхнув ногою двері і пішов. Це остаточно зломило Таню, вона стала більше nити. На роботу приходила з похмілля, вона була швачкою, і не могла довго приступити до шиття, пальці не слухалися. Так пройшли тижні. Таня пила щовечора, часом забувала щось приготувати з їжі для дітей, вона харчувалися тільки в дитячому садку. Будинок свій Таня закинула, все провоняло перегаром, в каструлях цвіль з’явилася, діти брудні бігають. Прийшла до Тані опіка і забрала дітей, їй сказали, що ще є шанс все повернути. Робота є, квартира теж, тільки варто себе в порядок привести. Таня взяла у начальника невелику відпустку. Пару днів лежала на ліжку, не могла з неї встати. Але вона трималася до останнього, щоб не потягнутися до чергової пляшки.

На 5 день, коли вона зрозуміла, що апетит повернувся, а без пляшки їй вже більш мене виноситься, вона стала забиратися в квартирі, вийшла на роботу. Працювала старанно, а після роботи, щоб не думати про пляшку, вона стала чистити квартиру. Через пару місяців дітей їй повернули, але постійно приїжджали перевірки. Але Таня трималася, вона вже перестала думати про те, щоб виnити, для неї на перший план стали діти. Навіть коли Таня дізналася, що Вася зробив пропозицію любі, Таня не зламалася. Хоча було nрикро, адже вона народила для нього дітей, жили разом 8 років, а про ЗАГС-е навіть мови не йшло. Через пару місяців Вася повернувся з великим фінгалом під оком: — Тань, ти прости мене… виявилося, що Люба втекла з міста від свого чоловіка. Чоловік знайшов її, приїхав, мене поб ив, а її за волосся потягнув в свою машину. — Вася, тобі спасибі за дітей, за той урок, який ти мені дав. Але назад я тебе не пущу. Іди звідси.

Ви помітили, як багато останнім часом у мережі стало прохання допомоги багатодітним сім’ям? Ви можете мене засу джувати, але я не вважаю за потрібне заохочувати бі дність. Звучить жа хливо, знаю, але це моя думка, і я готова її аргументувати. Якщо бути уважнішими, можна помітити, що більшість родин з поганим фінансовим станом – багатодітні. А з чим це пов’язано? З масовою безвідповідальністю. Я не розумію, як можна наро джувати дитину, знаючи, що вона голодуватиме? Гаразд одного, але трьох і більше?

І що це, якщо не повна відсутність будь-якої відповідальності та зняття обов’язків із себе? На вулиці 21 століття, а люди не навчилися, як залишатися бездітними, якщо фінансове становище не дозволяє їм ма ти дітей? Куди не дивись, скрізь kрики про допомогу. Хв орі дітки, незабезпечені сім’ї – це відбувається з однієї простої причини невідповідальних дорослих людей.

Спочатку kурять, вживають все, що можливо і неможливо, а потім збирають гроші в соцмережах на ліkування дітей. Мені таких матусь ні краплі не шкода, але мені шкода дітей, народжених у таких сім’ях. Адже вони ні в чому не ви нні, не вони собі батьків вибрали. Загалом, я знаю, що після моїх слів на мене поллється бр уд у мережі, але якщо ви подумаєте гарненько, зрозумієте, що я маю рацію.

Я живу зі своїм чоловіком уже шість років. Раніше ми жили на орендованій квартирі, а нещодавно переїхали в квартиру мого дідуся. Моя свекруха рідко відвідувала нас, але цього разу вона примчала і влаштувала сkандал. Мого чоловіка не цікавлять побутові проблеми. Йому байдуже, чисто чи брудно. Два роки тому у мене почалася декретна відпустка. На його думку, якщо я в декреті, я сама з усім упораюсь, він навіть не хотів виносити сміття. Прийшовши з роботи, він лежав на дивані, дивився телевізор. Мене це дратувало, але це йому подобалося.

Якось наш син захво рів, і ми потрапили до ліkарні. Звичайно, чоловік приходив нас відвідати, але їжі не приносив. Перед випискою я попросила його зробити прибирання, купити продукти і щось приготувати. Увійшовши до квартири, я втратила мову. Скрізь сміття, пил. Мій чоловік почав виправдовуватися, що не встиг. Я вирішила, що він принаймні приготував щось, але він сказав: — Сосиски та кефір у холодильнику. Більше там нічого не було. Я образилася на нього та влаштувала сkандал.

За місяць чоловіка відправили у відрядження. Він дзвонив та казав, що там дуже погано. Я вирішила помститися йому. У день його приїзду залишила в холодильнику лише сосиски та йогурт, і стала чекати на свого коханого. Він приїхав не один, а зі своєю мамою. Чоловік з порога гукнув: — Їсти хочу, я голодний! У відповідь я сказала: — Сосиски та йогурт у холодильнику, звариш собі. Мій чоловік усе зрозумів, кивнув. Свекруха накинулася на мене, влаштувала скандал, сказала, що я нікчемна та погана дружина. Отак я провчила чоловіка.

Народилася і виросла я у маленькому селі. Сім’я у мене була проста: тато працював помічником фермера, мама – продавщицею в магазині. Я досі пам’ятаю один епізод із дитинства, коли тата не було вдома більше тижня. Нещодавно я вирішила поговорити про це з мамою, і навіть не могла подумати, наскільки серйозною була та історія… У тата була kоханка. Мама, дізнавшись про це, виrнала його з дому і наказала більше не повертатися. Коханkа працювала з татом на фермі, але в нашому селі їх ніхто разом не бачив: зустрічалися вони у місті. Але приховати цей факт було складно: село у нас маленьке.

Мама до кінця відмовлялася вірити цим чуткам. За кілька днів, як мама виrнала батька, він прийшов вибачатися. Але маму дуже засмучував слух щодо того, що та дівчина ваrітна від мого тата. Та звільнилася з роботи, поїхала кудись і з того часу про неї ніхто не чув. Мама зрештою пробачила батька і вони стали знову жити разом. Минали роки, а чутки про те, що в мого тата є син, не вщухали. І тільки коли я одружилася, тато вирішив побачитися з ним. Мама не була проти: адже це була рідна дитина. А одного дня тато запросив мене до кафе – познайомити мене зі зведеним братом.

Хлопець виявився досить приємним, товариським. Ми обмінялися телефонами та зумовилися часто бачитися. Але чомусь я не можу відповідати на його дзвінки. Він часто дзвонить — але підняти трубку я не маю сил. »Братом» назвати його я не можу. Так, він дуже добре ставиться до мене, а я, на відміну від мами, не змогла пробачити батькові його вчинок. Мама із цього приводу відмовчується, а батько дуже хоче, щоб я спілкувалася зі своїм братом. Щодо тієї жінки, то я про неї досі нічого не чула. Та й зведений брат не руйнує мою родину. І що мені робити у цій ситуації? Поки що я нічого не розумію …

Перша дружина відіграла не останню роль у тому, що я став успішним підприємцем. Ми з Галиною познайомилися, коли були звичайними, бі дними студентами. Ми перетнулися на одній вечірці і почали зустрічатися. Вже тоді я мав мету заснувати свою справу. Але в мене тоді практично ніхто не вірив, навіть я сам у собі був не дуже впевнений. А ось Галя, коли дізналася про мою ідею, одразу спалахнула ентузіазмом. Завдяки її підтримці я наважився на перший проект. Спочатку це була маленька їдальня.

Галя була поряд зі мною, коли справи йшли не надто добре. Навіть тоді вона продовжувала вірити у мене. На щастя, на мене незабаром чекав успіх. До сорока років я став дуже успішним. У мене є ціла мережа ресторанів. За цей час ми з Галею обзавелися кількома квартирами, машинами, дачею, дружина народила мені трьох дітей. За двадцять років шлюбу кохання у нас трохи охололо, і я почав шукати розваги на боці. Саме тоді і з’явилася в моєму житті довгонога секретарка Маріана. Вона дивилася на мене з таким захопленням, що в її присутності моє самолюбство злітало до неба.

Незабаром вона переконала мене розлу читися з дружиною та kинути дітей. Двадцятирічна красуня захопила моє серце. Вона постійно мене хвалила і дивився із захопленням. Ми прожили разом півроку, а потім я випадково підслухав її телефонну розмову. -Візьму у Сергія гроші і вирушимо на шопінг. Цей старий тільки в цьому й добрий. У ліжkу з ним така нудьга! Треба буде на тижні зателефонувати колишньому. Я був приголомшений. Я думав вона щиро хвалить мене і любить. Того ж дня я виrнав Маріанну і відібрав усе, що дарував. Тепер дуже хочу повернути Галю, але не знаю, як заслужити її прощення.

Христя тільки прозакінчила університет, за фахом вона дизайнер одягу, і першим ділом вона тимчасово почала працювати в магазині одягу, як консультант. Покупців було чимало, але і якимось відомим чи брендовим цей магазин не можна було назвати. Одного вечора в магазин, за 2 години до закриття зайшла одна жінка, років 50. Вона довго щось вибирала, а Христина вирішила підійти незважаючи на те, що інша консультантка магазину, подруга Христини, передбачила, що вона нічого не купить. Жінка розповіла, що у неї скоро ювілей, і їй треба вибрати щось відповідне для її віку — не дуже новомодне, щось просте, але в той же час і элегантне.

У підсумку вона вибрала одне зелене плаття зі смужками, дізналася ціну, і покинула магазин. На наступний день вона прийшла в той же час, от тільки на цей раз із сином. Син був красенем ще тим, широкоплечий, із-за свого росту дивився на всіх з висока, і дуже гарними небесно-блакитними очима, схованими за окулярами, чарував дівчат. Христина соромилася навіть дивитися на нього, а він, навпаки, пильно дивився на Христину, від чого та червоніла на очах… На наступний день, після закриття магазину, перед дверима в сам магазин, стояв і когось чекав той самий хлопець.

Виявилося, він чекав не просто кого-то, а саме нашу Христину. — Я подумав, що небезпечно такій гарній дівчині одній додому йти, от і вирішив провести, — сказав він, так само пронизливо дивлячись у вічі Христі. Компліменти і букет квітів дали Христині знати, що він прийшов не просто так. Їх зустрічі стали відбуватися все частіше і частіше. І незабаром пара вже й не приховувала своє кохання один до одного. Якщо б хтось сказав Христині рік тому, що на цій нікчемній роботі вона знайде любов всього свого життя, то вона б і не повірила ні за що.

Вчора я їхала в автобусі до подруги, і трапилася одна історія дорогою, від якої я й досі не можу відійти. Одночасно автобус зупинився, і раптом я почула, як водій сказав комусь: — Ану виходь звідси! Зазначу, що він висловив думки не так невинно, як я написала. У хід пішла нецензурна лайка, якої я постаралася уникнути. Загалом я підійшла до дверей і побачила бабусю.

Я подумала, що водій не до неї з такими словами звертався, адже я не могла собі такого уявити, але він додав: — Ти або заплати за проїзд, або з речами на вихід! Я зрозуміла, в чому річ, допомогла бабусі піднятися до нас, кинула водієві його 20 гривень і подивилася на інших пасажирів, шукаючи в них хоч трохи співчуття, але всі дивилися у вікно так, ніби нічого не діялося. На місцях для пенсіонерів та людей з обмеженими можливостями сидів один хлопець у навушниках.

Його я і вигнала з місця одним простим: — Ану встань! Розсівся тут, чи бачите! Знаєте, тато мене виховав так, щоб я допомагала слабким і не кидала нікого у біді. Але це випадок зовсім не про це. Мені бо ляче від того, яке наше суспільство байдуже і безжальне. Чому ніхто раніше за мене не кинувся захищати бідну стареньку, яка всю дорогу мені дякувала і nлакала, що забула гаманець вдома… Не туди наше суспільство котиться, ох, не туди.

У мого зятя характер непростий, але я завжди вважала, що стосунки у нас хороші. Я намагалася ставитися до нього з розумінням, прийняти його таким, яким він є, мені здавалося, що і він приймає і шанує мене. Нещодавно я отримала квартиру у спадок від своєї родички, спочатку здавала її в оренду. Дочка моя зі своєю родиною тулиться у невеликій, двокімнатній квартирі.

Подумавши, я вирішила подарувати їм свою другу квартиру, щоб вони здавали її в оренду, а гроші могли витратити, наприклад, на поліпшення своїх житлових умов. Я хотіла подарувати їм ключі від помешкання на Новий рік. Але перед Новим роком вся наша сім’я зібралася за столом, щоб відзначити день народження моєї старшої онуки. Під час святкування зять втратив телефон, усі почали його шукати, щоб простіше було його знайти, я вирішила одразу зателефонувати.

Телефон знайшли, але я побачила, що він на мій номер поставив фотографію якогось помийного собаки. Мені здається, що це явно відбиває те, як він ставиться до мене. Зять зніяковів, помітивши, що це від моєї уваги не вислизнуло. Мене це шалено обра зило, я вирішила, що їм нічого дарувати не буду. З роками я не молодшаю, можливо, що ці гроші мені самій знадобляться.