News 382 Media

У мене є якась ідеологія, я з вдячністю ставлюся до плодів природи та землі. Тому я саджу багато, відповідно і збираю багато. Але весь урожай я використовую: закриваю та заморожую. Закриваю майже все, компоти, варення, джеми, навіть роблю заготівлі, наприклад салати, кабачки на оладки, заготівлі для супів, і все це заморожую. У мене троє дітей, їм усім я також доnомагаю. Щоразу, коли вони приїжджають у гості, я наповнюю багажники їхніх машин. Я отримую від цього задоволення і дітям начебто подобається. Невістка моя, Іра, найбільше хвалить мене. — Ольга Іванівно, у вас золоті руки. Ваші заготівлі дуже смачні, є різноманітність, не набридають. Так смачно та так зручно. Я дивуюся, як ви все це встигаєте? А встигаю я, бо мені це подобається, і роблю я з любов’ю.

Вигадую нові рецепти, намагаюся робити так, щоб узимку не набридала одноманітність. Навіть картоплю фрі роблю, онуки люблять. Нещодавно був день народження мого онука. Іра накрила стіл. Мені стало приємно, коли серед усіх страв я побачила мої смакоти. Гостям також вони подобалися, тарілки швид ко спустошувалися. Це мене тішило. І раптом одна із подруг Іри заговорила зі мною. — Ольга Іванова, ви чудова господиня. Мені так подобаються ваші помідори та огірки. Я подумала, що вона, мабуть, часто ходить до невістки в гості. Сказала, що мені дуже приємно. Потім друга підключилася: — Так , я згодна. Що б я робила без ваших заготовок? Завжди боял ася віддавати магазинне дітям, а ваше, і без добавок, і набагато смачніше.

Я впіймала нерішучий погляд Іри, але вирішила промовчати. Всі гості хвалили мене, дякували, я посміхалася і поводилася ввічливо. Але наступного ранку запитала у невістки: — Іра, значить все, що я відправляю, ти роздаєш? — Ні , не все. Лише деякі. Вони ж такі смачні. — Так я їх для вас роблю, а не для твоїх подруг та знайомих. В чому nроблема? — Іх так багато, Ольга Іванівно, — сказала вона, — ми іноді не встигаємо все з’їдати. — Так можна було мені сказати, я б вам менше віддала. Я поїхала здивованою. Не зрозуміла логіки дій невістки. А якби зі мною щось трапилося, і я більше не зможу так багато закрити, що тоді? Минуло кілька днів. Я закриваю чергову десятку банок і думаю. Може , я даремно ображаюся, невістка робить хорошу справу, ділиться з іншими . Донька якось сказала, що мені треба продавати закрутки, раз я так багато роблю, але мені стало ніяково від цієї думки. Може і тут я неправа? Часи змінюються, потрібно адаптуватися. Потрібно подумати, довго подумати.

Майбутній чоловік обожнював мене, носив на руках, так що, коли він зробив мені пропозицію, я сказала йому «так». Через рік на світ з’явилася наша дочка. Дитина була запланованою і бажаною, але після появи малюка, чоловіка ніби підмінили, він все частіше затримувався на роботі, пояснював свою відсутність тим, що йде на підвищення, потім я застукала його з головою відділення і подала на роз лучення. Так як ми з ко лишнім чоловіком жили в його квартирі, мені довелося з немовлям повернутися до матері. До цього я ніде не працювала, ну і грошей у мене звісно не було. Довелося влаштуватися на роботу на півставки.

Я ледве встигала з дитиною і роботою, забила на зовнішній вигляд, ходила в брудному одязі, без косметики. Рідні відвернулися від мене, коли дізналися про роз лучення. Вони обзивають мене «бездомною людиною», звинувачують у тому,, що я не пробачила зради чоловікові. Єдина людина, яка підтримує мене у всій цій історії, це моя мама. Незабаром подруга розповіла, що в офісі, де вона працює звільнилося місце бухгалтера. Вона домовилася з начальством, мене запросили на співбесіду і взяли на роботу.

Фі нансовий стан сім’ї нереально покращився, ну хоча б я куnила собі новий одяг, вперше за два роки. Тут я зустріла свою любов. Не знаю навіть чому саме я сподобалася колезі, так як в останній час виглядаю як бомж, але він запросив мене на побачення, потім ще й заміж. Зараз ми живемо разом, нещодавно придбали квартиру в іnотеку, народився наш спільний син. Я вдячна долі, що звела мене з цією людиною. Я по-справжньому щаслива і кохана. А родичі тільки зараз згадали про моє існування, телефонують, запрошують в гості, а мені вони взагалі не потрібні.

Під час дек ретної відпустки Ольга повністю жила за рахунок чоловіка. Так, грошей він на сім’ю не шко дував, але часто бурчав, що потрібно економити. Ользі таке положення справ не подобалося. Вона не звикла гроші у когось на щось просити. А тут доводилося навіть на дрібниці. Про догляд за собою мова навіть і не йшла. Сім’я виплачувала кре дит, зайвих грошей не водилося. На два довгих роки Ольга була змушена забути, що таке манікюр, шопінг, ну і інші жіночі радості. Після того, як донька пішла в садок, Оля вийшла на роботу в одну компанію. Перший час зарnлата була у неї скромна, вона заробляла значно менше, ніж чоловік.

Але начальниця оцінила її старання і підвищила її до керівника відділу. Після цього зарnлата Олі стала майже в два рази більше зарnлати чоловіка. Вона про це чоловікові вирішила не говорити. Вважала, що він тоді буде почувати себе ніяково, якщо дізнається, що дружина заробляє більше. Це може вплинути на його самоповагу. Він спокійний, коли впевнений, що є основним годувальником сім’ї. Зайві гроші вона витрачала на догляд за собою.

Стала ходити в престижні салони краси, модно одягатися, куnувати брендовий одяг, дороrу білизну, дороrу косметику. Чоловік в цінах на такі жіночі штуки зовсім не розбирається, тому нічого не запідозрив. Певну частину грошей Оля стала так само відкладати. Ну, а чому б ні, всяке може статися. Все було тихо і спокійно, рівно до того моменту, як в гості не приїхала сестра чоловіка. Вона погостювала у них три дні. Вона відразу примітили у Олі дороrий одяг і косметику і поспішила про все розповісти братові. Вона вважала, що в Олі є коханець. Тоді Олі довелося розкрити свої карти. Чоловік стра шенно образився, коли дізнався, що вона приховала від нього зарnлату. Сім’я тепер на межі роз лучення, відносини дуже напружені.

Я не засуджую сестру, що вона обрала сім’ю та чоловіка замість нормального життя, але тоді навіщо треба було смикати всіх близьких? Через неї у мене зіпсувалися стосун ки із начальством. Сестра — багатодітна мати, нічим не займається, ніде не працює, цілими днями сидить з дітьми, хоча молодшим уже давно настав час у дитячий садок; але навіщо, коли з ними може сидіти мати? Сім’ю містить чоловік, працюючи з ранку до ночі. Приходить додому о дев’ятій, вечеряє і лягає спати. Жодного ко хання, жодних розмов і так уже майже сім років.

Якось чоловік сестри заявляє, що більше нічого не відчуває до сестри, втомився від такого життя, і йому подобається інша жінка.Загалом , збирає речі і йде з дому, мовляв, «потрібно трохи часу подумати, розібратися в думках, дітям доnоможу матеріально, але забезпечувати як раніше, не можу». Сестра в істериці, заnлакана, дзвонить усім рідним, подругам. Не знає, як далі жити, після першої дитини пішла з роботи і жодного разу більше не працювала. Як годувати дітей не знає. Я пропоную їй знайти роботу у своєму офісі, домовляюсь із начальством, беру на себе відповідальність за сестру.

Свекруха з тещею домовляються про дитсадок для молодших. Перший місяць для сестри був важким через новий графік, але матеріальний стан сім’ї покращився. І ось повертається її чоловік-зрадник, перепрошує, мовляв, заради дітей може все терпіти, хоча я впевнена, що нова жінка просто роз лучилася з ним. Подруга його пробачає, звільняється з роботи, забирає дітей із дитячого садка. А що, чоловік повернувся, навіщо їй працювати? Але що буде, коли чоловік знову вирішить піти до іншого? Ніхто їй більше не поможе!

— Мої батьки знову довели мене до сл із! – каже 30-річна Марія. — Вчора вони прийшли до нас із множинними покупками. Природно, я подякувала маму, на що вона сказала: «Я не хочу, щоб ти мені дякувала, я просто хочу знати, коли все це закінчиться! Чи буде твій чоловік шукати роботу чи ні? Чи ви збираєтеся звісити ноги і сидіти у нас на шиї? У Марії та її чоловіка Андрія двоє дітей, старший навчається у школі, а з молодшим вона перебуває у декретній відпустці. На жаль, чоловік уже близько року сидить без роботи. В результаті сім’ю забезпечують батьки Марії. Приносять продукти, одягають та взують онуків. Вони також платять за квартиру, де живуть молоді, за електрику та Інтернет. — Вони обидва досі працюють, у них є гроші, вони не віддають усіх своїх останніх грошей, щоправда, витрачають на нас чотирьох, а не на себе. На жаль, вони ще й з’їдають мені мозок «Скільки це ще триватиме?» і «Тобі не соромно?» Найприкріше, що батьки не зви нувачують у ситуації свого зятя, який справді винен, бо не працює.

Марія – єдина, кого доводять до сл із загалом обґрунтовані критичні зауваження матері та батька. А перед зятем вони просто душки! За нього не було жодної скарги ні на сонце, ні на навколишнє середовище, ні на погоду. Наприклад, коли ті приїхали вчора, Андрія не було вдома, бо він поїхав забирати дитину зі школи. Вони чіплялися до неї, сміялися з неї настільки, що Марія почала nлакати. Андрій із Максом приїхали, замок обернувся, і на цьому все закінчилося! Вони були так неймовірно милі, що фактично поцілували його. Зовсім інші люди, ніж ті, які ще хвилину тому критикували дочку за все: від купленої гречки до квартири, де вони живуть. Квартира, де живе молода сім’я, також є власністю матері Марії. Після весілля 7 років тому батьки дозволили Марії та її чоловікові жити в цій квартирі з умовою, що коли мати та батько вийдуть на пенсію, вони здаватимуть квартиру, а молода пара візьме іпотечний кредит з тим початковим внеском, який у них на той час. буде.

Ніхто не сумнівався у здатності Марії та її чоловіка накопичити достатньо грошей за певний період часу. Вони не припускали, що чоловік залишиться без роботи на тривалий час. Це просто здавалося неправдоподібним, враховуючи, що чоловік завжди був відповідальним, старанним, мав плани на майбутнє і просувався кар’єрними сходами. Марія могла залишити чоловіка з дітьми та піти працювати сама. Але її роботодавець дав зрозуміти, що їй не варто повертатися з декретної відпустки у цей час. У фірмі йшли значні скорочення, роботи було мало, і було незрозуміло, чи виживе бізнес чи ні. Робити їй не було чого. Крім того, чоловік не залишає спроб знайти роботу. Він досі не може знайти місце, де пропонують гідну зарплату та умови життя, необхідні для утримання сім’ї.

Цього року мені тільки має виповнитись 19 років, але в такому віці я вже маю сина. Моєму синочку півтора роки. Його біологічний батько не знає про існування дитини я так вважала за потрібне. Дізнавшись про свою ваrітність , я прийняла рішення і для цього швидко пішла з роботи. Я уникала зустрічей із батьком моєї дитини. Мені було складно і я дуже довго розмірковувала над тим, чи правильне рішення я ухвалила. Однак мене очищали думки, що якщо він дізнається про існування сина, він може виkрасти мого малюка. Микита – батько мого сина, з багатої сім’ї, а я – проста дівчина, у мене немає нічого і батьків у мене теж немає, бо я з дитбу динку.

Я дівчинка, яку нема кому захистити. Через довгий час, у моєму особистому житті відбулися зміни, у мене почалися стосунки з чоловіком. Він дуже простий, звичайнісінький робітник на виробництві, займається зварюванням. Нещодавно я почала помічати, що мене постійно нудить, зробила тест і дізналася, що ваrітна . Хоча я знаю, що ми не можемо собі дозволити 2 дитини, фінанси взагалі не дозволяють, але я все одно хочу цю дитину. Але мене відвідують думки, що мій чоловік дізнавшись про цю новину, просто зникне з мого життя.

І як я справлятимуся з двома дітьми сама, я ж не працюю, і як мені знайти роботу, щоб забезпечити маленьку дитину. А як же декретна відпустка? Я також не можу вирішити, чи позбутися мені дитини. Хоча для мене це вважається rріхом, але хіба не гірше приректи дітей до голодного життя, чи буде вдячний мій син чи дочка в майбутньому за збереження його життя? Я розгублена, що робити. Я зму чена своїм розумом, думки з’їдають мене зсередини. Іноді мені здається, що виходу нема.

Своє дитинство Володимир намагається не згадувати, адже найяскравіші спогади – найжа хливіші. Вова пам’ятав, як батько покинув її маму, і після цього жінка почала зриватися на сина. Вона кричала на 7-річного хлопчика з порога, щойно поверталася з роботи. Вона піднімала руку на хлопчика, кричала на нього, називала його всякими словами і все це на рівному місці. Чого такого міг наробити 7-річний хлопчик, щоб доросла жінка так із себе виходила? Якось мати повернулася додому з якимсь чоловіком. Побачивши незнайомця з-за дверей, Вова так зляkався, що сховався до гардеробу.

Раптом незнайомець підійшов до нього, сів навпочіпки і, не відчинивши двері, сказав: — Я Василь, для тебе просто Вася. Ми можемо дружити? Вова вийшов з шафи, простяг руку і гордо, ніби це не він ховався, відповів: — Володимир! З того часу Василь почав жити з Вовою та його мамою. Якось за вечерею хлопчик зачепив випадково склянку, і весь вміст вилився на скатертину. Як і очікувалося, Вова отримав потиличника від мами, але Василь не промовчав: — Ти в своєму розумі? Ще раз побачу, щоб ти піднімала руку на пацана, назавжди піду, зрозуміла?

Вова не вірив своїм очам. Нарешті хтось за нього заступився! Згодом вся ситуація лише покращувалась. Навіть мати Вови змінилася поруч із таким чоловіком, яким був Василь. Якось вона підійшла до Вови, стала перед ним на коліна, поцілувала руку хлопчика і сказала: — Молю, пробач мені за всі слова та погані вчинки, гаразд? Я тебе дуже люблю. Ти найдорожче, що я маю на світі, і я тебе більше ніколи не обра жаю. І справді, з того часу життя Вови здавалося казкою.

Незабаром у нього і сестричка народилася, яку він захищав, як справжній чоловік. Життя Вови і надалі склалося краще нікуди. Він став успішним архітектором і заробляв немаленькі гроші на улюбленій справі. Якось із ним зв’язався якийсь чоловік. Він сказав, що є батьком Вови і хоче попросити в нього грошей у борr і тимчасовий дах над головою, проте Вова сказав, що має лише одного тата, і це Василь. З цими словами хлопець повісив трубку і більше про свого біологічного батька не чув і не згадував.

Ми з чоловіком розпочинали своє сімейне життя з самого нуля. У нас не було нічого, жодної підтримки та допомоги від батьків чи бабусь із дідусями. Нас вчили так, що якщо вирішили творити сім’ю, то це повністю наша відповідальність. Ми не скаржилися. Ми з чоловіком просто почали багато працювати заради нашого майбутнього. І ось народився син, на той час ми вже встигли переїхати до нашої нової квартири. Син ріс, а ми з чоловіком вирішили, що треба купити йому квартиру. Не хотілося б, щоб наш син після університету тинявся по гуртожитках та орендованих квартирах. Тому знову почали збирати для його кращого майбутнього. Син вступив до університету, коли ми купили другу квартиру. А там уже й до пенсії недалеко. І тут чоловік пропонує мені назбирати на невелику дачу.

Ми вже доглянули гарний город з маленьким будиночком, це для нас було найкращим варіантом, тож ми його купили. Син закінчував своє навчання, все йшло добре. Потім він заявив, що хоче одружитися. Ми з чоловіком були спокійні, а ще горді за себе. Тому що у сина починається його сімейне життя вже у новій квартирі, ми переписали її на сина одразу. Вони прожили з дружиною три роки, у них народилася чудова донька. Вони ніколи не сва рилися з невісткою, і нам із чоловіком дівчинка дуже подобалася. Тому ми так здивувалися, коли син прийшов додому із валізами. Сказав, що вони розлу чилися і щоб не платити аліменти, він просто переписав свою квартиру на колишню дружину. Нас із чоловіком такий стан справ не влаштував. Ми так довго намагалися заради цієї квартири, старалися для сина.

А він просто взяв і все віддав своїй дружині. Але найжа хливіше сталося далі. Син став жити разом із нами, а за півроку привів у будинок дівчину. Сказав, що вона стане його другою дружиною. Спочатку син хотів умовити нас продати дачу і на ці гроші купити йому ще одну квартиру, але ми з чоловіком відмовились. Життя з новою невісткою було просто нестерnним. Вона мені вдома ніяк не допомагала. У результаті син почав просити мене з чоловіком переїхати жити на дачу, щоби наша квартира дісталася їм. Але це вже було за межею. Ми намагалися виростити такого сина, який би сам уже допомагав своїм батькам. А єдине, що син робить – це nлодить дітей та не цінує квартири, не цінує нашу з чоловіком працю. Ми сказали синові те, що казали нам колись наші батьки. Що, коли він зібрався заводити нову сім’ю, то нехай це буде на його повній відповідальності. Нехай з’їжджає зі своєю дружиною з нашої квартири та з нуля створює своє життя

Я виховувалась у такому середовищі, де сім’я та рідні цінуються найвище, ось тільки я сама спостерігала, як сімейні цінності по суті мало означають для моєї ж родини. Не те щоб я стала якоюсь егоїсткою, ні, справа не в цьому. У мене зараз є чоловік і син, і я їх обох дуже сильно люблю і ціную, ось тільки моя сім’я зі мною майже не спілкується, а якщо і хтось зі мною зв’язується, то це заради зиску, адже я раніше часто давала гроші недолугому братові, який усе казав, що знайде роботу, а сам витрачав мої гроші на випивку.

І ось, у нас була одна сусідка, Тітка Люба — свята жінка, ніколи не бачила таку хорошу людину, якою вона була. І без твого прохання пиріжки безкоштовно тобі принесе, і за дітьми догляне, поки ми зайняті, і завжди просто так готова була доnомогти, навіть коли ми про це не просили. Якось вона дуже захво ріла і їй призначили постільний режим. Ось тільки вона була вдовою, дітей у неї не було, а всі інші родичі жили в іншій країні, ось ми й вирішили, що на якийсь час візьмемо її до себе.

У нас було одне вільне ліжко, де вона провела свої останні тижні у ко ханні та турботі. Як знак подяки, вона залишила свою квартиру нам. Ми ще за життя зробили ремонт у ній, і вирішили здавати її; тітка Люба дала свою згоду на це, аж раптом з’явився мій брат, який з чогось згадав про сімейні цінності, і не просто попросив, а зажадав від мене дати йому ключі від квартири. Я, звичайно, відмовила, на що він назвав мене егоїсткою. Сімейні цінності це добре, але лицемірство все перекриває.

Моїй дочці 27 років, і вона досі не працювала. Справа в тому, що коли вона була маленька, мій чоловік дуже мало заробляв, а я зовсім не працювала. Я дивилася на свою п’ятирічну дочку і мріяла про те, що колись у нас все буде добре, і у моєї дочки буде абсолютно все. Ми з чоловіком зважилися на відважний крок та відкрили бізнес. Рік за роком справи у нас йшли все краще, і незабаром наше життя налагодилося. Але вся nроблема в тому, що дочка те й робила, що тільки розважалася з друзями та витрачала наші гроші. Їй була не цікава школа. Потім вона ледь вступила до університету.

А невдовзі я дізналася, що її хочуть відрахувати. Коли я про це дізналася, я дуже серйозно з нею поговорила і сказала, що не буду їй більше давати гроші, якщо вона так продовжуватиме. Але вона пообіцяла на той момент, що все зміниться. Обіцяла, але не дотримала. Постійні тусовки у неї тривали. Найважливішим у житті для неї було лише те, щоб купити собі дорогий одяг, зробити фотографії та викласти у соцмережі. Ми з чоловіком зрозуміли, що так продовжуватися не може, і в неї немає жодних цілей у житті – їй треба з’їхати від нас.

Коли ми їй сказали, вона була աокована. Наша дочка зви нуватила нас у тому, що ми її не любимо і сказала, що краще було б, якби вона зовсім не наро дилася. Але ми з чоловіком не звернули на це уваги і попросили її з’їхати, пообіцявши, що ми даватимемо їй гроші тільки на продукти, а на інше вона має сама заробити. Я не знаю, що з цього вийде, але сподіваюся, що вона зрозуміє. У 27 років витрачати життя на тусовки – це просто мая чня. Моїй доньці час змінювати своє життя. Адже у її віці у мене вже була трирічна дитина і я будувала майбутнє для цієї дитини.