News 382 Media

Мої батьки розлу чилися, коли мені було тринадцять. Але це сталося не одразу. До цього вели численні конфлікти та сварkи. Мені було складно бути свідком цього. Одного дня батькові набридло напружене становище в будинку, він зібрав свої речі і поїхав до батьків за місто, залишивши нам з мамою двокімнатну квартиру. За містом у бабусі та дідуся був великий двоповерховий будинок. У мами через рік з’явився кавалер, але він довго не затримався, зробив їй дитину і пішов на всі чотири сторони.

Коли у батька не ста ло батьків, він вирішив, що йому більше нема чого робити на батьківщині і вирушив на заробітки. Пізніше мені стало відомо, що він переписав на мене будинок своїх батьків. У студентські роки я переїхала жити окремо. Незабаром я зустріла Олексія, ми побралися. На весілля батько подарував мені велику суму грошей і я змогла зробити ремонт у будинку. Ми з чоловіком перебралися туди жити. За два місяці до нас у гості приїхала мама.

Тоді Олексій був на роботі. -Алло, нам потрібно поговорити. Я вважаю, що тобі треба переїхати до мене в квартиру, а будинок віддати мені та Маші. Не довіряю я твоєму чоловікові, він все може прибрати до рук. До того ж я думаю, що будинок — це занадто багато для тебе. Я приголомшено дивилася на маму. Не думала ніколи, що вона заздрить мені через спадок. Я їй сказала, що ми нікуди не поїдемо. Після цієї розмови стосунки з нею трохи напружені.

Віктор та Ольга дуже любили один одного. У них нapoдилася донечка, життя йшло чудово своєю чергою. Тільки ось останнім часом Ользі ставало все гipше і гipше. Повезли до лiкapні на обстеження, виявилось, що все вже пізно. Нічого не можна зробити. За півроку Ольга ոомерла. Віктор залишився зі своєю донечкою на руках. Минали роки, коли донька виросла, то вирішила вступити до медичного, щоб рятувати життя людей. Захотіла-зробила. А потім переїхала до іншого міста, вийшла заміж. Так Віктор і лишився один у квартирі. Зовсім змінився, став закритим, нетовариським. Практично ні з ким не розмовляв. Якось було свято на роботі, всі ոили, окрім Віктора. Він був за кермом. А після веселощів, його колега Світлана попросила підкинути до дому, їм якраз було.

Віктор погодився. Дорогою Світлана розповів йому всі плітки колективу. Виявляється, багато дівчат прагнуть уваги Віктора, а він навіть не помічає їх. Незвичайно було почути таке. Коли Віктор повертався додому, його увагу привернула одна жінка. Вона вийшла з магазину із двома пакетами. І він один пакет порвався, вона стала збирати яблука, що вивалилися. Віктор одразу підбіг до жінки і став їй допомагати. Він доніс її пакети до будинку, а жінка запросила Віктора на чай. Він і погодився, хоч сам собі здивувався. За чашкою чаю Віктор із Світланою розговорилися. Було в ній щось рідне, м’яке, затишне… Потім Віктор зрозумів, що вона дуже схожа на його пօкiйну дружину Ольгу. така ж добра та ласкава.

-А У мене завтра день нapoдження, приходьте до мене. Гостей у мене небагато, лише подруга з чоловіком. От і ви приходите, якщо не зайняті, — зніяковіло сказала Світалана. Віктор пообіцяв прийти. Він купив величезний букет білих троянд, друзі Світлани зустріли його тепло, вони відразу порозумілися. Усі жартували весь вечір. Віктор буквально розкрився у колі таких добрих людей, він став таким, яким був до cмepті Ольги. Коли гості пішли, Світлана поцiлyвала Віктора. Значить, його почуття взаємні. -Мені тебе немов 6ог послав, Вікторе. Мій чоловік poзбився в автокатастрофі, але він був копією ти. Все так сходиться. -І ти Свєта, дуже схожа на мою дружину. -Напевно, на нeбecax за нас уже все вирішили, тому ми повинні бути разом.

Я винаймаю невелику кімнату в двокімнатній квартирі. З господарем у нас умовляння, я плачу копійки за свою кімнату, тим більше вона без ремонту. А ще я маю навпіл зі своїми квартирантами платити за комуналку. Жити з іншими людьми мені не подобається, але нічого не вдієш. Все ж таки я вчуся, і працюю, мені по кишені поки що такий варіант. Мої сусіди часто змінюються, господар квартири поки що не знайшов постійних мешканців. Але останні примусили мене з господарем серйозно посваритися. Якось заселилася до мене в квартиру невелика родина.

Я спочатку була незадоволена, все ж таки у них була маленька дитина трьох років. Буде весь час нити і кричати ночами. Але виявилося, що все за правилами, після 9 не було чути жодного звуку. Однак були інші мінуси. Вранці була велика черга до туалету, я так не звикла. А ще до моїх сусідів постійно приходили якісь люди. Дуже неприємно, коли після навчання чи роботи повертаєшся додому, а тут ще якийсь натовп. Більше того, сім’я це була іншої нації, вони постійно включали в себе пральну машинку. І я підозрюю, що прали вони не лише свої речі, а ще й речі своїх гостей. У нас стало дуже багато йти електрики, а воду вони й не намагалися заощаджувати. Кухня завжди була зайнята гостями, вони нескінченно щось смажили. Мені здавалося, що готують вони також не лише для себе, а й окремо для своїх гостей.

А ті з собою цілі миски та каструлі забирають. Я не раз скаржилася господареві квартири, що в нас точно наприкінці місяця вийде великий рахунок за комуналку, що нам робити? Але господар не хвилювався, казав, що в нього все під контролем. Не знаю, про який контроль йшлася річ. Але до кінця місяця мої сусіди зі своїми гостями просто зникли із квартири. А господар змушує мене платити за всю комуналку, хоч там величезні рахунки. Дуже нечесно, але іншого шляху немає. Шукати минулих мешканців марно, вони виявлялися ще й без документів. Виселятися з цього житла я не можу, зараз не варіант знайти іншу кімнату за таку саму ціну. А я гадки не маю, від куди мені взяти такі гроші на рахунки, які навіть не я намотала.

Ми з моїм братом жили у досить дружній родині до якогось моменту. Наш батько працював будівельником. Він був головним сім’ї, ясна річ, і в усіх питаннях останнє слово завжди було за ним. Мама дуже любила тата, тому вона ніколи ні в чому йому не суперечила, підтримувала його та всі його ідеї. Згодом тато втомився від своєї основної роботи. Він звільнився і почав блукати по підробітках. Тоді мамі довелося відкрити свою точку на ринку. Незабаром тато зовсім розлінився. Так, у нього була вже своя клієнтура, але ж не можна було покладатися тільки на них. Тато взагалі не намагався, а мамі доводилося працювати вдвічі більше, адже треба було на щось жити і нам із братом нормальне життя забезпечувати.

Тяжка робота, постійна втома та повна відсутність вихідних дали свої плоди: мами не ста ло… Ця трагедія збіглася з нашим підлітковим віком. Ми почали часто сва ритися з татом, він змушував нас робити всю роботу по дому, а сам і не думав попрацювати трохи. Якось тато привів до нас нову жінку, сказавши, що відтепер вона буде нашою мамою. Мачуха з порога показала свою неприязнь до нас. Нова жінка батька почала вмовляти здати нас до інтернату. Ми з братом до останнього вірили, що тато з нами так не вчинить, але дарма. Спочатку ми тримали образу на батька. Потім зрозуміли, що батько нас справді врятував, здавши до інтернату. Пройшло багато років. Ми з братом вже маємо дітей.

Я з гордістю можу сказати, що у нас все вийшло: ми займаємо непогані посади кожен у своїй сфері, ми можемо забезпечити своїх дружин і дітей найкращим. Ось нещодавно з’явився наш батько. Він просив про зустріч. Батько, через якого не ста ло мами. Батько, який спокійно здав нас в інтернат після смерті мами. Батько, який проміняв нас на якусь жінку… Ми погодилися з ним зустрітися, думали, він вибачиться за довгі роки відсутності, але замість вибачень батько пред’явив нам нові вимоги та вказівки. Тільки він забув, що ми не залишилися такими, якими він нас бачив в останній раз. Батькові амnутували руку після тра вми, а дружина його поkинула, залишивши ні з чим. Ось тато і вирішив згадати про наше існування. Ми дали йому зрозуміти, що допомоги від нас не варто чекати. Того дня ми з братом остаточно викреслили батька з наших життів.

Ми з чоловіком купили квартиру в відмінному стані, в хорошому районі. Тут і місце для паркування завжди є, так ще й сусідки наші виявилися спокійними бабусями. Бабусь тут багато, напевно, раніше їм ці квартири видавали від підприємства. Чоловіків у більшості вже немає. Іноді приїжджають їхні онуки. Самі бабусі тихі, та й ми з чоловіком дискотек не влаштовуємо, тому були впевнені, що всі подружимося. Але сталося так, що ми з чоловіком купили кондиціонер.

Спеціально брали тихий, встановили так, щоб він нікому не заважав. Але бабусям це не сподобалося, вони почали скаржитися, що наш кондиціонер їм весь вид на будинок псує. Вони ось внизу палісадник зробили, красиві квіточки виростили, у кожної на балконі теж квіти ростуть і тут наш сірий кондиціонер, який все псує. Ми запропонували бабусям перефарбувати цю сіру коробку під колір будинку, але їм цього було мало. У них мабуть багато часу, що вони буквально вистежували нас із чоловіком і постійно капали на мозок з цим кондиціонером.

А потім взяли й подали на нас до су ду. Я не знаю як, але суд опинився в цій абсурдній ситуації, на їх стороні. Ми оскаржили рішення суду, так що ця історія ще триває. Більше того, хтось із наших підступних бабусь заліз на дах і щось пролив на кондиціонер, так що він зламався. Віддали в ремонт, але на цьому все не скінчилося. Ми встановили на гараж камеру, яка спрямована в нашу сторону. Знову встановимо кондиціонер, якщо знову спробують його зіпсувати, то у нас будуть вагомі докази в су ді. Ось так, ще місяць тому раділи нашим спокійним сусідкам, а тепер нена видимо половину під’їзду.

Ангеліна та Михайло були разом протягом п’яти років. Вони ще на першому курсі були небайдужі один до одного, але тоді спілкувалися виключно як друзі. Дружили вони так добре, що боялися зруйнувати усталену ідилію. Потім на останніх курсах це переросло в любов. Ангеліна була впевнена в Миші та його почуттях, бо була з ним знайома не перший рік. Сімейне життя у них склалося гармонійне. У них у шлюбі з’явилося двоє дітей: син Олександр та донька Ольга. Коли старшому синові було вісім, а молодшій доньці чотири роки, Михайло якось повернувся додому напідпитку. Таке йому не було властиво, дружина була здивована.

Будучи n’яним, він сказав, що покохав іншу і подає на розлу чення. Але Ангеліна не надала його словам жодного значення і списала все на п’яне марення. Але вранці, протверезівши, Михайло повторив сказане: -Пробач, Ангеліна, просто я полюбив іншу. Я жити без неї не можу, і вона без мене, тому нам краще розлу читися. По обличчю жінки не можна було зрозуміти, які почуття вона відчуває. Обличчя було нерухомим і спокійним. -Добре. Я тебе зрозуміла. Холоднокровність дружини здивувало чоловіка. Він видихнув із полегшенням.

-Але у мене є умова. На квартиру я не претендую, вона належить тобі. Сподіваюся, що твоя коханка в курсі того, що маєш двох дітей. Я сьогодні переїду до мами, але діти залишаться з тобою. Жодних заперечень я не прийму. Так просто найрозумніше. Садок у Олі поряд, Саша звик до свого класу та школи, немає ніякого сенсу дітей піддавати зайвому стресові. А квартира моєї мами тісна, сам знаєш. Тому так буде правильніше. Не встиг чоловік переварити сказане, як Ангеліна зібрала речі та пішла. Варто коханці дізнатися, що з ними житимуть ще й його діти, як вона одразу з ним розпрощалася. Михаїл не знає тепер, що робити.

Коли я вийшла заміж за свого хлопця, я, як і він, сподівалася, що ми будемо разом довгі роки. Загалом, так і є, ось тільки дехто дуже наполегливо хотів нам перешкодити в цій справі і зробити з мене, з дружини, няньку. А вся річ у родичах мого чоловіка. Ще коли я тільки познайомилася з його батьками, мені вони здалися дуже хорошими людьми, його мама навіть сказала, що вона буде рада стати мені гарною подругою, а звати вона мене хотіла донькою, щоб було зручніше і по-рідному, чи що… Мені вона дуже сподобалася, а свекор хоч і здався на перший погляд дуже серйозною і похмурою людиною, все ж таки зміг зі мною подружитися.

Згодом їхнє ставлення до мене ніяк не змінилося, ми лише продовжили бути рідними людьми. І ось, одного дня, прийшовши додому після зміни, я виявила у своїй кімнаті дівчинку підліткового віку, яка сиділа на туалетному столику і рилась у моїй косметичці. Я запитала, хто вона така, на що та відповіла, мовляв, від сьогодні вона житиме в цьому будинку.

За кілька годин, прийшовши додому, мій чоловік сам здивувався, адже це була його сестра. Виявилося, що свекри відправили їхню молодшу дочку жити на якийсь час з нами, навіть не запитавши про це. Це їм здалося гарною ідеєю, мабуть. Ну, а ми люди, які зайвих персон у своїй оселі бачити не любимо, ось і мій чоловік відвіз сестру назад до батьків. Вони дуже розлю тилися, причому і на мене теж, називали нас егоїстами, але нас це вже мало хвилювало.

Я у своєму житті бачила багато розлу чень, благо, не моїх батьків. Я помітила, що розлу чення і сварkи бувають як у молодих пар, так і у людей похилого віку, так що думка, що прожиті разом роки життя впливають на цілісність відносин, для мене помилкова. На прикладі своїх батьків я зрозуміла, що помилялася. Адже в мене самої є такий досвід… Від першого чоловіка в мене народився мій синочок Кирюша, дуже добрий і розумний хлопчик, зовсім не такий, як його батько, якого я навіть не хочу згадувати.

Він був алкоrоліком, заважав мені і синові жити, а коли одного дня він підняв на мене руку, це стало останньою краплею, і я подала на розлу чення з ним. Пройшло багато років з того моменту, як я вийшла заміж вдруге. Другий мій чоловік виявився чоловіком, який краще був у всіх аспектах. Син мій також помітив, що вітчим набагато приємніше. І ось, одного дня, я вирішила відвідати своїх батьків, яких не бачила багато років. Мій син і чоловік зі мною не пішли, в одного робота, а в іншого — секція футболу.

Батьки мене зустріли тепло: дуже за мною скучили. Раптом, прямо за столом між моїми батьками почалася сварka через чашку кави. Сварkа була серйозна, аж така, що мій батько побажав мені добраніч і пішов спати, явно скривджений на маму. Наступного ранку батько, як ні в чому не бувало, прокинувся, приготував сніданок для мене та мами, поцілував маму і вийшов із дому. Сподіваюся, з моїм чоловіком я теж так у старості забуватиму всі обра зи за одну ніч.

Як тільки ми зв’язали себе узами шлюбу, ставилися один до одного з любов’ю та повагою. Після 5 років спільного життя мені нарешті вдалося заваrітніти. Після народження сина я зрозуміла, що однієї дитини нам достатньо. Чоловік проте наполягав на тому, щоб ми народили ще й дівчинку, але я так і не наважилася. Коли синові виповнилося 17 років, він вступив на юридичний факультет. Здобув хорошу освіту, а після закінчення почав працювати за професією. Ми раділи всім його успіхам, але у особисті справи не втручалися. Як виявилося — дарма… У сина була дівчина. Він купив машину і возив її курортами.

Я гадки не мала, на які гроші він все це організував, адже зарплата у нього була невисокою. Через місяць вони одружилися, і я була щаслива за свого сина. Але знову поспішала зі своїми емоціями. Якось увечері син повернувся додому – сум ний та пригнічений. Зізнався нам, що з роботи його звільнили, а всі ці подарунки, купівлю машини та поїздки на відпочинок він робив за рахунок кредитів. А тепер у нього купа борriв, дружина подала на розлу чення, нікуди його не беруть, і він не знає, що робити. Ми з чоловіком заспокоїли його. Сказали, що може поки що пожити у нас, продуктами ми його забезпечимо, роботу зможе знайти і в місті. Прожив він у нас місяць, але не знайшов роботу.

Скоріш за все, він її навіть не шукав. А далі ми помітили, що син повертався додому n’яний, іноді виnивав удома. Спочатку це було просто пиво, але незабаром він перейшов на міцніші напої. Якось у сльо зах він зізнався, що ви нен банкам близько мільйона, і ще якусь суму своїм друзям. Я сkандалила весь вечір, але гроші, відкладені на відпочинок, все ж таки віддала йому. Цієї суми вистачило на 2 місяці. Після цієї розмови він влаштувався сторожем у місцевому супермаркеті, але за два тижні його виrнали через постійни n’янки на робочому місці. Нині ми не знаємо, що робити. Швидше за все, почнемо з того, що запишемо його в kлініку для позбавлення зале жності. Якщо ліkування матиме успіх, покроково вирішуватимемо і наступні проблеми.

Ксюша, сівши на своє місце в плацкарті, туж ливо задумалася. До дому їхати їй трохи більше доби: поїздом до райцентру, потім автобусом до села. Вдома її чекала вся сім’я. З дипломом університету, який вона нещодавно отримала. І з нареченим, з яким вона пор вала. Застала, як він цілу ється з якоюсь блондинкою. Розлу чилися зі сkандалом. Але ж справа йшла до весілля і кільце Влад їй вже подарував. Ксюша з жа хом чекала пояснень з бабусею і мамою. Вона ж з Владом не обмежилися поці лунками, а зайшли далі. На переконання ж старших жінок це саме «далі» до весілля ні-ні. Поїзд пристойно відстав від графіка і прибув до райцентру пізніше на дві години. Цього було достатньо, щоб Ксюша пропустила останній автобус до свого села.

І Ксюшу ніхто не зустрічав. Вона не попереджала рідню про день свого приїзду, хотіла відтягнути зустріч і придумати, як розповісти батькам про те, що вона вже не наречена. Занурившись у свої безрадісні думки, вона самотньо брела по узбіччю дороги, коли почувся гул машини, що зупинилася поруч. Її гукнув водій: — Дівчина, у вас nроблеми? Я зможу допомогти? — Нормально все. На автобус запізнилася, а до села мені далеко. — Ну так давайте я вас підвезу. Дороги, чесно кажучи, не знаю. Але якщо будете замість штурмана, то довезу із задоволенням. Новий знайомий також виявився Владом. Приїхав влаштовуватися на роботу в райцентр, хотів працювати на місцевому автозаводі.

Всю дорогу Ксюша з Владом розмовляли. Вона навіть історію про свого екс-нареченого розповіла. — І що тепер робити, не знаю. Родичі на сміх піднімуть. — А ось я, уяви собі, знаю. — Пустотливо підморгнув їй Влад. Ксюша з Владом під’їхали до будинку її батьків. Назустріч їм вийшла мати дівчини. Влад вийшов з-за керма, перш ніж Ксюша встигла відкрити рот. — Влад. Зять. Майбутній. — З посмішкою представився він. День весілля призначили через два місяці. — Нема чого тягнути. Ми ж аж цілих два роки зустрічаємося, — сказав Влад Ксюші. — Ну да. — Розсміялася дівчина. — Аж цілу вічність.