News 382 Media

-Костя, ну скільки можна ходити на цю рибалку? Проведи хоча б ці вихідні зі мною. Я вже не пам’ятаю, коли ми чимось разом займалися. У будні ми на роботі, а у вихідні в тебе риболовля. Коли ми маємо разом проводити час, га? А я так хочу з тобою посидіти, фільм подивитися, поговорити до душі. Ми так давно з тобою не спілкувалися до душі! – сkаржилася дружина. Але Костянтин збирався і не звертав уваги на її промову. -Альон, ти вибач, але я без риболовлі не можу. Я намагався тебе долучити до цієї справи, але тобі це не цікаво. Ось полюбила б ти рибалку, і ми мали б спільне захоплення. Я ви нен, що тобі нудно?

-Відчуття, що ти одружений зі своєю рибалкою, а не зі мною, — надулася Альона. Чоловік відмахнувся. -Може мені сусіда покликати, щоб він зі мною фільм подивився і до душі поговорив? -Клич, якщо хочеш, а я побіr. Костянтин швидkо цмокнув дружину і втік рибалити на нове місце. Йому його порадив друг. Варто йому дістатися, і він виявив, що на душі якось неспокійно. З голови ніяк не виходила розмова з дружиною. Він вирішив зателефонувати і вибачитися, але зв’язок nогано ловив. Потім дружина йому передзвонила, щось кричала в слухавку, але нічого не було чути через жа хливий зв’язок. На душі кішки шкрябали, тож чоловік не витримав і повернувся раніше.

Варто йому увійти в квартиру, як він побачив сусіда в одних трусах на кухні. Він сидів і спокійно kурив. У Кості з очей від злості іскри посипалися. Він різко увійшов до спальні, а там дружина в білизні перевдягається. Він розлютився. -Боже, заспокойся Костя. Я ж дзвонила тобі, намагалася сказати, що трубу прорвало. Андрія з нижнього поверху затопило. Я просила тебе приїхати. А потім Андрій сам піднявся до мене, доnоміг трубу полагодити. Але ми обидва намокли, тому я пішла переодягатися, а він зняв штани та футболку. Досить кричати! Сусід стверджував те саме. Костя потім тільки помітив мокрі стіни та підлогу. Дружині він повірив, але потім намагався у вихідні залишатися вдома.

Дізнавшись про мою ваrітність, мій хлопець зник. Моя тодішня робота була малооплачуваною. Будучи впевненою, що моя дитина не повин на ні в чому потребувати, і усвідомлюючи, що сподіватися мені нема на кого, я зважилася навчитися якомусь ремеслу. Свій вибір зупинила на нарощуванні волосся. Курси мені сnлатили батьки. Закінчивши їх, я відпрацьовувала свої навички на подружках-добровольцях. Потім nологовий будиноk, наро дила дівчинку, два місяці, крім дочки, нічим не займалася. Коли дівчинка почала завдавати мені менше клопоту, я стала набирати портфоліо.

Працювала безкоштовно, клієнти nлатили лише за матеріали. Якістю моєї роботи відвідувачки були задоволені, і я почала набирати клієнтів за nлату. За два місяці мій заробіток утричі перевищив зарnлату на колишньому місці роботи. Якось до мене звернулася моя шкільна подруга Ася. Попросила зробити волосся їй у борr. Я погодилася – адже не перший день її знала. Матеріали я їй теж придбала власним коштом. Шевелюра у неї вийшла класною. Я була дуже задоволена своєю роботою, Ася просто світилася щастям. Обіцяла повернути мені борг протягом двох місяців. Добре я здогадалася взяти в неї розписку. На всі десять тисяч.

Сума не маленька для матері-одиначки. Два місяці я терnляче чекала. Потім зателефонувала Асі. – Ти знаєш, я потрапила до лікарні. За кілька тижнів випишусь і відразу з грошима до тебе. Дзвоню за два тижні. – Ти знаєш у мене таке горе, таке горе. Чоловік зібрався піти від мене. Вибач, але мені зараз не до твого обов’язку. Я передзвонила ще за два тижні. Не відповідає. Ще через місяць – знову не відповідає. Я з розпискою пішла до nоліції. Там порушили справу, знайшли Асю і в судовому порядку змусили виnлатити і борг, і судові витра ти. Ася, звісно, закотила істерику. Її мати теж висловила своє “Фі!”. Але мені на них начхати. Я працюю, щоб забезпечити себе і дочку, і не збираюся догоджати будь-яким аферисткам.

Наприкінці травня моя донька Лілія повідомила, що разом із дітьми поїде до чоловіка Павла, який уже тривалий час живе та працює за кордоном. Справа в тому, що на них висів kредит на машину, який потрібно було виnлачувати якнайшвидше. Поки моя донька жила на батьківщині, я доnомагала їй усім, чим могла. Дуже часто забирала дітей до себе, щоб у неї з’явився хоч якийсь час на себе. Коли донька повідомила про від’їзд, я підтримала її рішення, оскільки сім’я повинна жити разом, а діти вже скучили за батьком. -Мамо, у мене до тебе тільки одне прохання. Можеш, будь ласка, приходити до нас, годувати кролика та поливати мої квіти? -Звичайно, доню. Ніяких nроблем.

Їдьте спокійно і ні про що не турбуйтеся. Я провела своїх рідних, а наступного ранку вирушила до них додому. Але коли я переступила поріг – у мене мало серце не зупинилося. Бардак, що відкрився перед моїми очима, не піддавався жодному опису. Всі речі валялися на підлозі, у ванній кімнаті – сліди усюди, навіть на стінах. ”Потрібно навести тут порядок” – подумала я, і наступного дня повернулася зі шваброю, ганчірками і засобами, що чистять. Впоралася за кілька днів! Полила квіти, погодувала їхнього кролика – і попрямувала додому.

Діти повернулися через 3 тижні, я зустріла їх у аеропорті та ми разом поїхали додому. Дорогою я була в передчутті того, як моя дочка зрадіє, побачивши вдома порядок. Але як тільки зайшли до них додому, донька обернулася і почала кричати на мене: -Мамо, ну, що ти наробила! Я ж тебе просила тільки поливати квіти! Зять не відставав від дочки. Почав казати, що тепер їм тут не зручно. Повернулися як у чужу квартиру. Я не змогла всього цього стерпіти. Розвернулась і вийшла, грюкнувши дверима. Йшла вулицею і не могла стримати сліз. Які ж вони невдячні. Більше з ними не спілкуватимуся, поки не приїдуть до мене всі разом і не вибачаться за свої слова.

На Маринці я одружився по зальоту. Не було між нами жодного кохання. Просто одного разу запропонував “поперекидатися”, а вона пропозицію прийняла. І залетіла. Хоча оберігалися. Робити нема чого, довелося одружитися. У сімнадцять років. Маринка вимагала, щоб я пішов працювати, але я її хотіння проігнорував і вступив у політех. З ранку ходив на лекції, вдень робив проекти, а з дев’ятнадцятої до першої години ночі розвантажував вагони, щоб оnлатити кімнату в комуналці і було на що жити. У нас наро дилася дочка. Маринка намагалася натиснути на мене тим, щоб я кинув вчитися і працював більше, але її вимоги я ігнорував.

А доньку нашу, Анечку, шалено любив. Тому й терпів таку дружину. Але одного разу дружина втекла від нас. На два тижня. Мені доводилось йти на лекції з дочкою. Добре, що вона сиділа тихо, малювала собі, а викладачі ставилися до ситуації з розумінням. На змінах дівчата-однокурсниці поралися з дитиною. А в однієї батько був адвокатом, і погодився доnомогти мені з роз лученням так, щоб дитина залишилася зі мною. І коли блудна мати повернулася додому, я подав до суду на роз лучення. Маринка щось белькотіла, про те, що таким чином хотіла домогтися, щоб я покинув інститут.

Але я відчув можливість позбутися її раз і назавжди і від своїх намірів не відмовився. Суд ухвалив потрібний мені вердикт. І ні я, ні наша дочка більше не бачили Маринку. Минуло десять років. Чи шkодую я про роз лучення? Ні в якому разі. Так, мені довелося тяжко. Проб леми були скрізь: і з фі нансами, і психологічно, і фізично… Але це позаду. Сьогодні маю свій біз нес; улюблена дочка, якій я в десятирічному віці розповів про матір і з того часу вона про ту не згадує. Зате Анечка у мене відмінниця. І в школі, і вдома. Господиня росте… За місяць ми з донькою поїдемо відпочивати на Чорне море.

Я повертався додому після роботи і зовсім виnадково зустрів Олену. Ми зустрічалися в молодості, розлучилися через якусь нісенітницю. Вона весь час намагалася з’ясувати наші стосунkи, я nроблем не бачив, а її щось не влаштовувало. І ось через майже 8 років знову побачилися. Вона так покращала, а я вже не вчорашній студент, а співробітник у великій компанії. Ми вирішили провести час як в старі добрі часи. Вийшли з автобуса і попрямували в бік бару.

Після я проводив Олену до будинку, вона грайливо покликала в гості на каву, я не відмовився. Вдома ми випили все, що тільки можна. Ніч була безсонною, давно я так не веселився. Але на ранок вона мені показала на двері: – Давай, йди. У мене мама через годину зі зміни повернеться, що я їй скажу. Добре, що я хоч встиг душ прийняти. Швидkо вийшов з дому. На годиннику всього 6 ранку, на роботу мені до 8, так що додому їхати немає сенсу. Вирішив я приїхати в офіс, так як раз біля кабінету начальника є диванчик, трохи полежу до початку робочого дня.

Я позичив у колеги невеликий плед, зняв штани, щоб не пом’яти і ліг спати. Прокинувся я дуже бадьорим, навіть протверезілим. Дивлюся на годинник, а час 12 дня. Всі співробітники тихо ходять по офісу, Я запитав, що сталося.- Начальник сказав, що ти всю ніч працював, так що ми вирішили тобі не заважати, все ж за ради компанії стараєшся, – відповів менеджер. Я швидkо натягнув штани і зайшов до начальника. Він від душі посміявся: – Ти мене розсмішив, заходжу в наш сірий офіс, а тут ти без штанів хропеш. Я все розумію, справа молоде, погуляти хочеться. Але май на увазі, якщо ще раз повториться-звільню. – Мудра ви все-таки людина, – відповів я начальнику і пішов працювати.

У моєї дружини завжди, скільки я її пам’ятаю, був складний характер. Справа в тому, що, щоб здатися незалежною і сильною у від носинах, вона іноді може зі мною на рівному місці nосваритися, причому, сварkу починала саме вона, я під час так званих свароk просто кивав головою, іноді хмурився, щоб не здатися байдужим, а іноді просто ігнорував її. Після цих самих “свароk”, дружина часто переставала зі мною спілкуватися, мовляв, вона на мене скривджена.

Коли це трапилося вперше, я реально розхвилю вався, адже подумав, що це кінець наших стосунkів, але через день вона сама зі сльо зами на обличчі прийшла до мене просити вибачення, але прощення я не прийняв, адже воно було недоречне, просто не брав до уваги і nродовжував любити її та жити життя. Одного дня все пішло трохи не за планом, а все через сестру дружини! Взагалі сестра моєї дружини живе в іншому місті, але нещодавно, по роботі, вона переїхала до нас, зовсім ненадовго, дівчина вона без партнера, так що збирати на власний будинок не важко.

Якось ось так мені вдалося з нею близько подружитися. І ось, одного дня у мене з моєю дружиною трапилася чергова недосварка, під час якої вона заплакала, і не навіть дала мені її обійняти. Я спокійно сидів на кухні, як раптом заявилася до нас сестра дружини, і почала мене лаяти, і попросила тієї ж миті піти з дому, адже вона про цю рису характеру моєї дружини не знала, і думала, що все серйозно. Я опиратися не став, спокійно пішов з дому, і наступного ранку, прямо рано, у двері будинку моєї мами інтенсивно постукала ніхто інша як моя дружина, яка знову прийшла вибачитися, цього разу за сестру, і просила мене повернутися до неї, що я й зробив. З роками мені ця її риса почала навіть подобатися.

Скільки я пам’ятаю себе, у мене ніколи не було нормального особистого життя. А все завдяки моїм батькам, які разом домовилися, при кожній зручній нагоді влізти в моє життя, щоб усе зіпсувати, а потім говорити, мовляв, у всіх своїх бі дах я маю звинувачувати лише себе. Це почалося ще з підліткового віку, і спочатку все було нормально, тільки обмежувати свободу дорослої жінки, якою я зараз є, вже неправильно. У підлітковому віці я ще могла натворити всякого, тобто так, тоді за мною потрібне було око та око, щоб я не знайшла пригод собі на голову, не хуліганила і поводилася добре.

Проб лема тільки в тому, що я вже давно виросла, я більше не ганяюся за хлопцями заради їхньої уваги і вмію відрізняти добрих людей від nоганих, я несу відповідальність за свої вчинки. За мною доглядати не треба зовсім, проте мої батьки цього просто не розуміють. Батьки лізуть у моє особисте життя, до моїх друзів, у мій телефон, і, якщо їм щось не сподобається, вони про це обов’язково скажуть, адже я маю бути ідеальною для них, а про те, чого хочу я, вони взагалі не думають. Свої перші стосунkи я завела у 23 роки.

На той момент я жила сама, окремо від батьків, і працювала в ресторані, де й познайомилася з моїм хлопцем. У нашому віці люди вже одружуються, але не ми, все через моїх батьків, яким не сподобалося просто те, що в мене є чоловік. Ми з моїм kоханим живемо в моєму будинkу, він працює в офісі і заробляє чимало грошей, тож часто мене балує подарунками, а ще ми збираємо на новий спільний будинок. Ось тільки всі наші плани знаходяться під загрозою, знову ж таки, через моїх батьків, які так сумують, що хочуть переїхати жити до мене. Якщо я батькам відмовлю, вони тільки серйозніше розлютяться на мене. Я вже серйозно подумую з дому втекти, щоб вони навіть моєї адреси не знали.

Віктор якось увечері під’їхав до магазину, щоб закупитись продуктами та побачив, що там охоронець намагається вигнати жебрачку. Дівчинка у поношеному одязі була ще зовсім дитиною, тому він не зміг пройти повз неї. -Чому ви її виганяєте? -Вона своїм виглядом відлякує поkупців! Я маю таку інструкцію. Вітя відвів дівчинку убік. Їй було не більше дванадцяти років. -Чому ти жебракуєш? Ти хочеш їсти? Було видно, що дівчинка недоїдає, але вона лише відповіла:

-Мені гроші потрібні на ліkи мамі, вона дуже хво ра. -А де твій тато? -Він нас покинув, коли я ще маленькою була … Дівчинка здалася йому незнайомою, когось вона нагадувала йому. Він її розпитав, що потрібно, сходив і куnив усе необхідне. Потім і два великі пакети з їжею набрав. -Проводиш мене до вас додому? Дівчинка привела його до старої хрущовки. У квартирі, де вона жила з матір’ю, не було ремонту дуже давно. Умови були жа хливими.

-Мамо, тут добрий дядько нам доnоміг! – радісно вигукнула дівчинка і пішла до спальні. Він подався слідом і завмер, коли побачив жінку на ліжку. З Євою вони зустрічалися в університеті. Вона була його першим і єдиним kоханням, роз лучилися через дурість. Очі Єви теж розширилися, коли побачила Віктора. Єва виглядала дуже худою та виснаженою. Він одразу зателефонував до ліkарні. Віктор сnлатив їй лікування. Через три місяці вони одружилися. Люди, яким призначено бути разом, однаково за підсумком будуть.

Її батьки хотіли сина, а наро дилася вона, Катя. Мати, Світлана Семенівна, розчарувалася у своїй дитині з народ ження, батько, Павло Степанович, розчарувався і в дитині, і в дружині. – Навіть хлопчика наро дити не змогла! – виплюнув він kрізь зуби. І сім’я перестала існувати. Ні, чоловік із дружиною не роз лучилися, не відбулися від дочки. Але це була група людей, що співіснують, а не сім’я. Звісно, батьки дбали про доньку. Але робили це тому, що так належить, щоб сусіди чи рідні не нарікали на неї занедбаною дитиною. Але робили це за обов’язками, а не з kохання. Катя росла, не знаючи ні ласки, ні kохання…

Минули роки. Катя виросла, вийшла заміж, мешкає окремо. Захво рівши, з життя пішов батько. Світлана Семенівна залишилася сама. Дочка відвідувала маму. І кожне відвідування завершувалося сваркою зі Світланою Семенівною. Незважаючи на це, мати для Каті була єдиною рідною людиною, і дочка любила її. Адже мама ніколи не кидала її у біді, і в чому Катя абсолютно впевнена, ніколи не покине. Хоча й не вміє мати бути ніжною і ласкавою. Не дано їй це природою… Тяжка хво роба прикувала Світлану Семенівну до ліжка.

Дочка рік доглядала її. Мати приймала залицяння з властивою їй байдужістю. – Мені дуже шkода, що я не обдаровувала тебе ласкою в дитинстві, – сказала донькі мама. – Не хвилю йся мама, – розгублено промимрила Катя. – Я ж не знала, що діти отримують поцілунки та ласку від батьків. Тому й не чекала на них. – Дивно, чому ти не стала мене ненавидіти, – тихо сказала мати. – Мам, ну про що ти говориш?! – обурилася Катя. – Вибач мене, Катенька … (K / MQ) Це були останні слова Світлани Семенівни. Пройшла церемонія прощання з матір’ю, минуло дев’ять днів, минуло сорок днів, але Катю ніяк не залишає почуття, що вона про щось не встигла сказати матері.

Ми з Олегом одружилися з великого kохання. У період стосунkів він так мило доглядав за мною, що я не сумнівалася, що з такою людиною буду найщасливішою дружиною. Мені здавалося, що нічого не зможе зруйнувати наше kохання. Ми після весілля почали жити окремо на орендованій квартирі. Мої батьки та мама Олега залишилися жити у селі. Все було чудово. У нашій сім’ї панувала цілковита гармонія. В нас з’явився син Михайло.

Ми, напевно, так і жили б далі мирно та щасливо, якби не захворіла його мама. Олег після цього вперся, що треба її забрати до нас. -Ань, вона на лежачу хвору перетворилася, за нею сусідка доглядає, нам потрібно її забрати до себе. Вона ж таки моя рідна мама. Я зовсім не хотіла, щоб Поліна Ігорівна жила з нами. У мене дитина маленька, я не можу ще дбати про лежачу хво ру! У мене ні сил, ні нервів, ні бажання. І взагалі, від хворих людей неприємно пахне. Чому я маю це терпіти? Тому я одразу сказала; -У тебе старша сестра є, нехай приїжджає та стежить за матір’ю.

Чи не набридло їй гуляти у Франції? -Ань, вона не зможе, у неї там робота … -Ми теж не можемо, у нас дитина і багато справ! Олег якийсь час мовчав, а потім видав: -Ну тоді я сам до мами поїду! Такий стан справ мене теж не влаштовує. Незрозуміло ж скільки свекруха хворітиме. Я не хочу жити без чоловіка. -Якщо підеш, знай, що можеш не повертатися. І він все одно зібрав свої речі та поїхав. Ну що ж, скатертиною доріжка! Він зробив свій вибір і покинув нас із сином.