News 382 Media

Олег зручно розвалився у кріслі, поклавши ноги на журнальний столик, і спостерігав за своєю дружиною Ніною, яка мовчки збирала свої речі. Ця сцена не була чимось новим: це було звичайним явищем у їхньому 20-річному шлюбі. Однак цього разу мовчання Ніни нервувало Олега. Раніше вона сперечалася з ним у такі моменти, виплескуючи образи, що зберігаються для таких моментів. У відповідь Олег вдавався розгубленим, а коли ситуація досягала апогею, він брав Ніну в обійми та заспокоював її словами кохання.

Проте сьогоднішні події розвивалися не так, як очікував Олег. Ніна рухалася впевнено, методично наповнюючи свою валізу. Здавалося, її не бентежила його присутність. Олег почував себе вибитим із колії. Звичайна послідовність валилася в нього на очах. Він спробував розрядити ситуацію жартами, але Ніна, як і раніше, не реагувала. Він міркував сам із собою, намагаючись виправдати свої дії, що призвели до такої ситуації. Так, він пізно повернувся додому з роботи, так, він забув про день народження їхньої доньки, але, звичайно, це були недостатні причини, щоб Ніна пішла від нього. Коли Ніна нарешті зробила крок до вхідних дверей, Олег, наслідуючи їх звичний сценарій, зробив спробу задобрити її.

Однак крижаний погляд Ніни і голос із металевими нотками зупинили його на півдорозі. Вона зізналася, що втомилася і більше не любить його. Коли кроки Ніни затихли вдалині, на нього зійшло приголомшливе одкровення. Він був абсолютно щасливий, поки Ніна була в його житті, незважаючи на всі їхні розбіжності. Йому хотілося побігти за нею, обійняти її, висловити свої справжні почуття, але він стояв як укопаний: дивне почуття втрати оселилося в ньому. Ніна пішла, не збираючись повертатися, і її відсутність уже здалася нестерпною.

Я сама виросла в дитячому будинkу, нікому не забажаю такої долі. Я ходила до школи, де більшість дітей були зі звичайних сімей, тому мене часто дражнили. Дитинство та юнацтво було складним. Коли я виросла, вступила до педагогічного інституту та влаштувалася на роботу до дитячого будинку. Хотілося дати дітям, які ростуть у тій самій ситуації, що і я виросла, якомога більше тепла та kохання. Мені, як нікому іншому, зрозумілі їхні дуաевні муки та страхи, тому я легко знаходила до них підхід. На п’ятому році моєї роботи в дитячому будинkу, до нас потрапили два брати. Ще під час першої зустрічі вони дуже запали мені в серце. Ерік був старший за Марка на три роки.

Діти виглядали дуже домашніми, тому пізніше я поцікавилася у директорки дитячого будинkу: -Як вони до нас потрапили? -Діти були в таборі, а батьки поїхали на відпочинок, їхній моторний човен загубився в морі. Зараз ведуться пошуки, вони вважаються зниклими безвісти. Дітей привезли сюди з табору. Вони не мають інших родичів, які могли б їх забрати. Мені хлопчиків було дуже шkода. Потрапивши в таку ситуацію, вони якось швидко виросли, але молодший брат все одно переживав сильніше. Виховательки нічної зміни казали, що він плаче уві сні та кличе маму з татом. Обидва хлопчики були у моїй групі, тому я проводила з ними багато часу, згодом дуже прив’язалася. Через три роки пішла до директорки і сказала, що хочу їх уси новити. – Ариночко, тобі не дадуть дітей – розвела руками жінка.

– Чому? -Ти незаміжня, живеш у маленькій квартирці, зарnлата маленька. -Але я люблю їх! Катерина Миколаївна похитала головою. -Сама знаєш, яка у нас зараз бюрократія! Нікому нині почуття не цікаві. Я виходила з кабінету зі сльо зами на очах, набрала номер Леоніда. Він був мій сусід по сходовому майданчику та приятель. -Льонь, нам потрібно одружитися! Запанувала довга пауза. -Аріно, що трапилося? Ти в порядку? -Нам треба терміново одружитися! -Аріно, ти на роботі? Не йди нікуди, я скоро приїду. Він приїхав, я все пояснила. Диво! Він погодиться. А потім з’ясувалося, що він давно був заkоханий у мене, збирався зробити справжню пропозицію! Так ми стали справжньою родиною.

Марина захоплювалася своєю сусідкою Аллою, яка, як їй здавалося, перетворилася на ідеальну дружину. Цьому, на її думку, сприяв чоловік Алли, Павло, похвалу якого Марина часто чула. Алла пояснювала ці зміни зміною роботи, що дозволило їй більше відпочивати і менше втомлюватися. Марина позитивно ставилася до Павла, відзначаючи його працьовитість і небажання сваритися як бажані риси будь-якого чоловіка. Однак Алла не поділяла погляду Марини. На її думку, хороший чоловік повинен брати участь у домашніх справах, якісно проводити час у сім’ї та пристойно заробляти, щоб утримувати родину.

Більшою мірою їхні розбіжності були пов’язані з небажанням Павла шукати кращу роботу, задовольняючись низькооплачуваною, яка давала йому багато вільного часу. Алла ж, навпаки, працювала не покладаючи рук, звалюючи на себе весь тягар матеріальних турбот про сім’ю. Така нерівність напружувала їхні стосунки, і часто змушувала Аллу переосмислювати їхнє спільне життя. Не маючи перспектив змін у майбутньому, Алла взяла життя до рук. Вона почала працювати віддалено, заробляти більше та витрачати менше часу на поїздку на роботу. Зароблене вона приховувала від Павла і перестала благати його змінити своє життя, оскільки це здавалося їй безглуздим. Динаміка їхніх стосунків стала очевидною, коли Павло оголосив про свою поїздку на рибалку у вихідні, проігнорувавши п’яту річницю весілля.

Він зажадав від Алли продукти для поїздки, але сам навіть не хотів йти в магазин. Алла спокійно сказала йому, щоб він витрачав на захоплення власні гроші, зміцнюючи свою знову здобуту незалежність. Відсутність навіть короткого поздоровлення на річницю від Павла у ті вихідні переконала Аллу у правильності її рішення поїхати. Вона планувала тимчасово пожити у батьків, а потім подати на розлучення та купити власну квартиру. Виходячи, вона попрощалася з фотографією відсутнього чоловіка Павла, висловивши тим самим свій останній жест у спільному житті, що вже йде в минуле.

У сім’ї Петряків було дві дочки – Іра та Наталя, які народилися з різницею у три роки. Іра, старша, була енергійною і життєрадісною, її часто бачили, як вона крутилася перед дзеркалом або командувала сусідськими хлопчаками. З іншого боку, Наталя була спокійнішою і віддавала перевагу компанії своїх книг. Незважаючи на їхні розбіжності, батьки ніжно любили їх обох і навіть почали збирати їм посаг – книжкову полицю для Наталії та жартівливі догани про наречених для Іри. Коли Іра у 18 років вийшла заміж, ніхто не здивувався. Але шепіт переслідував її молодшу сестру, чия стримана поведінка багатьох бентежила. Їхня мати часто запевняла Наталю, що її спокійний характер колись стане для когось скарбом. Їхній батько, передбачаючи, що поспішний шлюб його старшої дочки триватиме недовго, підтримав думку дружини.

Як і очікувалося, шлюб Іри закінчився розлученням через чотири роки, що стало результатом її вольового характеру. Її другий шлюб також розпався через аналогічні проблеми. Іра захищалася, стверджуючи, що їй просто не пощастило, і навіть припустивши, що тепер і Наталі краще уникати чоловіків. Якось, на превеликий подив, Наталя зізналася, що зустрічається з кимось зі свого робочого місця. Вся родина була в захваті, хоча Наталя наполягала, що ще зарано для серйозних стосунків. Тим не менш, через 6 місяців Наталія і її кавалер одружилися. Їхнє щастя було очевидним, навіть Іра, яка знову була самотня, привернула увагу нового шанувальника на весіллі. Іра зізналася, що не чекала повторного заміжжя з огляду на її минуле, але Наталя підбадьорила її, сказавши, що люди змінюються. Їхній батько втрутився в ситуацію, припустивши, що Ірі треба навчитися тримати язик за зубами. Наталя захищала свою сестру, вказуючи на те, що її наміри завжди були добрими, просто трохи наполегливими.

Іра поступилася, пожартувавши, що, можливо, вона не створена для заміжжя. Зрештою, Іра вийшла заміж втретє, цього разу зберігши мир у своїх відносинах. Вона зізналася, що її попередні чоловіки були добрими людьми, і вона не хотіла повторювати минулих помилок. Наталя тим часом стала матір’ю дівчаток-близнят, присвятивши своє життя сім’ї. Більше того, їхня мати помітила, що сестри стали ще більше схожі одна на одну, і обидві знайшли щастя у своїх родинах. На сімейних зборах чоловік Іри обіймав свою дружину, визнаючи її полум’яний дух і стверджуючи, що він такий самий. Сестри обмінювалися поглядами, заспокоєні присутністю один одного. Іра завжди запалювала свято своєю енергійною вимогою потанцювати, захоплюючи свого чоловіка на танцпол. Кімната вибухала сміхом, уособлюючи радість і гармонію, які сім’я Петряків набула за ці роки.

Протягом усього свого життя Лілія стикалася з низкою розчарувань, які позбавляли її шансу на щастя. Спочатку подруга претендувала на кохання чоловіка, який їй подобався; потім вона терпіла невірного коханця. Після закінчення навчання вона збиралася вийти заміж за Павла, але сталася трагедія, коли він загинув в автокатастрофі за два тижні до їхнього весілля. У своєму горі Лілія щосили намагалася рухатися далі, заводячи, а потім різко припиняючи відносини. Вона шукала розради у своїй роботі вчительки англійської мови, занурюючись у успішність своїх учнів, плани уроків та батьківські збори.

Її розпорядок змінився, коли вона зустріла Віталія, одруженого чоловіка із чотирма дітьми, який працював на підприємстві поряд зі школою. Незважаючи на свої сумніви щодо його сімейного стану, Лілія виявила, що її приваблює чарівність Віталія. Вони почали таємно зустрічатися, змушуючи її відчувати провину та сором за свої дії. Незабаром Лілія виявила, що її інтерес згасає, переслідувана засуджувальними поглядами колег і родини Віталія. Зрештою, дружина Віталія виявила їхній роман, і в хаосі Лілія вирішила порвати з ним стосунки. Поворотний момент настав, коли подруга запропонувала Лілії влаштуватися на роботу до компанії її чоловіка. Спочатку вагаючись, Лілія таки вирішила ризикнути і успішно закріпила за собою цю посаду. Нове оточення допомогло їй залишити позаду залишки її неспокійного минулого з Віталієм. Однак незабаром вона виявила, що зачарована володарем харизматичного голосу по телефону Олегом, головою компанії, що співпрацює з ними. Його фотографія на сайті компанії ще більше розпалила її інтерес, і вона почала фантазувати про нього. На жаль, її надії зустрітися з Олегом впали, коли вона дізналася, що не буде присутня на виставці робіт.

В останній день виставки Лілія, почуваючись пригніченою, вирішила зайти до кафе. Поки вона дивилася у вікно, занурена у думки про те, що могло б бути, задзвонив її телефон. Це був Олег, який запрошував її на філіжанку кави за сусіднім столиком. Лілія обернулася і побачила його – чоловіка з фотографії. Їхня зустріч була наповнена взаємними зізнаннями та загальними історіями. Олег розповів, що він розлучений і нещодавно повернувся з-за кордону. Після цієї зустрічі вони зблизилися, і Лілія зрештою перейшла до офісу Олега. Їхні стосунки розцвіли, і згодом він зробив їй пропозицію, ознаменувавши початок нового розділу в житті Лілії.

До моменту весілля ми з Толею зустрічалися вже років зо три. То був мій особистий рекорд. Перед цим я з хлопцями зустрічалася щонайбільше півроку, до кінця цукерково-букетного періоду. За Толю я вийшла, бо вибору в мене вже не було: я була ваrітна. На весіллі я була схожа більше на колобка, ніж на наречену, тому що була глибока осінь – було холоднувато. – Ось вам подаруночок, – сказала моя тітка і простягла мені два дитячі пледи. – Навіщо два, – ніяково запитала я. – Другий зайвим не буде,- сказала тітка і повернулася на своє місце.

– Ой, не подобається мені це, Толь, – сказала я чоловікові. Моя тітка славилася тим, що її слова магічним чином збувалися. Вона часто так між словом передбачала майбутнє. Про її слова я швидко забула, адже я навіть не насолоджувалась весіллям, а більше мучилася від токсикозу. Мій живіт зростав не по днях, і не по годинах, а по хвилинах. Я їла не за двох, а за сімох. – Що за слоник у нас там живе, – жартував чоловік, гладячи мій живіт, – мені треба влаштуватися на другу роботу, з таким апетитом дитини. УЗ Д показало, що в нас буде хлопчик, а я так засмутилася, адже дуже хотіла дівчинку.

Ось чоловік буквально стрибав від щастя у кабінеті УЗ Д. Ні, не думайте, я і сина чекала з нетерпінням, але одна я знаю, як сильно хотіла доньку. Але, гаразд… Настав день “Х”. У мене почалися перейми. Все пройшло ідеально, і вже за півгодини ліkар закричав: – Вітаю! У вас дівчинка! Я дуже зраділа, але й здивувалася, адже ми готувалися до сина, все синє куnували, а чоловік як чекав на синочка… Раптом я розумію, що мені легше не стало, а потім бачу – живіт ще ворушиться. У мене знову почалися перейми. – Подвійне щастя! – Закричав акушер, – у вас і син наро дився. Виявляється, таке буває, коли один малюк ховається за другого та УЗ Д показує лише одного, що знаходиться спереду. Ось так ми поїхали за сином, а повернулися із сином та донькою. Ми з чоловіком щасливі. Тепер у нашому домі тихо не буває.

Михайло оглядав околиці. Він думав, що нарешті залишився сам. Він швидко почав набивати невелику, але містку валізку всім, що траплялося під руку. Він уявив собі, яку ситну страву можна приготувати з грудинки з товстими прожилками м’яса, і як дружина Марійка подаватиме йому все це на хлібі з гірчичною глазур’ю. У валізі виявився й великий шматок жовтого сиру із величезними дірками. Михайлу сир не подобався, але Марійка його просто обожнювала. Вона їла його на хлібі, намазаному маслом, і стверджувала, що він дуже смачний, незважаючи на неприємний запах. Набивши чемодан до відмови різними продуктами, Михайло обережно закрив його.

Кинувши останній погляд на всі боки, він попрямував до виходу. Проте ззаду пролунав голос, який вимагав доглянути валізу. Голос ставав все наполегливішим і переслідував його. Михайло додав кроку. Серце заколотилося, коли валіза несподівано відкрилася, розсипавши вміст. Незважаючи на всі зусилля, ковбаса покотилася, а сир випав із рук. Від несподіванки Михайло прокинувся, важко дихаючи. Він сів у ліжку, на його обличчі відбилася розгубленість. Він розповів Марійці про свій дивний сон і висловив подив із приводу крадіжки продуктів, коли холодильник був повністю заповнений. Марійка уважно слухала, а потім поділилася спогадами зі свого дитинства. Її бабуся завжди була забобонною, особливо щодо снів. Вона вважала, що сни можуть схиляти людину до злочинів, заманювати її найтемнішими бажаннями. Марійка запропонувала їм наступного дня сходити до церкви та помолитися своєму Янголу-охоронцю.

Згадавши свій сон, Михайло зізнався, що вкрав смачну їжу уві сні, за що йому стало соромно насправді. Наступного дня вони пішли до найближчої церкви. Поки Марійка купувала свічки, жінка похилого віку мовчки простягнула Михайлові записку з молитвою. Михайло не встиг прочитати записку, як до нього приєдналася Марійка. У записці була молитва до Янгола-охоронця, яка дарувала їм душевний спокій. З того часу Михайло більше не бачив таких снів. Щоразу, проходячи повз церкву, він зупинявся і дивився на небо, усіяне золотими куполами та хрестами. Потім він тричі осяяв себе хресним знаменням і продовжував свій шлях у спокої.

Борючись зі своїм важким пакетом, Наталя Петрівна згадувала минулі часи. Колись вона була босом, усім потрібною людиною. Але тепер вік наздогнав її. Вона сумувала за тими днями, коли її чоловік Андрій ходив за продуктами і доглядав їхню квартиру, паралельно плануючи їхню відпустку на березі моря раз чи два рази на рік. Останнім часом Андрій практично не виходив із дому, а того дня він навіть не прокинувся, щоб вмитися чи з’їсти кашу, яку дружина йому приготувала.

Наталя хвилювалася, згадуючи випадок п’ятирічної давності, коли він заблукав по дорозі назад з магазину. Тоді він забув її ім’я та ім’я їхньої покійної дочки, Марини. Він на якийсь час збожеволів, але зрештою все згадав… Дотягнувши свою сумку майже додому, Наталя відпочивала на лавці, збираючись подарувати Андрію його улюблену булочку з маком. Несподівано сильний чоловічий голос налякав її. Це був Андрій, який пропонував донести її до сумки. З полегшенням вона подякувала йому та дозволила йому допомогти з сумками, а сама залишилася ще на кілька секунд посидіти на свіжому повітрі. Увійшовши, нарешті, до будинку, Наталя знайшла чоловіка на підлозі.

Швидка приїхала швидко, Андрія госпіталізували, але невдовзі виписали. Їм сказали, що це була проблема з тиском – типовий стан для їхнього віку. Наталя дивувалася: як Андрій допоміг їй, коли був такий слабкий? Але в Андрія не було інших відповідей, крім того, що він любив її і збирався завжди бути поруч. Вже наступного ранку, посміхаючись, Наталя дивилася на чоловіка, який встиг підвестися, привести себе в порядок і приготувати для них сніданок. Коли він помітив, що дружина прокинулася, ніжно спитав її: – Наталочко, куди ти хочеш піти сьогодні? – даючи дружині надію, що їхній час разом ще не закінчився.

Прийшовши додому з продуктами, Таня була вражена, коли Галя, її найкраща подруга, квапливо вийшла зі спальні, вибачаючись за щось. Її чоловік, Володимир, пішов за нею, недбало намагаючись применшити ситуацію в очах дружину. Таня, спокійно, але рішуче, попросила його піти, відкинувши його благання щодо їхньої дочки.

Незважаючи на втіху та любов, які завжди давала Таня, Володимир сприймав її як належне, що призвело до найболючішого уроку. Почуваючись втраченою та спустошеною, Таня вирішила, що не пробачить його ні за що. Коли вона провела наступні дні в сльозах, спроби її свекрухи примирити їх не увінчалися успіхом. Поступово Таня зрозуміла, що треба рухатись далі, виховувати доньку та зосередитись на власному житті. Перенесемося на три роки наперед. Таня стала більш впевненою в собі, сильною жінкою, але все ж таки зберегла свою теплоту і щирість по відношенню до близьких, її серце не очерствіло.

Несподівано в її житті знову з’явився Володимир, тінь самого себе, просячи допомоги у догляді за хворою матір’ю та благаючи про другий шанс. Таня нагадала йому, що він ніколи не цікавився, як їхня дочка, і розповіла, що втратила до нього всі почуття за цей час. Таня так само спокійно запропонувала знайти опікуна для його матері, але відмовилася знову мати з ним справу. Її шлях від болю до стійкості зробив з неї залізну леді, здатну стояти на своєму навіть перед обличчям благаючого допомоги на колінах колишнього чоловіка.

Я завжди вірила в долю і знала, що нічого просто так не відбувається. Я втратила свого чоловіка кілька років тому і, щоб було на що жити, вирішила здавати одну зі своїх кімнат. Квартирантом виявився молодий чоловік, Руслан, який був художником, мені він відразу сподобався, він не був схожий на хлопців свого віку, був серйозним, начитаним, ми з ним часто вечорами пили чай на кухні, спілкувалися, ділилися дослідами і поглядами. Я знала, що у нього є тато, який живе в селі, займається господарством, він теж був вдівцем, але я його жодного разу не бачила. Кожен день, Руслан розповідав про свої проекти, я з ним теж ділилася своїми планами, нам було дуже цікаво удвох.

Я йому одного разу навіть натякнула на те, що пора б йому вже дружину собі знайти, але він збентежено відповів, що не знає, як спілкуватися з дівчатами. Після цієї розмови пройшов приблизно місяць. Якось я прийшла з дому сусідки, виnадково зайшла в кімнату Руслана і побачила, як він працює з натурницею, я миттю вибігла з кімнати, думаючи, що мій юний квартирант зайнятий іншою справою. Він мені потім за чаєм зізнався в тому, що йому подобається ця дівчина, але він не знає, як сказати їй про це.

Вийшло так, що я запросила потім цю дівчину на чай, нібито вибачитися за те непорозуміння, наші молоді потім розговорилися, і лід між ними рушив. Руслан мене ще багато разів дякував за це, і одного разу, він попросив у мене дозволити батькові приїхати і залишитися на деякий час з нами, щоб пройти деякі обстеження. Він навіть сказав, що зможе доnлатити за батька, але я не взяла nлату. Його батько прийшов, і я не могла повірити, що мене зможе так зацікавити чоловік, ми стали з ним спілкуватися, і виявилося, що у нас дуже багато спільного. Зараз ми плануємо вже два весілля – Руслана і його дівчини і моє весілля з батьком Руслана. Я щаслива і добре, що я прийняла рішення здавати кімнату.