News 382 Media

Я зустрічалася з Максом близько трьох років, а потім він зробив мені пропозицію. Я погодилася. Шикарне весілля ми не хотіли, тому що збирали на свою квартиру. Довелося деякий час пожити в будинку його батьків. Чесно сказати, свекруха і її донька Ліза мене не злюбили. Для них я завжди залишалася чужою людиною. Та й мені було все одно, заміж я виходила за Максима, а не за них. Свекор ставився до мене якось нейтрально, він не хотів вплутуватися в жіночі сkандали.

Свекруха відразу сказала, що цей будинок буде належати Лізі, а не Максу. Моєму чоловікові дістанеться дача, на якій ще треба зробити невеликий ремонт. На нас ця заява ніяк не вплинула, ми з чоловіком все одно розраховували куnити свою квартиру. Ліза сиділа вдома з дитиною, якій було 2 роки. Ніяк по господарству вона не доnомагала. Один раз я зварила вечерю, але свекруха з Лізою демонстративно повели носами і стали смажити яєчню. Після цього я для їх сім’ї нічого не готую, тільки для себе і Макса. Убираюсь я тільки на кухні і у себе в кімнаті. Ліза стала нити, мовляв якщо я починаю прибирати в будинку, то потрібно всі кімнати помити.

Але я їй дала зрозуміти, що буду прибирати тільки там, куди сама ходжу. Як-то раз мені на роботі стало недобре. Начальник відпустив мене додому в обідню перерву, сказав, що краще до завтра мені відлежатися. Ніхто не знав, що я прийду додому вдень. Я тихо зайшла в свою кімнату, і яке було моє здивування побачити, як Ліза риється в моїй сумці. -Ну і що ти там шукаєш? -Що треба, те й шукаю. Взагалі це мій дім, що хочу, те і роблю. Я тут же вигнала Лізу з кімнати і стала збирати свої речі. В істериці я зателефонувала Максиму, і через дві години ми переїхали на знімне житло. Я більше ні хвилини не могла перебувати в будинку з Лізою.

15 років тому ми з моїм чоловіком Ярославом вирішили, що йому слід переїхати до Америки на заробітки. Маючи двох маленьких синів, нам потрібно було планувати їхнє майбутнє. Ми були щасливі у шлюбі протягом 10 років, але фінанси завжди напружували нас. Я вірила, що з додатковою грошовою забезпеченістю наше щастя буде точно повним. Поки його не було, я виховувала наших синів переважно одна.

На гроші, які надіслав Ярослав, ми купили квартири для кожного з наших хлопчиків . Наш старший, нині одружений, живе у своєму власному будинку, тоді як квартира молодшого досі чекає на нього. Я навіть побудувала великий будинок із сауною, знаючи любов Ярослава до цієї розваги. Нарешті через півтора десятиліття Ярослав вирішив повернутися додому. Але возз’єднання було далеко не таким, як я очікувала . Він здавався мені незнайомцем.

Незабаром чоловік зізнався мені, що весь цей час він мав іншу жінку в Америці, з якою мав 10-річну доньку. Вони збудували спільне життя, і тепер він мав намір повернутися до них, попросивши у мене розлучення. Я була здивована. Він вважав, що нічого мені не винен, оскільки забезпечив наших синів. Як прощальний жест він залишив для мене і дітей 10 тисяч доларів як подарунки. Його зрада була глибока: поки я віддано чекала, у нього було інше життя…

У ті дні я була дуже стиснута у засобах, коли несподівано мене відвідали сваха та родичі моєї дочки. Я подала їм все, що в мене було: яєчню-глазунью, кабачкову ікру, салати та відварену картоплю. У серпні завжди було туго з фінансами: моя старша дочка приїжджала в гості, а її дітям потрібне було шкільне приладдя. Цього року я дала їй більше, оскільки її третя дитина пішла до школи. Я завжди намагалася допомагати їм, наскільки це можливо…

До середини місяця я залишилася без гроша в кишені. Мій кредит у місцевій крамниці був вичерпаний. Тому коли з’явилися родичі чоловіка, все, що я могла запропонувати – це базову їжу. Після того, як я раніше віддала дочці залишки свого домашнього рагу, майже нічого не залишилося в будинку. І все-таки я зробила все, що могла. Сваха запевнила мене, що вони прийшли сюди не через їжу. Але потім зателефонувала моя дочка, вся у сльозах.

Вона була засмучена тим, як я їх приймала. Вона сказала, що родичі відчули себе ущемленими через те, що їм подали якусь “траву” навіть без хліба. Я спробувала пояснити своє фінансове становище і те, як я розставляла пріоритети на користь її потреб. Але вона була невтішна, звинувачуючи мене в цьому збентеженні. Я подзвонила свасі, щоб вибачитися, але їй було нецікаво зі мною розмовляти.

Історія kохання Вікт і Віктора почалася дуже красиво. Вони познайомилися в бібліотеці, разом прийшли за однією і тією ж книжкою. Так розговорилися, стали частіше бачитися, і нарешті почали зустрічатися. День весілля Віка чекала з особливим трепетом. Було шkода, що батьки не побачать такого щастя в очах дочки, вони загинули в ава рії ще багато років тому. Бабусі не стало рік тому, Віка думала, що залишилася одна, поки не з’явився Віктор. Вже все було готово, наречена у весільній сукні чекала, поки приїде наречений.

Але тут подзвонила подруга – Віка … Віктора більше немає. Тут якісь не тверезі хлопці до нього підійшли, стали прикопуватися. Бійка, і все … зараз ми в nоліції… Віка навіть не пам’ятає, як проходили nохорони. Все було як в тумані. Так ще й почало її сильно нудити. Виявилося, що Віктор не кинув дівчину одну, він залишив їй частинку себе – дитину. Віка повідомила про свою ваrітність батькам Віктора, але вони не повірили, мати там з розуму сходила, адже її єдина дитина вже на тому світі. Тому їй було зовсім не до розмов з невісткою, яка так нею і не стала. Віка наро дила хлопчика, вирішила, що сама буде його виховувати. Подруги і друзі Віктора доnомагали їй.

Але ось, така молода, а теж пішла слідом за своїм нареченим. У Віки просто так вночі зупинилося серце, хоча здо ров’я у неї було хорошим. Ніхто такого повороту не очікував. Але ж дитина-то залишилася одна. Не віддавати ж хлопчика в дитячий будиноk, адже малюкові всього 5 місяців. Подруги зв’язалися з батьками Віктора, пояснили ситуацію. Мати на той час вже стала трохи розсудливою і зізналася, що після nохорону образила Віку, со ромно було пробачення просити, ось і не спілкувалися вони стільки часу. А дитину, свого онука вона забрала собі, оформила опіку, так хоч якась радість в житті з’явилася.

Коли я сказала своїм батькам, що виходжу заміж за Максима, їхня реакція була менш ніж захопленою. Незважаючи на те, що ми були знайомі з ним протягом року ще до того, як почали зустрічатись, у батьків все одно були сумніви. “Ти не знайдеш з ним щастя”, – попереджала моя мати, підкреслюючи його егоцентризм та скупість. Але я була по вуха закохана і не могла бачити його недоліків. Після того, як він зробив мені пропозицію, ми швидко переїхали до його квартири . Подружнє життя, нарешті, розплющило мені очі.

Бережливість Максима межувала з крайністю. Ми разом приймали душ, рідко вмикали світло і купували продукти строго за списком, не допускаючи спонтанних частування. Навіть нашій дитині доводилося обходитися подачками від друзів. Щоразу, коли я протестувала проти такої ощадливості, Максим називав мене екстравагантною, припускаючи, що зі своїми запитами мені слід було вийти заміж за когось багатшого.

Через п’ять років нашого шлюбу розбіжності з приводу покупки нових туфель стали останньою краплею. Він запропонував полагодити мої старі, розраховуючи, що вони прослужать щонайменше ще два роки. Не в змозі більше цього виносити, наступного ранку я зібрала наші речі і, взявши з собою свою дитину, знайшла притулок у своїх батьків. Увечері я повідомила Максима про своє рішення розлучитися. На його думку, я була невдячною людиною, яка не зуміла оцінити її скрупульозну турботу.

Марина їхала у трамваї в піднесеному настрої. Вона підслухала, як її мати обговорювала, як батько повернувся до їхнього міста, оселившись у помешканні покійної бабусі Марини. Хоча Марина майже не пам’ятала свою бабусю, вона часто писала батькові проникливі листи, де детально описувала моменти свого життя. Вона не бачила його шість років, відколи розлучилися її батьки. У своїх листах вона розповідала історії про літні табори, свою близьку дружбу і навіть ніжний момент з хлопчиком на ім’я Вітя Микитенко. Її батько так і не відповів жодного разу, але Марина вірила, що між ними існує непорушний зв’язок.

Зрештою батько попросив її написати на адресу покійної бабусі. Проте, єдиними випадками, коли вона щось отримувала від нього, були рідкісні подарунки на кшталт ляльки чи м’яча. І ось Марина дізналася від своєї матері, що її батько повернувся. Вона імпульсивно вирішила відвідати його. З тортом у руках, вона відшукала квартиру своєї бабусі, зателефонувала у двері, і її зустріла світловолоса жінка . Настала плутанина, оскільки жінка зізналася, що “батько” Марини не був її біологічним родичем. Розбита горем, Марина зіткнулася віч-на-віч зі своєю матір’ю того ж вечора.

Зі сльозами на очах, мати пояснила, що справжній батько Марини теж покинув їх. Микола, чоловік, якого Марина вважала своїм батьком, був люблячою фігурою у її житті, підтримуючи їх у скрутну хвилину. Але розбіжності та зовнішній тиск витіснили його з їхнього життя. Через деякий час Марина несподівано зустрілася з Миколою. Їхнє возз’єднання було гірким і солодким одночасно, наповненим вибаченнями та загальними спогадами. З того дня Микола почав часто відвідувати Марину та її матір. Зрештою все дійшло до того, що він і мати Марини вирішили знову одружитися – виконавши бажання дівчини знову мати повноцінну сім’ю.

Я вийшла заміж у 20 років, наївно не помічаючи волаючих недоліків Андрія. Можливо, це було юнацьке кохання, яке засліпило мене. Незважаючи на попередження моєї матері про нашу різницю у віці, я була по вуха закохана і не слухала її. Незабаром після весілля я завагітніла. Хоча наше подружнє життя було непростим, я воліла не звертати уваги навіть на явні знаки. Спочатку Андрій докладав зусиль, але цей інтерес швидко згас, і я взяла на себе велику частину обов’язків по дому та сім’ї.

Незабаром він почав підвищувати голос не лише на мене, а й на нашого сина. Я терпіла це доти, доки нашому синові не виповнилося 7 років. Зрозумівши, що заслуговую на щастя і любов, я вирішила розлучитися з Андрієм. Коли я висловилася про своє бажання йому в обличчя, його реакція виявилася вибуховою навіть у присутності нашого сина. Я швидко пішла, шукаючи притулку у своєї матері. На помсту Андрій викинув мої речі і постійно діставав мене в будинку моєї матері.

Незважаючи на його погрози, після судового розгляду наш син залишився зі мною. Андрій намагався маніпулювати нашою дитиною, використовуючи подарунки як приманку, і відпускав на мою адресу масу мерзенних коментарів. Пізніше, коли він захотів взяти нашого сина на канікули, моя дитина відмовилася. Андрій поспішив звинуватити мене, не зумівши усвідомити, що тільки його дії відштовхнули від нього сина.

Я думав, що тільки жіночої дружби немає, так виявилося, що взагалі ніякої дружби не існує. Є тільки віддача з одного боку і використання з іншого. У мене був кращий друг дитинства Микита. Ми зі школи завжди і скрізь були разом. Якщо нас карала вчителька, то зразу обох. Якщо ми йшли на бійку, то теж разом. Якщо потім на нас лаялися батьки, то і тут ми захищали один одного. Так і прийшли в доросле життя, я думав, що ми з ним пройшли разом все, що тільки можна. Але ось Микита вирішив одружитися, мені його наречена не подобалася. Я прямо сказав Микиті, що з нею щось не так, краще не поспішати. Але він мене не послухав.

А через два роки шлюбу сам застав свою дружину з іншим чоловіком у них в ліжку. Це сильно вдарила по Микиті, після роз лучення він став багато пити. Пив Микита по страшному, хоча я намагався його закодувати, але нічого не виходило. І ось він випадково потрапив у серйозну ава рію. Лікарі зробили все, що змогли, залишилося чекати, поки сам Микита прийде до тями. Його батьки були вже літні люди, самі хворі, а тут таке горе. Я взяв всю турботу про них на себе. Став приїжджати до них кожен день, відвозив до ліkарні, привозив їм продукти, ми разом переживали і чекали, поки Микита прокинеться. І ось диво сталося, Микита прийшов до тями.

Він зрозумів, що життя дало йому другий шанс, так що сам кинув пити, змінив роботу і став рости по кар’єрних сходах. Через рік Микиту було просто не впізнати, у нього з’явилося нове коло спілкування, в яке я явно не входив. Там були тільки багаті і успішні. Про мене Микита став поступово забувати. Дзвонив йому тільки я, писав теж я. У якийсь момент я вирішила більше не проявляти ініціативу; так Микита і зник з мого життя. А потім трапилася моя велика траrедія – не стало мого батька. Батьки Микити прийшли на nохорон, а він так і не з’явився. Відмазався, мовляв, у нього багато справ. Немає більше дружби.

Мої батьки натрапили на золоту жилу, коли один бізнесмен захотів збудувати торговий центр на тому місці, де стояв дім нашого діда. Тоді дідусь, що наближався до кінця свого життя, надав моїм батькам розпоряджатися долею майна. Вони вирішили обміняти землю на шикарну трикімнатну квартиру в центрі міста, забравши туди з собою дідуся. Перед своєю смертю дід заповів мені частину квартири. Пізніше моя мати оформила документи, зробивши нас співвласниками. Через багато років, одружившись, ми з чоловіком підшукали собі власне житло.

Ми зробили перший платіж за іпотекою, використовуючи наші весільні подарунки. Однак, після того, як він отримав виробничу травму без компенсації, у нас виникли фінансові труднощі. Незважаючи на те, що я була самостійною протягом усієї своєї освіти та заміжжя, відчай змусив мене звернутися за допомогою до батьків. Я запропонувала два рішення: або вони продають свою квартиру, скорочують розмір житлоплощі і залишають собі різницю, або викуповують мою частку. Замість того, щоб зрозуміти, вони накинулися на мене, назвавши “жадібною”, а мого чоловіка “лінивим”. Розлючена, я пішла.

Через місяць, коли вони повернулися до цієї теми, їх обурення зберігалося. Через довіреного ріелтора я вирішила продати свою частку, надавши їм розбиратися з новими співвласниками, а не зі мною. Незабаром після цього моя мати висунула ультиматум, погрожуючи розірвати наші стосунки, якщо я продовжу так само. Але я не збираюся відступати!

У похмурий дощовий день Володимир тремтів, стоячи на автобусній зупинці в очікуванні автобуса, що затримувався. Його терпець урвався, і він кинув роздратований погляд на молоду дівчину, що розмовляла по телефону неподалік. – Ти не могла б говорити тихіше? – він майже кричав. Зніяковівши, дівчина відповіла: -Вибачте – і швидко закінчила розмову. Жалкуючи про свій спалах гніву, Володимир сказав: -Пробач мені, це не твоя провина. У мене просто дуже тяжкий день. Вона зрозуміло посміхнулася. – Така погода, як ця, впливає на людей по-різному. Але особисто я люблю осінній дощ та його аромат. Захоплений зненацька Володимир просто кивнув.

Він був нетовариською людиною: його дружина Ганна зазвичай керувала такими взаємодіями. Намагаючись підтримати розмову, дівчина сказала: -Я думаю, затримка автобуса могла б допомогти тим, хто завжди спізнюється як моя подруга. Володимир, згадавши про свою дружину та їхні ранні роки, не міг не поділитися частинкою своєї історії. Вони познайомилися, коли йому пощастило перебувати в автобусі, на який вона мало не запізнилася. Дівчина представилася Варварою. У міру продовження їхньої розмови вона згадала село Олександрівка. А Володимир поділився, що він їде у гості до своєї дружини. Зрештою автобус прибув, і під час поїздки Володимир розмірковував про своє життя з Ганною, шкодуючи, що не дорожив кожної миті, проведеної з нею.

Прибувши до Олександрівки, Володимир висадився під дощем. Варвара, помітивши, у якому напрямі йде, крикнула: -Цей шлях веде лише на цвинтар! Володимир зупинився, потім продовжив іти. Варвару вразило усвідомлення: він був у жалобі. Того дня Володимир обійшовся з Ганною звичайним мовчанням. Її останнім спогадом про нього було його похмуре обличчя перед тим, як вона пішла в магазин і, на жаль, так і не повернулася. Дійшовши до цвинтаря, Володимир схилив коліна перед могилою Ганни. На його подив, Варвара підійшла до нього, запропонувала парасольку і промовила кілька втішних слів. Вона заохочувала його продовжувати жити та піклуватися про себе. За її підтримки Володимир почав робити кроки назад – до життя.