News 382 Media

Під час несподіваного суботнього візиту теща мого сина застала мене зненацька скаргами. Вона була незадоволена тим, що квартира, яку я купила та відремонтувала для сина, досі не перейшла на його ім’я, маючи на увазі, звичайно ж, і свою дочку. – Ви повинні передати квартиру повністю вашому синові, інакше ми не вкладатимемо в неї гроші! – заявила вона.

Ця вимога застала мене зненацька . Я невпинно працювала в Італії, щоб дозволити собі цю квартиру, навіть купила більшу частину меблів, і тепер вони хотіли відібрати у мене моє майно, зароблене чесною працею. Мій план полягав у тому, щоб дозволити дітям жити в цьому будинку, а потім, згодом, я передала б майно своєму синові, моєму єдиному спадкоємцю. Для мене той факт, що квартира, як і раніше, належала мені, була простою формальністю, яка не впливала на їхнє житлове становище.

Але сваха так не думала. Було ясно, що це питання її дуже непокоїло. Замість того щоб пропонувати підтримку, вона, здавалося, прагнула диктувати свої умови. Обурена її зухвалістю, я відповіла: – Я поки що не передам майно синові. Вони мають навчитися жити самостійно. Якщо ви не хочете вкладати гроші в мій дім, нічого страшного вас ніхто не змушує. Сваха пішла роздратованою, навіть не торкнувшись кави. Хіба я неправа у своєму рішенні? Хіба не сваха перейшла всі межі? Особисто я нічого поганого у своїй поведінці не бачу.

Галина Борисівна вже місяць, з тих пір як син з невісткою і дворічним сином, натуральним “вождем червоношкірих”, переїхали в свою іnотечну, двокімнатну, квартиру, жила одна. Вона, звичайно, була проти, пручалася, як могла. Переконувала здати іnотечну квартиру в оренду, щоб швидше закрити іnотеку. Прикидалася хвоvрою. Дарма. Діти переїхали. Залишили маму одну. Нудьга суцільна! Онук не носиться по квартирі, як гоночний болід. Нікому читати нотації. – Все! Набридло! Буду жити у них, а свою квартиру здам і буду збирати! Вона приїхала до них у п’ятницю ввечері. – Діти мої! Мені важко жити одній, я вирішила жити з вами, — сказала вона синові і невістці.

– Жити з нами? Гіп-гіп-урра! – зликувала невістка Алла. У чоловіка зі свекрухою очі полізли на лоб. – Ти й справді рада? – розгублено пролепетала свекруха. – Ну звичайно, мама! Це ж суцільні плюси! По-перше, вашу квартиру здамо, а гроші будемо вносити за іnотеку! По-друге, з онуком доnомагати будете! У вас же буде сила-силенна вільного часу. Ось і візьмете піклування над онуком! – Звідки у мене сила-силенна часу? – свекруха ніяк не могла прийти до тями. – Елементарно! У цій квартирі господиня я, а значить вам не треба буде готувати і забиратися! І Вам, і Антошці, потрібно багато свіжого повітря.

Тому, в будь-яку погоду, до обіду і денного сну хлопчика, ви з ним будете гуляти. Мінімум по півтори години! – А мої серіали? – пролепетала свекруха. – У нас немає і не буде телевізора! – “обрадувала” Галину Алла. – І, до речі, ви сkаржилися на nогане самопочуття. Я для вас спеціально буду готувати окремо. Нічого жирного, солоного, гострого. Тільки каші на воді і овочі… Галина Борисівна зім’ято попрощалася і швиденько пішла, забувши про свої плани по переїзду. “Діти повин ні жити окремо від батьків”, – повторювала вона про себе. Син, закривши за матір’ю вхідні двері, від душі розреготався. – Ну ти і актриса! Довго репетирувала?

Наша мама, яка переїхала до Італії 15 років тому, нещодавно запросила нас туди відпочивати на морі. Вона забронювала будинки для відпочинку і навіть взяла відпустку, щоби провести час з нами. У дитинстві моя молодша сестра, Надя, і я залишилися самі, коли наша мама поїхала на заробітки. Я готувалася до заміжжя у 25 років, змушена була стати матір’ю, ростити 15-річну Надю, доки наша мати була зайнята погашенням боргів, працюючи за кордоном. Незабаром мій чоловік узяв на себе тягар, підтримуючи всіх нас, не вимагаючи нічого натомість з моєї родини. Проживши з нами вісім років, Надя вийшла заміж, народила двох дітей, але, на жаль, незабаром розлучилася.

Наша мати, відчуваючи себе винною за те, що не змогла допомогти дочці потрібною порадою, подарувала їй квартиру і надала сильну матеріальну допомогу, подбавши про комфорт Наді та її дітей. Я, з іншого боку, не отримала такої фінансової допомоги… взагалі нічого за весь час від мами не отримувала. Ми з чоловіком багато працювали, будуючи своє життя та невеликий сімейний бізнес із нуля. Ми виховуємо 14-річну доньку, доглядаємо будинок, у нас є машина, і всього цього ми досягли заробленими без будь-якої допомоги грошима.

Недавній сімейний відпочинок в Італії, ініційований нашою мамою, став для мене гірким досвідом. Моя мати, зважаючи на все, очікувала, що я покрию повністю всі свої та Надіни витрати. Більше того, вона вручила Наді 5000 євро наприкінці поїздки, доки я дивилася на них збоку. Її виправдання було очікуваним: – Ти маєш чоловіка, який тебе забезпечує. А Надя має годувати дітей! Мене засмутило не так грошова нерівність, як наполегливий фаворитизм матері. Чому центром її всесвіту завжди була і залишається Надя? Чим я не заслужила її турботу?

Останні два десятиліття мої батьки не розмовляли зі мною, насамперед через несхвалення моїй матір’ю мого чоловіка Василя. Причини були вагомими – вік Василя, що майже збігається з маминим, і той факт, що він пішов із сім’ї, щоб одружитися зі мною. Справді, коли ми зустрілися, Василь був одружений, мав двох дочок.

Але я ні в чому себе не звинувачую, адже наша зустріч лише прискорила його неминучий вихід із сім’ї. Хоча мене й мучила совість, я погодилася вийти за Василя. У 35 років я сумувала за своєю родиною та батьками. Моя мати, категорично проти нашого союзу, повністю відмовилася від мене. Мене, як її єдину дитину, це глибоко засмучувало, але народження моїх власних дітей заповнило цю порожнечу. Неодноразові спроби помиритися з мамою були марними; позиція мами не змінювалася в жодну.

Нещодавня смерть мого батька підкреслила біль мого відчуження. Я дізналася про це тільки через п’ять днів після похорону, і то від сусідки. Чекаючи прощення через втрату, я повернулася в село, але була зустрінута такими ж уїдливими словами, що й раніше: «У мене немає дочки». Незважаючи на нашу щасливу сім’ю та чудових дітей, минуле не дає мені спокою, і я не можу більше жити без материнської ласки. Мені залишається лише гадати, як налагодити ці розірвані з мамою стосунки. Як я можу змінити її думку про мого чоловіка?

Плануючи весілля нашої доньки, Наталії, з її однокурсником Ігорем, ми були приголомшені екстравагантними витратами його матері, Олени. Незважаючи на скромне походження, вона наполягала на найдорожчих варіантах, вільно марнуючи гроші і відмовляючись від дешевших альтернатив. Нас, як сім’ю працьовитих фермерів, ця поведінка спантеличувала і турбувала.

Чоловік зрештою поставив ультиматум: Олена має або нести всі витрати сама, або погодитися на більш виважений фінансовий план. Весілля нашої дочки пройшло добре… Олена взяла 80% витрат на себе, але я все ж таки вважаю, що ця розкіш була зайвою… Через півроку після заміжжя Олена звернулася до нас із суттєвим проханням. Вона попросила у борг солідну суму. З’ясувалося, що пишність весілля була профінансована кредитами. Сума була настільки велика, що молодій парі можна було купити квартиру.

Олена просила грошей через мою дочку, пообіцявши згодом відплатити нам, продаючи худобу, але ми відмовилися. Незважаючи на прохання Наталі допомогти свекрусі, ми стояли твердо, не бажаючи ризикувати своїми заробітками. Ми з чоловіком розуміли, що наші стосунки можуть серйозно постраждати, але принаймні наша фінансова безпека залишалася неушкодженою. Це було важке рішення, але необхідне для захисту з працею заробленого багатства нашої сім’ї.

Нещодавно я отримала запрошення на зустріч випускників. Я не очікувала багато чого від цього заходу, але все одно вирішила піти. Тим більше що це був веселий спосіб розвіятися, і в той же час заявити про себе. Ми замовили столик в кафе. Ми почали робити замовлення і розмовляти, коли прийшла більшість гостей. І тут двері відчинилися, і з’явилася Іра Денисова. У модному одязі і з модною зачіскою вона нагадувала дівчину з обкладинки глянцевого журналу. У школі вона була самою малопомітною. Як то кажуть, сіра мишка.

Однолітки часто чіплялися до неї, а друзів у неї було мало. Її батько пішов з життя рано, а мати працювала технічкою. Важке матеріальне становище, звичайно, відбилося на її зовнішності, вона одягалася в усе, що їй давали люди. Хлопці і дівчата постійно насміхалися над нею. Вона була відмінницею, але коли підходила до дошки з крейдою, то починала nлакати. А потім, раптово, вона стала карколомною! В одну мить роти всіх учениць попадали. У чоловіків текли слинки, тому що вона була такою стрункою і красивою.

Чесно кажучи, я їй позаздрила. Іра, як з’ясувалося, відкрила свою мережу салонів краси. У неї є нерухомість в центрі міста, а також кілька автомобілів. Загалом, це той тип існування, який можна тільки уявити. Навіть на зустрічі випускників вона поводилася як кінозірка. Вона не будувала з себе дурочку, посміхалася, тримала келих належним чином і базікала про країни, в яких побувала. Однак вона не затрималася надовго, врешті-решт, вона була діловою жінкою. Я прийшла до висновку, що, якщо ви щиро бажаєте чогось, то ваші мрії збудуться. Чи могли ми уявити, що сіра мишка досягне таких висот? Очевидно, що ні. Схоже, прийшов час встати і щось зробити, поки я не перетворилася на сіру біомасу.

П’ятнадцять років тому ми з чоловіком прийняли дружину нашого сина Миколу, Марію, до нашої 2-кімнатної квартири. Минали роки, і ми з радістю спостерігали, як росте наша онука Оленька. Однак, коли Оленька пішла до дитячого садка, Марія почала озвучувати своє бажання більшого особистого простору. На наш великий подив, вона хотіла, щоб ми покинули власну квартиру, і наш син став на її бік, не ставивши запитувати, де ж ми тоді житимемо. Ошелешені таким безпрецедентним проханням, ми дізналися, що нас збираються відправити в наш заміський будинок, далеко від роботи та зручностей.

Побачивши рішучість у їхніх очах, ми з чоловіком поступилися і почали готуватися до неминучого переїзду. Їхня зухвалість поширилася навіть на нашу машину, але ми твердо стояли на своєму, наполягаючи на тому, що їм доведеться купити свою власну, адже нам щоразу потрібно буде їхати десятки кілометрів, щоб купити продукти. Після переїзду наш зв’язок із сином та його родиною послабшав. Ми прийняли наш новий сільський спосіб життя, максимально використовуючи нашу невелику ферму та сад. Ми насолоджувалися своєю незалежністю та свободою, незважаючи на обставини, які привели нас сюди.

Несподівано через п’ятнадцять років спільного життя Микола та Марія вирішили розлучитися. Причину від нас приховали, але ми довідалися, що Микола зрадив дружині, і Марія вигнала його з нашої квартири. Наш син переїхав до нас, залишивши нашу єдину квартиру Марії, яка не збиралася нікуди їхати. Ця ситуація поставила нас у скрутне становище. Друзі радять нам повернути нашу квартиру, але думка про те, що Оленька може залишитися без даху над головою, нам не дає цього робити. Дорога попереду здається неясною та пронизаною великою тривогою. Я навіть не знаю, що й думати.

Коли я зіткнулася з колишньою дружиною мого чоловіка Роми, Ритою, то була приголомшена. Вона була одягнена в розкішний одяг, з екстравагантною зачіскою, накладними віями та манікюром. Тим часом я наскребла останні копійки, щоб купити штани. Я вийшла за Романа за три роки до цієї зустрічі, поспішно, але з коханням. Вірячи, що разом ми збудуємо хороше життя, він розлучився зі своєю дружиною і залишив їй двох дітей. Наші фінанси напружилися після того, як у мене народилася дитина.

Роман став контролювати кожну витрачену копійку, змушуючи мене звітувати за кожну покупку. Це була принизлива рутина. Я просила грошей на кишенькові витрати, підкреслюючи свою потребу у догляді за собою, але щоразу спускалася на землю його байдужою відповіддю: «Хочеш манікюр – йди працюй!» Весь цей час я ретельно стежила за нашим будинком, готувала йому їжу, але не отримувала від нього жодної допомоги. До того ж він безсоромно захоплювався доглянутими жінками.

При нещодавній зустрічі з сестрою Роми я дізналася, що Роман щомісяця дає колишній дружині Риті по 15 тисяч плюс ще трохи на їхніх дітей. Розлючена цим одкровенням, я висловилася все чоловікові. Він лише відповів, що в мене повноцінна сім’я і я маю бути задоволена всім, на відміну від Рити, яку він покинув. Його слова ошелешили мене, і я запитала себе: невже йому потрібно відчути провину, щоб ділитися зі мною своїми грошима?

Якось увечері я повернувся додому з роботи і під час вечері з дружиною Галею вирішився сказати — я хочу розлучення. Мої почуття до неї згасли, змінившись думками про іншу жінку – Вероніку. У відповідь Галя поставила дві умови: ще місяць пожити як подружжя, щоб захистити сина від додаткового стресу під час іспитів; і щоранку нести її зі спальні до вхідних дверей на руках, нагадуючи наш весільний ритуал. Щоб уникнути конфлікту, я погодився.

Перший день був незручним: ми були емоційно та фізично далекі протягом довгого часу. Радісні крики нашого сина, коли я ніс його маму, викликали у мені суперечливі почуття. Рутина тривала, наші вечори закінчувалися тим, що я ніс її до спальні, де вона міцно обіймала нашого сина, перш ніж ми йшли спати. Моя рішучість вагалася. Протягом місяця така близькість відродила мої почуття до Галі. Я різко порвав із Веронікою і купив дружині букет із запискою, в якій обіцяв «носити її на руках до кінця життя».

Але я не зміг. Галя раптово померла від хвороби, про яку я не знав, бо вона тримала це в секреті, щоб уберегти нашого сина від ненависті до мене. Біль від її втрати був нестерпним, але я вже не хотів повертатися до Вероніки. Цей досвід навчив мене цінувати кожну мить з близькими, радіти маленьким успіхам і вільно виражати любов, тому що ніщо не може перевершити цінність сім’ї та коханої людини поряд з тобою.

Умовив мене мій друг у 15 років піти з ним у будинок його нової дівчини, мовляв, боїться один іти, та й весело весь час проведемо. Я спочатку довго думав, все ж таки третій зайвий, але мене вмовили, ну я й пішов. Будинок був, звичайно, величезний, та ще й приставка була зовсім нова, от і сіли ми втрьох у гонки грати і у всякі стрілялки. Дівчина дівчиною, а грала вона не гірше за нас, а враховуючи, що ми з другом ще в турнірах серед однокласників перші місця завойовували, то вона прямо майстром була.

І ось настала черга мого друга грати проти своєї дівчини, тут вони відразу почали сюсюкатися, друг ще піддавався, щоб дівчина його добре себе почувала, мені на це дивитися було гидко, я з дитинства зрозумів, що баби від лукавого. Почав я дім розглядати, точніше кухню, точніше банку згущеного молока, як раптом у коридорі почувся низький чоловічий голос, а це тато дівчини з роботи раніше повернувся. Вони удвох як забігли нагору, а я не знав, куди банку згущеного молока подіти, поклав її швидко на диван, і рвонув до мого друга. Ми з ним хвилин 10 кружляли по кімнаті, намагаючись зрозуміти, де сховатися, поки тато дівчини стукав у двері.

Ми абияк помістилися в шафу і давай чекати, коли мужик цей піде. Раптом зателефонували на мій мобільник. Мама, мабуть, хотіла дізнатися, як мої справи. Вже усвідомивши всю напруженість ситуації, а вийшов із шафи. – Здрастуйте, – з легкою усмішкою привітав батька дівчини, поки вони обоє в шо ці дивилися на мене. – Так, мам, я зараз зайнятий, передзвоню, все добре. – Коротко дав мамі зрозуміти, що зараз не до неї. – До побачення, – не менш впевнено сказав я і вийшов із кімнати. – О, а я за ним, – мій друг вийшов з шафи, і ми обидва, показуючи свою швидкість, яку не бачили ніякі гепарди та спорткари, рвонули, якнайдалі від цього будинку. Все ще ми згадуємо цю історію з регітом.