News 382 Media

Після повторного весілля батька на тітці Ліді, бабуся наполягла на тому, щоб він переписав нашу квартиру на мене. Тоді, в дитинстві, я любила тітку Ліду і навіть називала її мамою. Коли тітка Ліда із двома синами переїхала до нас, батько вже п’ять років був удівцем. Наші стосунки після цього змінились. Батько часто їздив на довгострокову роботу, щоб утримувати нашу велику родину, тому мене виховувала переважно бабуся. Минуло два десятиліття, і моє життя дуже змінилося за цей час. Я заміжня, у мене є дитина, я живу в селі, а на роботу їжджу до міста.

Життя у нас скромне, але сите. Нещодавно з життя пішов мій батько. Поки ми готувалися до всіх ритуалів, чоловік заговорив про спадщину квартири. Я не подумавши заявила, що квартира вже моя. Чоловік відразу ж, не порадившись зі мною, повідомив тітці Ліді, що їй потрібно звільнити квартиру якомога раніше. Тітка Ліда, спустошена і розбита такою заявою, розповіла про своє важке матеріальне становище: вона не має доходу, один син навчається в школі, інший працює на низькооплачуваній роботі, а невістка чекає на дитину. Я співчувала їй, але мій чоловік налаштований повернути квартиру.

Він стверджує, що тітка Ліда користується моєю добротою, а ми маємо свою сім’ю, яку треба ставити на перше місце. Тепер я розриваюсь. Ми могли б обійтися без квартири, хоча вона і належить мені по праву. Виселяти тітку Ліду – безсердечно. Я перебуваю на роздоріжжі, сумніваюся, кому віддати перевагу і який шлях вибрати. Що б Ви мені порадили?

Ці нічні походи в туалет кожні 5 хвилин мене не давали спокою, але на останніх термінах ваrітності це звичайна справа. На останніх термінах я не висипалася, але коли і спала, мені снилися якісь див ні сни, що я народ жувала дитину, яка була зовсім несхожа на нас, була якась чужа… Загалом, вставши вкотре в туалет, до дверей я так і не дійшла, у мене відійшли води. Див но, адже ми з чоловіком на день раніше буквально були у ліkаря, і той сказав, що найближчі 3 дні наш син ще буде під моїм серцем.

Ну, певне, змінилися плани у хлопця. Так ось, я розбудила чоловіка, а він почав бігати по будинку, як ошпарений, шукати мою сумку в nологовий будинок, яка весь час лежала біля дверей у передпокої. У лыкарні перерви між сутичками стали все коротшими і коротшими, тому мене невдовзі перевели в nологову. О 4-й ранку з гучним криком на світ з’явився наш Микита. На світанку чоловіка відправили додому, щоб він виспався, а я в цей час милувалася нашим янголятком. Нарешті я могла обійняти та поцілувати його.

Мені навіть не вірилося у своє щастя. Через деякий час мого блакитноокого сина забрали на зважування, а принесли мені карооку дівчинку. Тут я як закричала! Медсестра побіrла назад. З’ясувалося, що разом зі мною наро дила й інша дівчина, і так збіглося, що у наших чоловіків однакові прізвища. Отак наших дітей і сплутали… Медсестра потім довго просила пробачення і благала не накатати на неї скаргу. А мені було не до неrативу. Я не могла надихатися сином.

До кабінету фельдшера увійшла жінка похилого віку, Дарина Тихонівна. Молодий фельдшер привітно зустрів її, згадавши колишню домовленість, досягнуту після Нового року. Поки вони розмовляли, він розпочав плановий огляд. Дарина сказала, що почувається старою і вважає, що її час добігає кінця. Фельдшер нагадав їй, як вона сказала те саме пару місяців тому. Дарина зізналася, що почувається набагато краще після прийому призначених ліків. Дарина запитала про «важливу справу», про яку він говорив раніше, очікуючи отримати якесь завдання.

Фельдшер забарився і, нарешті, розповів про новий тривожний закон . Якщо пацієнт похилого віку помер під наглядом фельдшера, то його можуть посадити у в’язницю за недбалість. Дарина була приголомшена, стверджуючи, що люди іноді просто уникають старості. Фельдшер поскаржився на те, що він зобов’язаний забезпечити життя своїм пацієнтам, інакше на нього чекають страшні наслідки.

Він розповів їй про двох колег, які вже сидять у в’язниці після набрання чинності цього закону, і благав Дарину прожити ще хоча б п’ять років, поки він не переведеться до іншого міста. Відчувши весь тягар його становища, Дарина неохоче погодилася. Ідучи, фельдшер з усмішкою відзначив її візит у своєму блокноті і задумався про те, як переконати ще одного літнього пацієнта продовжувати жити, не думаючи про свою швидку смерть, адже, як ми знаємо, думки матеріальні!

Вадим та Ольга давно мріяли про сільський будиночок. Він уявляв собі город із помідорами, а Ольга мріяла про троянди та гамаки. Проте високі ціни не дозволяли здійснити цю мрію. – Олю, подивися! – Вадим, переглянувши оголошення в Інтернеті, знайшов дивовижно доступний будинок. – Цікаво, в чому каверза? – зазирнула Ольга. – Написано, що до будинку додається мешканець Петька, – зі здивованими очима повідомив Вадим.

Невпевнені, але заінтриговані пропозицією, подружжя вирішило подивитись будинок наступного дня. Під час своєї снігової подорожі вони застрягли біля одного із сіл. У пошуках допомоги вони знайшли будинок, де їх із розкритими обіймами зустріла добра літня пара. Поділившись за вечерею своєю історією, Вадим та Ольга дізналися, що це саме той будинок, який їм був потрібен. «А ким був цей, так званий, мешканець?» – запитаєте ви. Лише кіт подружжя, Петька!

Який надто звик до будинку і ніяк не міг змиритися з думкою переїзду до тісної квартири. Посміявшись з плутанини, Вадим і Ольга вирішили купити цей будинок, плануючи майбутнє з гамаком, садом і новим чотирилапим членом сім’ї – Петькою. Новорічні дива трапляються!

Я ніколи не думав, що мої родичі змусять мене своїми діями виїхати з батьківщини, вважаючи, що я маю фінансово підтримувати всіх членів сім’ї, які потрапили в халепу. З юних років я був захоплений програмуванням, що призвело мене до закінчення школи, здобуття вищої освіти в іншому місті та прогресу в моїй професії. Зрештою я влаштувався на високооплачувану роботу програміста, був задоволений і незалежний, і щороку брав маму у відпустку, щоб подякувати їй за підтримку.

Однак усе змінилося, коли мій молодший брат почав часто просити грошей, стверджуючи, що не може знайти роботу. Спочатку я був не проти допомогти, але невдовзі зрозумів, що він використовує наші стосунки виключно з метою вигоди. Я протистояв йому, заохочуючи його взяти на себе відповідальність за своє життя. Дивно, але одного разу зателефонувала моя мати, звинувативши мене в егоїзмі та забутті сім’ї.

Деякі родичі також дистанціювалися від мене, змушуючи мене постійно відчувати сором і своїми діями змушуючи мене переїхати в іншу країну і не мати з ними жодних зв’язків. Незважаючи на жаль про розлуку зі своєю сім’єю, я веду успішне життя з добрим доходом. Я, як і раніше, регулярно дзвоню своїй матері і допомагаю їй, коли це необхідно, хоч і знаходжуся далеко від своєї сім’ї.

Маша nоховала чоловіка, він nомер у ава рії. У нього врізалася вантажівка. Жінка не могла опустити руки, адже у неї росли двоє дітей. Доньці було 14, а синові 12 років. Їй треба було залишатися сильним, і ростити дітей. Наступні 5 років вона не помічала нікого навколо, вона не могла спілкуватися із спільними знайомими її та покійного чоловіка, не могла ходити в ті місця, які вони відвідували вдвох. Про новий роман і поготів можна забути. Але час лікує, так і Маша стала поступово відновлюватись та починати жити нового.

Так вона випадково зустріла Васю. Вони погуляли разом тиждень, ходили в кіно, в кафе, гуляли ніч безперервно. А потім Маша різко зникла. -Та що я таке роблю … я доросла жінка, у мене двоє дітей, який ще може бути роман. Але Вася не вгавав, він почекав Машу після роботи і підійшов до неї з великим букетом червоних троянд, так офіційно запропонував їй зустрічатися. Маша погодилася з однією умовою, що все буде таєм но. Хоча у Васі не було сім’ї, він давно роз лучився. І він чудово знав, що Маша чоловіка не має, але є діти. Однак, змирився з такою таємничістю, може, від цього Маші буде легше. Але роки йшли, ось уже два роки вони зустрічаються таємно.

-Маша, ми ж дорослі люди, скільки вже можна ховатися. Якщо я тобі гидкий або ти соромишся знай омити мене з твоїми родичами, то так і скажи. -Ні, Ти що це не так. Я люблю тебе, Васю. Просто треба якось сказати про це дітям. -Ну, так і скажи. -Так я бо юся. Але цього вечора Маша була в бойовому настрої, вона готувалася сказати дітям правду. Просто було страաно, як вони сприймуть цю інформацію. Раптом скажуть, що вона зрадила пам’ять батька… З такими думками прийшла Маша додому, тут побачила у погоду знайоме взуття… вона пройшла на кухню, а там уже сиділа Василь із її дітьми. Вони спокійно чекали на появу Маші: -Мамо, Нарешті ти прийшла! – сказав син. -Та ми вже давно здогадалися, що в тебе з’явився кавалер, всі чекали, поки ти познайомиш нас, – сказала донька. -От так ось, Маша, без тебе вже з дітьми спільну мову порозумілися.

Анастасія Михайлівна завжди була ретельною у виборі салону краси, і цей салон, що нещодавно відкрився, привабив її свіжим і стильним інтер’єром. Коли вона прийшла на стрижку, нова перукарка, Олена, прийняла її з усмішкою. Поки Олена займалася її волоссям, Анастасія Михайлівна почала висловлюватися про свою невістку, Ганну. “О, моя невістка – дивна особистість, – почала вона з гіркою усмішкою. – Завжди знає найкраще, як виховувати дітей, хоча сама вдома не сидить. І завжди ці модні штучки… Зовсім немає простоти.” Олена слухала уважно, але продовжувала працювати, не показуючи свого ставлення до розмови.

“І знаєте, вона недавно купила таку дорогу сумку, а мій син щодня скаржиться, що гроші на вітер витрачаються”, – продовжувала Анастасія Михайлівна, не підозрюючи, що Олена була подругою її невістки. Олена закінчила стрижку і сказала: “Можливо, вам варто поговорити з нею відкрито. Можливо, є непорозуміння між вами обома”. Анастасія Михайлівна ввічливо подякувала та пішла, не підозрюючи, що її слова досягнуть Ані. Через кілька годин Олена зателефонувала Ані та розповіла про візит її свекрухи. Аня була приголомшена і засмучена, але це був той момент, коли вона вирішила, що настав час налагодити стосунки зі свекрухою.

Наступного дня вона запросила Анастасію Михайлівну на філіжанку кави. “Я хочу, щоб між нами було все відкрито та чесно” – почала Аня, взявши за руку свекруху. “Я знаю, що у нас різні погляди на життя, але я люблю вашого сина і хочу, щоб наші стосунки були теплими та доброзичливими.” Анастасія Михайлівна була здивована, але водночас зворушена її відвертістю. Вона зрозуміла, що, можливо, судила невістку надто суворо. “Мені дуже шкода, якщо я тебе образила, Аня” – промовила вона, стискаючи її руку у відповідь. “Я готова почати все з чистого аркуша.” Так розпочався новий етап у їхніх відносинах, повний усвідомлення та прагнення до взаєморозуміння.

Нещодавно у мене відбулася серйозна розмова з моєю сестрою та матір’ю. Вони розпитували про мого чоловіка, який працює за кордоном, після чого моя сестра повідомила мене, що мені потрібно зробити свій грошовий внесок. Мій чоловік уже рік працював за кордоном на будівництві. У нас ростуть п’ятеро дітей. Я також працюю та веду наше домашнє господарство: мені дуже допомагають наші діти.

Тим часом моя сестра Неля вже рік не працює і насолоджується комфортним життям завдяки успіху свого чоловіка. І ось Неля і наша мама відвідали мене, попередивши, що їм потрібно серйозно поговорити. Мені вся ця ситуація здалася смішною, але вони дійсно були серйозні. Моя мама боролася із болями у спині, і моя сестра запропонувала нам разом купити однокімнатну квартиру у столиці. Вона запропонувала нашій матері продати свій будинок і землю, а я зі свого боку мала надати їм кілька тисяч доларів. Я була приголомшена таким проханням і пояснила, що я не маю зайвих грошей.

Моя сестра саркастично розсміялася, припустивши, що я скупердяйка. Я бачила, що наша мати відчувала себе ніяково під час усієї розмови, а потім вона зателефонувала мені, сказавши, що їй не потрібно переїжджати, якщо вона завдасть мені клопоту. Я відчувала себе винною, ніби скоїла злочин, хоч і знала, що не можу дозволити собі зробити свій внесок. Моя сестра після цього перестала зі мною розмовляти, мати здавалася пригніченою, а я почувала себе винною стороною.

– Оксано, поспішай! Твої бабуся та дідусь усе ділять. Вони вже кілька днів сваряться! – Вигукнула по телефону сусідка Галя. Приїхавши додому, Оксана виявила розбите дзеркало та напружену обстановку. – Бабуся? Дідусь? – покликала вона, – що тут у вас відбувається? Раптом з’явився дідусь: – Здрастуй, люба. – А де бабуся? – Запитала дівчина. – Вона, мабуть, у подруги, скаржиться на мене, – гордо відповів він. Тут вбігла бабуся, вся у сльозах. – Оксано, я чула, що ти повернулася! Оксана, стурбована, запитала: – Що трапилося? Чому тут такий хаос? Бабуся спохмурніла:

– Запитай його… діда свого. Він прокинувся і захотів жити інакше. Помолодитися він вирішив! Дід втрутився: – Багато років тому вона мала коханця Гришу. Вона обіцяла чекати на мене під час служби. Але коли я повернувся, дізнався, що вона була з ним. Я вибачив її! Але тепер він повернувся… – гірко додав він. – я бачив їх разом, вони згадували своє минуле. Бабуся огризнулася: – Це була безневинна зустріч. А як же твоя колишня Маруська? Я теж мушу ревнувати? Оксана зітхнула: – Невже ви обоє так ревнуєте після стількох років? Якщо хочете, розходьтеся офіційно.

Бабуся, ти можеш знову вийти заміж. І, дідусю, моя сусідка, бабуся Валя, незаміжня. Щоправда, вона котів любить, але все ж таки. Бабуся голосила: – Від Григорія мені залишилася тільки валіза! – Я завжди ненавидів кішок,- бурчав дід. Оксана хихикнула: – Уперті ви обоє. Може, помиритеся? Дід пішов, а бабуся, намагаючись зняти напругу, запропонувала приготувати їжу. Пізніше Оксана підслухала їхню розмову. -Пробач мені, Полінко, – прошепотів дід. Бабуся хихикнула: – Тобі все одно, пробачу я чи ні, чи не так? Усміхаючись, Оксана зрозуміла, що, незважаючи ні на що, їхній зв’язок залишається непорушним.

Жінка була у відчайдушному стані. Їй не було чим годувати дітей, куnувати для них щось, nлатити за комунальні, тому вона пішла на відчайдушний крок: принесла в ювелірний магазин свою каблучку, сподіваючись отримати за неї хоч якісь гроші. Вона точно не уявляла, що nродавець магазину зробить те, що вона та її діти пам’ятатимуть про це все життя.

Звісно, зараз дуже багато людей перебувають на межі виживання. Хтось закладає або nродає свою квартиру, машину, ну а в когось взагалі немає заощаджень, і вони намагаються nродати останнє, що, можливо, було найдорожчою для них річчю. Жінка була саме серед останніх. У неї двоє дітей, вона одинока мати. А обручка, яку вона принесла, була для неї дуже дороrою.

Продавець, глянувши на обручку, зрозумів, що це дороrий виріб, але найдорожчими були спогади цієї жінки, пов’язані з цією дрібницею. Чоловік відрахував ту су му, яку мав віддати за обручку, але разом із грошима повернув жінці і сам виріб. -Це вам подарунок, на згадку. Він не міг вчинити інакше. Люди з великим серцем не здатні нажитися на чужому горі.