News 382 Media

Ганна нарешті вийшла з офісу після довгого та виснажливого робочого дня. Вона довго роздумувала, чи варто спочатку забрати свого сина Ігоря з дитсадка, а потім піти за продуктами – чи все-таки зробити навпаки. Жінка вже довгий час була стурбована нестачею грошей, а також великою спокусою купити нові іграшки для коханого сина Ігоря. Врешті-решт вона вирішила прискорити крок до магазину, купити всі необхідні продукти, віднести їх додому, а потім забрати Ігоря з дитячого садка. Але на шляху вона несподівано зустріла Карину – стару шкільну подругу, з якою вони втратили зв’язок після закінчення навчання. У двох подруг , як виявилося, були дуже різні життя:

Ганна була одинокою матір’ю, в той час як Карина була заміжня вже вдруге, але так і залишалася бездітною. Вони вирішили зустрітися найближчої суботи і поговорити про свої проблеми. Карина зрозуміла, що Ганні потрібний чоловік, тому взялася за вирішення цього питання. Незважаючи на первісне небажання Ганни, вона погодилася зустрітися з сином колеги Карини, який, на думку останньої, міг би стати гарною парою для Ганни. Однак цьому не судилося здійснитися . Натомість Ганна випадково зустріла в кафе іншого чоловіка, Павла.

Вони зіткнулися плечима перед дверима. Після початкового легкого конфлікту з цього приводу Ганна та Павло порозумілися. Чоловік запропонував прогулятися парком, потім проводив її до будинку, і він навіть у перший же день потоваришував з її сином Ігорем, який вийшов зустрічати маму. Ця випадкова зустріч призвела до початку нових відносин між Ганною та Павлом. Цей несподіваний поворот подій показав Ганні, що, хоч іноді люди думають, що вони самі роблять свій вибір – у долі можуть бути інші плани, які спрямовують їх несподіваними шляхами, що ведуть до справжнього кохання.

Весілля – це найважливіша урочистість для нареченого та нареченої, тому що воно буває раз у житті. Для нареченої у цей день важливий її вигляд: сукня, зачіска та макіяж. Я готувалася до весілля місяць, а нареченого чекала всі два. Вася був у армії, ми спілкувалися листуванням. В одному з листів він написав: «Скоро приїду, готуйся. Тобі доведеться змінювати прізвище, хочеш цього чи ні. Тебе ніхто не питає». Моє серце почало битися сильніше в цей момент. Я й сама мріяла поділити з Васею своє життя. Ми почали зустрічатися, коли ще навчалися у школі.

У день весілля все починалося чудово і нічого не віщувало лиха. У будинку нареченого накрили на стіл, гості збиралися. Вася із друзями приїхав за мною. Він виглядає так привабливо, мені хотілося весь день милуватися ним. Мені не давала спокою думка, що тепер він тільки мій, а я його. Весілля мені зіпсувала рідна мати. Вона звідкись відкопала свою самогонку і почала нею гасити Василя. – Мамо, припини! Вона пахне жах ливо, а раптом отруїться. – Кричала я, але мене вже ніхто не слухав. Ми з Васею поїхали до РАГСу, розписалися та рвонули до нього додому.

У машині йому стало поrано, але він не подавав виду. На застілля хтось із гостей почав кричати: «Гірко!». Ми встали, щоб поцілуватися, але через зіпсоване пиття у Васі спрацював блювотний рефлекс. Його вирвало на мою сукню. Я у сльозах побігла до спальні. Весілля було зіпсовано. – Дякую мамо! – Через сльо зи говорила їй я. Свекруха з мамою випрали сукню і чекали, коли вона висохне. Одягати щось інше я геть-чисто відмовилася. Свекруха відкопала весільну сукню старшої доньки. Я вдягла його і знову вийшла до гостей. Васю знову на мене вирвало. Я вже не могла цього винести. Я переодяглася і сиділа в спальні, а Вася лежав поряд і відсипався. Не про таке весілля я мріяла. Хоч ми живемо добре, але я завжди з гіркотою та образою згадую цей важливий день.

Аліна, почуваючись незатишно після повернення з ділової поїздки в підозріло охайний будинок, поділилася своїм занепокоєнням із сестрою. Та припустила, що, можливо, її чоловік Павло намагався зробити їй приємне, забравшись у хаті. Незважаючи на свій скептицизм, що триває з цього приводу, Аліна вирішила залишити свої підозри при собі і поспостерігати за поведінкою чоловіка. Тим часом сестра стверджувала, що Аліна має бути вдячна Павлові за те, що він був готовий залишатися вдома з дітьми під час її частих ділових поїздок. Нова роль Аліни як менеджера філії передбачала регулярні поїздки, до яких Павло та їхні діти напрочуд добре пристосувалися.

Вони навіть навчилися справлятися з домашніми справами, що тільки зміцнило їхні сімейні узи. Згодом Аліна звикла до своїх робочих поїздок, впевнена, що її сім’я подолає будь-які проблеми без неї. Вона насолоджувалась зміною обстановки та можливістю зосередитися на своїй кар’єрі. Однак, повернувшись того разу з розширеного курсу навчання, Аліна виявила свою квартиру підозріло чистою та доглянутою, що змусило її ще раз засумніватися у вірності Павла. Сумніви Аліни посилилися після того, як вона знайшла в їхній машині жіночу шпильку для волосся , що навело її на думку зібратися з духом і поговорити з чоловіком з цього приводу.

Однак, зрештою, вона все-таки вирішила продовжувати спостерігати за ним, не бажаючи ризикувати своїм шлюбом без конкретних доказів. Коли Аліна думала про можливість розлучення, вона зрозуміла, як сильно цінує свої стосунки з Павлом. Вона навіть вирішила вибачити його за потенційну зраду, якщо вже таке було – але вперше та востаннє. Але того ж вечора її донька зізналася, що Павло найняв прибиральницю, щоб здивувати її, тим самим пояснивши незвичайно охайний стан їхнього будинку. Зазнавши полегшення і зворушена вчинком чоловіка, Аліна вирішила зберегти свої почуття та думки в таємниці між собою та дочкою, нарешті зумівши позбутися своїх страхів.

Вікторія провела цілий день, наводячи лад у своєму будинку, переклеюючи шпалери, міняючи фіранки та витираючи до блиску антресолі. Але під час цього прибирання вона виявила коробку з листами від Віктора – свого колишнього коханця, і миттєво відволіклася від своїх справ. Вона з ніжністю згадувала про їхні стосунки. Вони познайомилися під час навчання у столичному політехнічному інституті. Вона була сором’язливою дівчиною з села, а він – міським хлопцем. Незважаючи на свої відмінності, вони почали зустрічатися, і Віктор завжди знаходив нові способи висловити свою прихильність та любов. Проте їхні стосунки зіштовхнулися з труднощами, коли Віктора виключили із інституту.

Всупереч очікуванням своїх батьків, він вирішив працювати і одружитися з Вікторією. Але батьки цього не схвалили, і на настійне прохання батька Віктор пішов служити. Вікторія почувалася самотньою без Віктора, але листи, які він їй надсилав, підтримували її, доки вони раптово не припинилися. Збожеволіла від горя, дівчина зрештою знайшла втіху в їхньому спільному другові Саші, а врешті-решт взагалі вийшла за нього заміж. Лише через роки вона дізналася, що саме Сашко підлаштував їхнє розставання, переконавши Віктора, що Віка знайшла собі іншого.

Шлюб Вікторії з Сашком зрештою розпався. Приблизно тоді й до Вікторії дійшли чутки, що розлучився і Віктор. Жінка вирішила написати йому листа, і вони домовилися зустрітися в кафе. Коли вони знову побачили один одного, роки ніби розтанули: вони міцно взялися за руки, поклявшись ніколи більше не розлучатися. Вікторія та Віктор разом уже майже п’ять років – з моменту їх возз’єднання. Вони живуть щасливо і дорожать кожним проведеним разом днем, твердо вірячи в те, що справжнє кохання ніколи не згасає.

Люба була приголомшена швидкою пропозицією Олексія переїхати до неї. Вона чекала такої пропозиції, але не припускала, що це станеться так скоро. Основні сумніви Люби пов’язані з її минулим досвідом. Коли Любі було п’ять років, її батьки розлучилися. Батько пішов до іншої жінки, яка мала двох дітей і була більш забезпечена. Залишившись одна, мати Люби, Тамара, насилу, але дбала про дочку. Намагаючись жити далі, Тамара дозволила Василю, чоловікові з однією лише занедбаною квартирою, отриманою у спадок, переїхати до неї.

Василь спочатку заявив, що він «лише тимчасово» безробітний, але безробіття стало постійним. Він мав сумнівні звички, наприклад, він з’їдав велику частину їжі, залишаючи малу кількість для Люби та її мами, а потім звинувачував їх, що вони все доїли. Він хвалився своїми успіхами в попередньому шлюбі, але в усіх його діях простежувалися лінощі і егоїзм. Витримавши три роки, Тамара пішла від нього, що дозволило їй та її дочці жити спокійніше. Ці спогади переслідували Любу. Вона боялася знайомити своїх дітей із такою людиною, як Василь.

Тому вона відмовилася від пропозиції Олексія, бажаючи спочатку дізнатися його краще. Хоча він відчував себе ображеним, Любі були важливішими діти та їх психічний стан, ніж його почуття. Після того, як Люба розповіла Олексію про своє минуле, він зрозумів її обережність і перестав на неї злитися. Зрештою, за півроку Люба дозволила Олексію переїхати до неї, і з того часу вони живуть щасливим сімейним життям.

Я часто чула, що Польща – це рай для проживання наших співгромадян. Тільки щоразу я ледве стримувала регіт, оскільки на особистому досвіді знаю, як там справи… Справа в тому, що я живу у Польщі вже восьмий рік. Звичайно, сьогодні безпека – понад усе. Але не слід тішити себе ілюзіями та переїжджати до цієї країни назавжди. Найголовніше, що турбує мене в цій країні – це клімат. Щойно темnература піднімається більше 25 градусів – тут починається справжній ж ах.

А саме – ми називаємо це “чорний смог”. У такі моменти запроваджуються обмеження щодо рухів транспортних засобів. Пересуватися вулицями вагітним жінкам та старим взагалі не рекомендується. Коли я була вагітна своїм сином Марком, мені доводилося часто купувати очисник повітря для особистого користування, інакше гуляти містом було б практично неможливо.

Медичне обслуговування – взагалі nроблема на nроблемі. Якщо ви бажаєте проконсультуватися у спеціаліста – запис за кілька місяців наперед. Та й про якість цього обслуговування варто помовчати. Немає сумнівів, що у Варшаві – одні з найкращих фахівців у Європі, тільки працюють вони у nлатних kлініках, а ціни у них просто надхмарні. Наприклад, поставити звичайну пломбу – це від 200 у.о. Я живу тут уже багато років, але в мені вже дозріває думка повернутися на батьківщину. Дочекаюся закінчення цих kошмарних подій – і одразу назад.

Марія Петрівна хвилювалася через швидку зустріч із нареченою свого сина Павла з міста. Вона поділилася своїми побоюваннями із колегою Людмилою під час обідньої перерви. Вислухавши про переживання, Людмила порадила їй оновити свою зовнішність і вивчити сучасні жаргонні слівця, щоб справити враження на майбутню невістку і не бентежити сина. Марія наслідувала пораду: зробила манікюр, стрижку і пофарбувала волосся. Вечорами вона також вивчала молодіжну лексику. У день зустрічі Марія приготувала вечерю, прибралася в будинку і купила яскраво-червону сукню.

Їй також зробила макіяж її знайома Аллочка, яка працювала у місцевій перукарні. Аллочка зробила їй макіяж, відомий як “Крила метелика”, а Марія, зі свого боку, не впізнаючи себе в дзеркалі, повірила, що так модно. Накриваючи стіл, Марія прокручувала в голові нові слова, які вона вивчила. Коли Павло та його дівчина Поліна прибули, Марія привітала їх у своєму новому стилі, намагаючись використати вивчені заздалегідь жаргонні слова. Павло і Поліна були здивовані і водночас розважені зовнішністю та промовою Марії. Вони посміялися та похвалили її зусилля, але також запевнили її, що вона подобається їм такою, якою вона є – без усього цього модного макіяжу та сленгу.

Відчувши полегшення, Марія знову переодяглася у свою звичайну сукню та змила макіяж. Вони всі разом сміялися і насолоджувалися чаєм із булочками, які Марія приготувала своїми дбайливими руками. Жінка зрозуміла, що немає необхідності змінювати себе, щоб бути прийнятою та оціненою іншими. Це був цінний урок для неї, і вона була вдячна за те, що її зусилля були гідно оцінені, навіть якщо в них не було необхідності. Зрештою, найважливіше було бути доброю, простою та щирою. Адже саме ці якості оцінили її найрідніші люди.

Лариса проходила курс лікування від «невиліковної хвороби», часто втішаючись візитами матері. Проте згадка матірері про сестру Лариси Маринку була для неї хворим місцем, і вона швидко звертала всі розмови про неї. До встановлення діагнозу Лариса і Маринка були нерозлучні. Поки Маринка готувалася до весілля, світ Лариси був зруйнований діагнозом… Почавши курс лікування, Лариса почувала себе осторонь Маринчиних весільних урочистостей.

– Як ти можеш святкувати, коли я страждаю? – Нарікала Лариса. На цьому ж грунті між ними виникла суперечка. Після весілля їхня мати виступила посередником, пояснивши, що Маринка все спланувала набагато раніше, і скасувати всі ці витрати було неможливо. Лариса, хоч і не щиро, але змирилася та погодилася на підтримку Маринки під час лікування. Здавалося, їхній зв’язок відновлюється, поки Маринка не оголосила про свою вагітність , що Лариса сприйняла як жорстокий поворот та акт неповаги.

– Ти живеш далі і чекаєш щастя, радієш життю, а я страждаю! – плакала Лариса. Ця нова сварка знову вбила клин між сестрами. Лікарі оптимістично оцінюють прогноз Лариси, а пологи Маринки не за горами. Мати розривається між ними, бажаючи підтримати обох дочок у ці контрастні життєві моменти.

Після розлучення Ірина почала насторожено ставитися до чоловіків, розмірковуючи про два десятиліття шлюбу, який згодом зіпсувався. Подруги, а особливо Катя, яка мала люблячого чоловіка, умовляли її жити далі, стверджуючи, що не всі чоловіки однакові. Ірина ж вважала інакше, старанно оберігаючи своє серце. Якось, після походу в кафе з Катею, Ірина знайшла біля свого будинку маленьке чорне кошеня.

Незважаючи на всі прикмети (була п’ятниця 13-те), Ірина взяла його до себе та назвала Вугликом. Катя жартома сказала, що кошеня принесе їй щастя. Увечері наступного дня, повертаючись додому, Ірина зіткнулася з Миколою, чоловіком, який того дня виявив інтерес до Ірини в кафе, і він шукав своє кошеня, Мурчика. Виявилось, що Вуглик і є Мурчик! Микола, переповнений емоціями, обійняв Ірину.

Помітивши його щиру любов до кошеня, Ірина зрозуміла, що у людини, котра так гаряче любить котів, має бути по-справжньому добре серце. Микола додав, що кішки, особливо чорні, мають дивовижну здатність вибирати добросердечних людей, тож Мурчик не просто так вибрав будинок Ірини. З цього дня Ірина та Микола здобули спільне щастя, а Мурчик став їх талісманом, який розвіяв міфи про чорних котів.

Максим Ткачук з Турійська потрапив у жорна долі відразу після народження. Батьки залишили його немовлям на бабусю, потім розлучилися, створили нові сім’ї і … забули про первістка. 10 років малюка ставить на ноги жінка, яка до цих пір навіть не наважувалася оформити опікунствоДоля подарувала Галині Ткачук двох дітей — дочку і сина. Коли вони були зовсім маленькими, в будинку з’явився ще одне немовля.- У мене рідна сестра Неля, глухоніма. Вона була вагітна, народила дівчинку і написала від малюка відмову. Я перейнялася цим, кажу чоловікові: «Де двоє ростуть, третьому місце знайдеться».Він став у нагоді, і ми племінницю Юлю до себе забрали. Догледіли до семи місяців, але сестрасхаменулася, дочку забрала до себе. Тепер Юлічка вже має свою сім’ю, у неї все добре.Але коли вога від нас поїхала, мені стало дуже бракувати тою третю дитину. Була думка взяти собі немовля з будинку мал юка. Тільки Власна сім’я розпалася, Галина була змушена з дорослими дітьми окремо знімати житло, їздити по заробітках. Ніколи не опускала рук і шукала можливості, щоб забезпечити дітям нормальне існування.

Син Саша, як закінчив школу, вирішив не продовжувати далі навчання і відправився шукати щастя-долю в Київ. Мати не перечила. Хоча хотіла, звичайно, щоб хлопець отримав вищу освіту і вибився в люди. Але вибрав заробітки. І не побув і декількох місяців, як повідомив: буде одружуватися! І влітку привіз зі столиці Студенточку з животиком, яка народила сина.У той час молодята ще не узаконили своїх стосунків. Але в свідоцтві про народження записали імена і тата, і мами. Зробили хрестини, назвали хлопчика Максимка — і поїхали назад до Києва.На питання «чому?» «Галина Володимирівна лише знизує плечима:- Невістка Люба закінчила із золотою медаллю, добре вчилася в інституті. Її мама мене дорікнула: » ваш син зіпсував моїй дитині життя «. Я кинула роботу, попросила Любу перевестися на заочне і пообіцяла, що буду берегти Максимка, як вона буде їздити на сесії. Але мене ніхто не послухав.Молоді батьки поїхали до Києва, залишивши дитину в селі, і … більше за ним не повернулися.

Жінці важко даються ці спогади. Спочатку сподівалася, що все налагодиться. Брала онука на ручки, співала йому колискови і поїла розведеним коров’ячим молоком. Але з кожним місяцем надія на повернення сина з невісткою танула. Чи не тьохнуло серце їх ні тоді, коли бабуся споряджала Максима в перший клас, ні тоді, коли їхала з ним на перший конкурс талантів …Доля обділила хлопця материнським теплом, але щедро обдарувала незвичайної краси голосом. Бабуся з дитинства сталапомічати, що малий підспівує всім рекламам, що йде по телевізору. Якось зустріла свого вчителя музики Віктора Скулінца і попросила хлопця прослухати. Той відразу взяв маленького таланту під своє крило. І вже у вісім років Максим здобув свою першу перемогу на всеукраїнському конкурсі!

Сьогодні за плечима хлопчика не один фестиваль не тільки загальнодержавний, а й міжнародний. Слухати ліричні мелодії у виконанні Максимка Ткачука неможливо спокійно. Душа співає і плаче разом з ним — Хто допомагає з поїздками на конкурси в столицю? — питаю бабусю хлопчика, яка тримається за роботу двірника, щоб мати хоч якісь гроші на прожиття.- Ніхто, — ніяковіє. — Якщо конкурс організовує освіту, то, звичайно, нам це нічого не коштує. Але ж більшість фестивалів не бюджетні. Щоб зібратися на один, потрібні кошти і на одяг, і на дорогу, і на проживання з харчуванням. А у кого просити?

— Хоча б у батьків дитини.Галина Володимирівна змовкає. А тоді зізнається:- Син нічим не допомагає, а невістка, як вже дуже попрошу, перешле пару сотень гривень.Видно, що жінка думає над кожним словом, тому що не хоче нічого поганого говорити про Максимових батьків, не засу джує їх — ні сина, ні невістку, але мимохідь згадує факти, які красномовно свідчать їхнє ставлення. Як одного разу поїхала з онуком на конкурс до столиці, а в Києві якраз був батько. На зустріч не прийшов. Іншим разом жінка в період відпустки на основній роботі поїхала на заробітки з онуком і дочкою і в супермаркеті зустріла Любу. Рідна матуся відвернулася, зробила вигляд, що не впізнала сина зі свекрухою! Що ні тата, ні мами ні разу не бачили в школі (Максим навчається у Турійської гімназії), а » мамою «називає тітку — Але ж ви, як опікун, повинні мати якісь гроші, — випитувати у жінки.- А опікунство не оформлене, — відповідає.

І за всі десять років, з тих пір як жінка сама виховує онука, не отримала від держави жодної копійки. Чому? Каже, цікавилася цим питанням, але її налякали, що раз не має власного житла, а тулиться на знімній квартирі, то дитину їй не дадуть. Навіть можуть в інтернат забрати! І вона більше не ходила і не питала. устроїлась на роботу двірником, щоб мати постійний, хоч і мізерний дохід, і бути біля дитини.Але виявляється, побоювання жінки були марними. Тому що, як пояснив начальник служби у справах дітей Луцької міської ради Федір Шульган, ніде в законі не прописано, що наймане житло може бути перешкодою в оформленні опікунства. Порадив звернутися в службу у справах дітей за місцем проживання про підготовку висновку про доцільність позбавлення батьківських прав тата і мами, далі — в сyд. Тоді клопотати про опікунство. Підтримка держави соціальних сиріт непогана — гріх від неї відмовлятися. Жінка вже почала збирати відповідні документи.Тим часом щасливий Максимка повертається з нагородою з чергового конкурсу — отримав друге місце на міжнародному фестивалі «Перлина-фест». Мріє про наступні перемоги. Всі їх присвячує бабусі