News 382 Media

Віра їхала до села з поганим настроєм та поганим передчуттям, але обіцяла затриматися на колишній дачі. Колись вони часто приїжджали до цього району всією сім’єю, але тепер ці моменти минули, як і їхня молодість. На пенсії розваг було небагато: клумба перед під’їздом, прогулянки парком, нечасті візити дітей та онуків. Чоловік Віри, Анатолій, любив повторювати, що їхня дача – чудове місце, куди вони вклали багато сил і праці, а в старості насолоджуватимуться природою та запрошуватимуть онуків у гості. Під час одного з візитів Віра виявила, що чоловік зраджує їй з найкращою подругою Галиною.

Ця подія призвела до розлучення, і Віра відмовилася залишити собі дачу, що зберігала дуже багато болючих спогадів. Наступні десять років Віра не приїжджала на дачу і не вникала в подробиці життя колишнього чоловіка, але за кілька років їй зателефонувала Галина, благаючи приїхати в гості. Анатолій нещодавно виписався з лікарні та почував себе неважливо, тому Галина хотіла, щоб Віра поговорила з ним. Віра таки приїхала і зустрілася з Анатолієм, який вибачився за свою поведінку в минулому і попросив Віру не продавати дачу.

Віра пообіцяла подбати про майно у разі потреби та попрощалася з ним із сумішшю емоцій. Через два місяці Анатолія не стало, і Галина поїхала жити до дітей, вибачаючись у Віри. Віра вмовила дітей залишити дачу, і за кілька місяців сад знову ожив, заріс чудовими квітами. Будинок чекав на повернення своєї справжньої господині і разом з нею наповнювався силою та позитивною енергією. Віра подивилася фото Анатолія та пішла зустрічати своїх дітей, сказавши, що майбутнє вдома у їхніх руках. Незважаючи на важкі спогади, сім’я наполегливо працювала, щоб виконати останнє бажання Анатолія та зберегти дачу, в якій було так багато почуттів та емоцій.

Колись Андрій був упевненим водієм, водив машину з юних літ. Повертаючись із села, куди він поїхав у гості до літньої матері, Андрій їхав повільно, слухаючи в машині спокійну музику. Мати Андрія все ще самостійно дбала про себе, незважаючи на те, що їй було 87 років. Самому Андрію теж було за п’ятдесят, але він почував себе на двадцять п’ять. Андрій майже два роки жив сам на орендованій квартирі. Він сам створив собі цю ситуацію і не міг із неї вибратися. Чоловік багато років був одружений з Олею – красивою дівчиною з темним волоссям і блакитними очима.

Молоді люди жили щасливо зі своїми двома дітьми – сином та дочкою, і разом працювали над створенням успішного бізнесу. Якось Андрій несподівано втратив свій бізнес, і утримувати родину довелося дружині. Він погано поводився по відношенню до неї в цей час, але зрештою прийшов до тями і вибачився. Незважаючи на тяжіння до Каті, жінки, з якою він познайомився через друга, Андрій спочатку не планував розлучатися з Олею. Чоловік зв’язався з Катею і почав дистанціюватися від дружини, що викликало підозри в Олі . Зрештою він пішов від дружини до Каті, але швидко зрозумів, що зробив помилку. Катя виявилася лінива і неохайна жінка, постійно просила грошей і не дозволяла йому посилати гроші своїм дітям.

Зрештою, Андрій пішов і від неї, шкодуючи про те, що залишив заради неї свою родину. Андрій спробував загладити провину перед колишньою дружиною, але вона його навіть близько до себе не допускала. Зараз Андрій живе один на орендованій квартирі, шкодуючи про свій вчинок і шкодуючи себе. Він зрозумів, що без коханої Олі його життя ніколи не налагодиться. Він знає, що йому потрібно відновити стосунки з дітьми, але не знає, як це зробити.?

Тітка Зіна, або Зінаїда Дмитрівна, сіла на лаву і подумала про себе: «Ну, з першого разу не вийшло. Але я не здамся. Я що-небудь придумаю”. До неї приїхав у гості її племінник Андрій, що було рідкістю, оскільки вона була самотня, і його приїзд став радісною подією її життя. Тітка Зіна хотіла одружити його з місцевою дівчиною, щоб він частіше бував у неї. Вона склала список незаміжніх дівчат із довколишніх будинків і після ретельного розгляду обрала трьох потенційних кандидаток. Першою дівчинкою була Ольга, сусідська дочка, серйозна, працьовита, господарська та відповідальна. Тітка Зіна вирушила до матері Ольги, щоб обговорити пропозицію, але дізналася, що вона вже заручена з іншим.

Другою дівчинкою була Христина, яка успадкувала будинок від бабусі та вела невелику ферму та швейну майстерню у селі. До неї підійшла тітка Зіна та запропонувала познайомити з Андрієм, але Христина відмовилася від цієї пропозиції, бо збиралася переїхати до Києва по роботі. Третьою та останньою кандидаткою була Надія Ігорівна, фельдшер, яка, на думку тітки Зіни, могла підійти Андрію, бо була серйозною та відповідальною дівчиною. Тітка Зіна запросила Надю до себе, прикинувшись хворою, і спробувала звести її з Андрієм. Проте Надя повідомила, що Андрій вже цікавився іншою дівчиною на ім’я Віра Микитенко, яка мала позашлюбну дитину від нього. Тітка Зіна була вражена і засмучена, але вирішила втрутитися і поговорила з Андрієм про Віру.

Він пояснив, що пообіцяв одружитися з нею, але не бачив ні її, ні дитини з того часу, як поїхав на якийсь час. Тітка Зіна пішла до батьків Віри і переконала їх прийняти Андрія в сім’ю, а потім поговорила із Вірою. Вона переконала Віру дати Андрію лише шанс і вийти за нього заміж, оскільки дитині потрібен був батько. Зрештою, Андрій і Віра одружилися, і тітка Зіна була щаслива, що її племінник знайшов кохання. Незабаром жінка дізналася, що Віра вагітна другою дитиною, і радість її подвоїлася.

Я не планувала виходити заміж у 64 роки, бо багато років була одна і давно перестала думати про особисте життя. Але так вийшло, що хороша людина зробила мені пропозицію, і несподівано для всіх, у тому числі й для мене самої, я погодилася. Весь цей час, поки я була одна, я допомагала дочці і була впевнена, що єдина дочка підтримає мене в старості. Я виховувала Тетяну сама, бо мого чоловіка не стало, коли дочка навіть не ходила до школи. Квартиру довелося продати, бо в чоловіка залишилися борги, а мені довелося переїхати до села, до старого будинку, залишеного бабусею. Сказати, що це було складно – нічого не сказати. Я завжди працювала як мінімум на двох роботах, але цього було недостатньо.

Удома я була домогосподаркою, розводила город, а щосуботи ходила на ринок і продавала фрукти та овочі, щоб трохи підзаробити. Коли дочка вийшла заміж, я поїхала на 12 років до Греції, щоб заробити грошей, щоб упорядкувати наш будинок. А потім я повернулася, і ми всі почали жити разом. Торік я почала близько спілкуватися з одним чоловіком на ім’я Іван, який молодший за мене на рік, і який теж багато років живе один. Оскільки обидва були вже не такі молоді, ми вирішили не влаштовувати довгих церемоній і просто почати жити разом. Іван зробив мені офіційну пропозицію, розуміючи, що у нашому віці це ще важливо. Моя дочка про все знала і завжди казала, що рада за мене.

Але дізнавшись про заміжжя, вона раптом передумала. Замість того, щоб привітати мене, я почула неприємні жарти в наш бік, на те, що у нашому віці вже не слід думати про одруження. Після слів дочки мені стало дуже прикро і сумно, і я більше не хотіла спілкуватися з нею. Я не розуміла, як вона могла так поводитися зі своєю матір’ю. Я не збиралася відмовлятися від Івана, бо не збиралася зустрічати старість на самоті. Проте Тетяна та її чоловік вважають, що я не маю права запрошувати Івана додому навіть після заміжжя. Вони думають, що це їхній будинок, у якому живуть їхні діти. Але вони забули, що я збудувала будинок на свої гроші, тому я вважаю, що маю право наводити туди кого хочу.

Моя старенька машинка під’їхала до школи і виділялася серед інших батьківських машин. Неможливо було ігнорувати зневажливі погляди, спрямовані на мене, не тільки від тих, хто сидів у машинах, а й навіть від тих, хто йшов пішки. Машина була потрібна мені для роботи, і я не міг дозволити собі більш розкішну. Тим не менш, я дуже дорожив своєю старою надійною «Ластівкою». Моя дочка, Люся, часто терпіла дурні жарти через нашу стару машину і свій простий одяг. Однак вона навчилася відмахуватися від глузування, відповідаючи гострими фразами зі своїх книжок, якщо хтось заходив надто далеко. Однокласники дочки врешті-решт залишили свої спроби спровокувати її, але їхні батьки були зовсім іншою історією, продовжуючи насмішкувато розглядати нас щодня. Все, що я міг робити, просто ігнорувати їх. Рік тому народилася сестра Люсі, яка вимагала постійного догляду з боку моєї дружини через її слабке здоров’я. Це змусило мене працювати більше, щоб оплачувати усі медичні витрати. Якось після уроків мене викликала вчителька Люсі, Ольга Єгорівна. Я очікував чергової скарги на поведінку дочки або її участь у якійсь розбірці (ми ж всі знаємо, через що виникали ці розборки).

Незважаючи на мої очікування, коли я увійшов, Ольгу Єгорівну перервала білява жінка в бірюзовому пальті , мама Микити. Вона прийшла через сварку між Люсею та якимись хлопцями. Вперше я відчув підтримку з боку іншого батька, бо мати Микити заперечила звинувачення вчителя на адресу Люсі. Це втручання приголомшило Ольгу, яка не звикла, щоб її авторитет ставився під сумнів. Коли Люся і Микита нарешті вийшли, вони обоє були в синцях, але йшли, тримаючись за руки, причому Люся виглядала задоволеною собою, ніби вона заступилася за Микиту перед хуліганами. На вулиці я помітив нову синю машину, припарковану поруч із моєю старою «Honda», ймовірно, що вона належить матері Микити, враховуючи синій одяг на ній та на синій жакет сина. Ми почали розмовляти, причому спочатку я вибачився, вирішивши, що Люся винна через свій бійцівський характер. Але мама Микити, Ніна, захистила Люсю, на моє полегшення.

Я був зворушений підтримкою Ніни, її променистою усмішкою і блакитними очима, які не виходили з мене з голови, навіть коли я повернувся додому до своєї незадоволеної дружини – Марини. Марина ніколи не кохала мене. Вона була дівчиною мого брата до того, як він покинув її, коли вона завагітніла. Я любив її, тому втрутився, щоб забезпечувати дитину. Марина ніколи не була задоволена нашим життям, незалежно від того, скільки я заробляв, вона постійно критикувала і звинувачувала мене у своєму нещасті. Єдиною втіхою була Люся, яку я любив як рідну. Однак після зустрічі з Ніною я відчув тепло. Я провів весь день, згадуючи її променисту посмішку і розмірковуючи, чи може у когось на зразок мене бути шанс із такою чудовою жінкою?!

У сім’ї батьки завжди більше часу приділяли старшій доньці, Оксані. Її ніколи нічого не цікавило крім вечірок і друзів. Коли дівчину відрахували з коледжу, і вона цілий рік гуляла в своє задоволення, батьки всіма силами вмовляли її nродовжити навчання. Тоді було прийнято рішення відправити Оксану на платне навчання. Батьки почали більше заощаджувати. На відміну від Оксани, Юля вчилася на відмінно. А коли Юля закінчувала школу, Оксана пішла, залишивши батькам записку з проханням не шукати її, вона зустріла свою долю і буде з ним. Батьки дуже переживали за Оксану. В цей час Юля успішно вступила на бюд жет. На останньому курсі дівчина познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, і вони вирішили зіграти весілля.

Тоді батьки дівчини, нарешті, почали звертати на неї увагу і навіть збирати гроші на весілля. Але за кілька місяців до весілля повернулася Оксана. Вона nлакала на кухні з мамою і нарікала на долю. Оксана потребувала доnомоги, вона була не здо рова. Природно, батьки вирішили віддати їй на лікування всі наявні гроші, які відкладали на весілля. Минав час, і Оксана повернулася додому. Через місяць вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Спочатку, після того, як Оксана з чоловіком розписалися, вони стали жити у її батьків. Юля прийшла в гості до матері. Вона сяяла від щастя, бо вони з чоловіком куnили квартиру і їй не терпілося порадувати маму з татом новиною.

Але батьки чомусь засмутилися. Мати стулила губи: – Ну як же так? Хоч би запитали. А твоя сестра? Тоді ми з батьком продаємо свою квартиру і купуємо Оксані! Юля аж присіла від несподіванийності. Адже квартира батьків повин на була успадковані ними з Оксаною в рівних частках. Але дівчина і на цей раз промовчала. Минуло кілька років. Одного разу Юля сказала мамі, що вони думають вже про дитину. Але мама відреагувала різко. Сказала, що Оксана зараз не може мати дітей і краще вони будуть витрачати гроші на процедури для Оксани. Але Юля, несподівано підскочила з місця і встала перед батьками. -Вистачить! Цього точно не бути. Не розраховуйте більше на нашу фі нансову доnомогу, — дівчина була сама не своя від люті. Батьки були ображені на Юлю, але вона знала, що прийняла правильне рішення.

Чоловік сказав мені, що подав на розлyчення. – Ми 15 років разом. Ти не можеш пожити мені, тому я знайшов іншу. Вибач мені, Лід. Він зібрав речі та пішов. Майно ділити не довелося, тому що ми жили у моїй квартирі, він лише забрав частину наших нaкопичень. Після відходу чоловіка мені не хотілося жити. Я відчувала себе жалюгідною, бездітною та нещасливою жінкою. Мені теж хотілося дітей, я пропоную чоловікові вcиновити, але відмовлявся. Завдяки колишній свeкрусі я дізналася, до кого пішов мій чоловік.

Вона прийшла до мене за своєю розсадою. Жінка світилася від щастя. — Ніколи ти мені не подобалася. Як добре, що Володя одумався і покинув тебе. Він зі Свєткою одружився, вона вже ваrітна. Тож привітай мене. Я скоро стану бабусею. – хапалася свекpуха. Вона пішла, а я пішла у ліжко. Я плакала до глибокої ночі. А потім подумала, що треба змінити своє життя. Я замовила собі квиток до Карелії. Замовила заміський будинок та готувалася до поїздки. Коли вийшла з помешкання, щоб поїхати на вокзал, то до мене прибіг собачка.

Вона була виснажена, мені стало її шкoда. Не роздумуючи, я взяла собаку, і ми поїхали до ветеринара. Їй зробили укол, написали корм, який треба було купити, і відпустили нас. Перед поїздкою ми заїхали до зоомагазину. Я купила для нового друга іграшки, нашийник та корм. У Карелії нас зустрів чоловік із тyрбази. — До нас не мoжна із собаками. Потрібно було питати, а не привозити її. – сказав чоловік. Мені стало так неприємно. Їхали до турбази ми мовчки. Увечері він вибaчився і представився. Його звали Денис. Він викликав у мене інтерес. За кілька днів він запропонував мені з собачкою провести з ним час.

Денис розпалив багаття, і ми смажили на ньому зефір. Він змyсив згадати дитинство. Ми так часто сиділи біля вогнища з татом. Ми стали з Денисом щодня проводити час разом. Місяць пройшов швидко. Мені не хотілося їхати. Денис хотів, щоб ми лишилися. Він дуже до нас прив’язався. Коли поїзд уже збирався від’їжджати, Денис став на одне коліно. — Ти станеш моєю дружиною? — Я не зможу нapодити тобі дітей, — сумно сказала я йому. — Мені потрібна лише ти, а якщо ми захочемо дітей, то можемо вcинoвити. – сказав Денис. Тоді я зрозуміла, що справжнє кохання виглядає саме так, а не як було у мене з колишнім чоловіком.

Антон із глузуванням ставився до розповідей про батьків, які експлуатують своїх дітей заради грошей. Він твердо вірив, що люблячі батьки ніколи не опустяться настільки низько. Однак два роки тому це переконання було зруйноване. Була сувора осінь, і він повертався з пологового будинку з дружиною та новонародженою дочкою. Радість від зустрічі з первістком була настільки величезною, що холодна дощова погода здавалася несуттєвою. Антон та його дружина були разом уже три роки, познайомившись на останньому курсі університету. Після року знайомства вони одружилися і невдовзі почали мріяти про дитину. Після двох років нездійснених надій вони вже збиралися звернутися до лікаря, коли його дружина раптово захворіла. Візит до лікарні приніс їм радісну новину: дівчина була вагітна. Будучи єдиним годувальником сім’ї, Антон почав працювати більше, ніж будь-коли, щоб підтримати свою сім’ю, що росте. Приблизно в цей час його відвідав тесть.

Хлопець вибачився за те, що не може допомогти у заміському будинку тестя через свої робочі обов’язки, але чоловік, здавалося, не турбувався, стверджуючи, що врожай все одно мізерний. Раптом тесть запропонував купувати та приносити майбутнім батькам свіжі продукти з великого врожаю сусіда. Така домовленість молодих цілком влаштовувала, забезпечуючи їм доступ до свіжих домашніх продуктів без необхідності їздити до села. Якось теща попросила відвезти її додому. Після прибуття Антон був здивований великою кількістю овочів і фруктів, які вона зібрала. Він висловив свій подив і запитав, чи не купила вона все це у сусідів. Тоді теща сказала, що це їхній власний урожай, чим його дуже здивувала.

Весь цей час Антон із дружиною платили його тестю за те, що по праву належало їм. Після повернення додому Антон розповів правду своїй дружині, яка відчула себе скривдженою та зрадженою обманом батька. Її мати спробувала захистити чоловіка, припустивши, що сталося якесь непорозуміння. Але що можна було зрозуміти не так? Молоді майбутні батьки і так були у напруженому фінансовому становищі, а тут вони заощаджували ще більше, щоб розплачуватися за плоди власної праці. Минуло два роки, і спілкування подружжя з батьками дружини суттєво скоротилося, обмежившись лише кількома зустрічами. Вчинки дорослих людей віддалили їх від найближчих людей – від їхньої доньки та її сім’ї, залишивши у молодих людей питання: як можна знову довіряти таким людям?

Я повернулася додому після довгого робочого дня, і в голові у мене були думки про зароблені заощадження, накопичені за останнє десятиліття. Я передчувала, як спокійно проведу свій вечір наодинці з собою, але візит моєї доньки та її чоловіка вніс поправочку в мої плани. У мене лише одна дочка. Ми ніколи не були бідними, але моя зарплата головного бухгалтера ніколи не йшла в жодне порівняння із засобами моєї сестри з-за кордону. Після того, як моя дочка вийшла заміж, я переїхала до Португалії до сестри і почала працювати в готелі з видом на океан. Я допомогла дочці купити будинок, але старанно відкладала гроші на власне забезпечене майбутнє. Кожна копійка була мені дорогою, кожна можливість підробітку мала значення. Зараз, коли я нарешті повернулася додому, моє здоров’я вже підводить мене.

Я мріяла про нову, комфортну квартиру в зручнішому місці. Я також хотіла машину, знаючи, що вона помітно полегшить мою рутину. У цей момент мої дочка та зять прийшли з діловою пропозицією – відкрити кав’ярню. Нинішній власник кафе поруч із їхнім офісом закривав її, що давало їм можливість придбати ідеальний маленький бізнес. Однак їм потрібний був невеликий фінансовий внесок від мене, який вони обіцяли повернути протягом року. Звісно, я була рада за них. Їхні бізнес-плани були продуманими, добре спланованими. Але це не те, що я уявляла для своїх важко зароблених грошей. Я працювала роками не для того, щоб роздавати все так легко. Я вже мала плани на майбутнє.

Їхнє прохання не було надто великим, але воно було помітним для мого обмеженого бюджету. Загалом, я відмовилася без пояснення причин – мала на це право, чи не так? Після цього мені ще кілька разів дзвонила дочка, намагаючись переконати мене допомогти. Вона стверджувала, що продала свою машину та котедж, щоб втілити у реальність свою бізнес-ідею, але я все одно не захотіла допомогти. Чи маю я фінансово підтримувати свою сорокарічну дочку? Я вже допомогла їй купити квартиру, брала участь у ремонті. Скільки ще потрібно? Невже так важко зрозуміти мою думку? Невже моя відмова робить мене поганою матір’ю?

Прийшовши до офісу, Юля відразу звернула на себе увагу дивовижною красою та елегантністю. Згодом вона зарекомендувала себе не лише як симпатична дівчина, а й як грамотний працівник, який виконує завдання швидше за своїх колег. Це викликало невдоволення деяких, але Юля залишалася байдужою, воліючи дистанціюватися від офісної політики. Соня, тихий бухгалтер компанії, була невидимою опорою офісу. Вона старанно працювала, не привертаючи до себе уваги , часто починала роботу рано та й пізно йшла. Для більшості вона була сірою мишкою, яку ніхто не помічав і не цінував.

Якось увечері, засидівшись допізна, Соня почула схлипування. На свій подив, вона виявила Юлю в сльозах. Втішаючи її, Соня дізналася, що чоловік Юлі пішов від неї до іншої жінки, повідомивши про це хворобливе рішення простим повідомленням. Юля відчула себе втраченою, адже вона присвятила себе ролі ідеальної дружини та співробітниці. Відчувши відчай Юлі, Соня запросила її на вечерю до найближчої забігайлівки. Цього вечора дві, здавалося б, різні жінки порозумілися, поділилися своїми вразливими місцями і несподівано зблизилися.

Наступного дня їхні товариські стосунки стали очевидними, коли вони пили ранкову каву, дивуючи своїх колег. Їхня знову набута дружба закріпилася, коли через роки вони разом відзначали дні народження своїх дітей. Юля знайшла кохання у своєму колишньому начальнику, а Соня насолоджувалася життям із чоловіком. Через злети та падіння їхня дружба залишалася непорушною.