News 382 Media

Лише місяць тому я був певен, що в мене найщасливіша у світі сім’я. А тепер задумався про розлучення. Причина проста – не порозумілися. А все через тещу. Адже ця жінка після нашого з Лізою весілля подумала, що може лізти до наших справ і вирішувати все за нас. Хоча ми без її порад чудово обійшлися б. І річ не в тому, що ми живемо разом. Ні. В нас своя квартира. Але присутність та втручання батьків Лізи я відчуваю навіть на відстані. Жодних рішень у нашій сім’ї ніхто не ухвалить без затвердження тещі. Дружина завжди радиться з мамою. Але мені це не подобається. Ми дорослі люди. У нас своє життя, власні проблеми і таке інше. Тож вирішувати їх ми маємо спільно.

Я атеїст. Але рідня моєї Лізи довго наполягала, що нашого малюка слід хрестити та дати інше ім’я. Ну те, яке й обирає священик. З поваги я погодився. Для мене це був просто ритуал. Але теща бачила в цьому ціле таїнство. Після хрестин вона домовилася зі священиком, щоб той прийшов до нас у дім та освятив нашу квартиру. Це мені не сподобалось. Насамперед тому, що в мене дозволу ніхто не питав. А це важливо. Та й узагалі квартира повністю належить мені. Точніше, моїм батькам. Вони допомагали з фінансами, і поки що я записав усе на них.

Рідня Лізи жодної копійки в нас не вклала. Однак поводяться вони так, ніби у себе вдома. Мене перекосило, коли минулими вихідними Ліза заявила, що до нас прийде священик. Я думав, це якась частина хрещення. Я досі в таких ритуалах не брав участі. А виявилось, що він приїде з метою освятити нашу квартиру. Це мене спантеличило. Я так розлютився, що вигнав священика зі своєї квартири. А заразом і тещу послав далеко і надовго. Такого скандалу в сім’ї ще не було. Ні дружина, ні її родички не розмовляють зі мною. Чи витримає наш шлюб це випробування – я не знаю.

Два тижні тому, у свій день народження, я зібралася за столом із подругами, друзями, родичами, а також із сином та його вагітною дружиною. У розпал вечірки невістка зрозуміла, що втратила свій телефон. Незважаючи на її наполегливі прохання не робити цього – я зателефонувала їй, щоб визначити місцезнаходження апарату. На мій сильний подив, рінгтоном мого номера виявився гучний собачий гавкіт, що долинав з-під дивана. Невістка швидко схопила телефон і пішла, залишивши мене засмученою і спантеличеною тим, чому вона обрала для мого номера такий неповажний рінгтон. Я давно вже знала, що моя невістка зарозуміла і запальна, і в нас часто траплялися розбіжності.

Я намагалася бути поступливою і багато разів прощала її. Можливо, я була надто поблажлива. Кілька днів тому я навіть запропонувала своєму синові та його дружині жити у моїй трикімнатній квартирі, яку я здавала в оренду. Місяцями раніше вони подумували про переривання вагітності через фінансові проблеми – але моя чергова підтримка спонукала їх залишити дитину. Однак після інциденту з рінгтоном я відчула глибоку образу і неповагу, причому не тільки з її боку, а й з боку мого сина, який, швидше за все, давно знав про це.

Коли син зателефонував наступного дня, щоб обговорити їхній швидкий переїзд, я твердо заявила йому, що передумала через дії його дружини. З того часу син постійно дзвонить мені, висловлюючи розчарування та здивування з приводу мого рішення, особливо після того, як він уже налагодив свої справи, виходячи з моєї початкової пропозиції. А ось моя невістка досі зберігає мовчання, і я глибоко вражена її поведінкою та відсутністю вибачень. Незважаючи на співчуття до сина та онуків, я не зможу вибачити її за таку грубість та неповагу. Допоможіть зрозуміти, я правильно вчинила?

– Тома зараз зруйнувала сім’ю і чхати хотіла на дітей, а в майбутньому її ж діти виженуть її з дому. Ось побачиш, Софіє. Усі її капості їй і повернуться, — так прокоментувала вчинок своєї сестри моя мама тридцять років тому… Моя тітка Тома в молодості вона була неймовірно красивою. Краса – це страшна сила. І Тома вміло користувалася цим. Якщо вона захотіла якогось чоловіка собі, вона його отримувала. І байдуже, чи одружений чоловік, чи має він дітей. Степан залишив свою дружину та дітей заради Томи. Але й цього моїй тітці було мало.

Вона досягла того, що Степан вигнав колишню дружину з дітьми з квартири. Тітка зі Степаном побралися і почали жити в цій квартирі. Через два роки тітка народила сина та продовжувала маніпулювати чоловіком. Вона завжди керувала, вона не йшла на компроміси, чула лише свої бажання, і всі мали чути тільки її бажання. Коли її синові, Ігорю, виповнилося сімнадцять років, тітка залишилася вдовою. У сина Ігоря вона вклала все, що тільки могла і чекала, що на старість він буде вдячний їй. Може так воно й вийшло. Але все сталося не так, як це планувала тітка.

Та й з огляду на її провини протягом життя – не сильно вона й заслужила на те. Коли Ігор привів невістку в будинок , Томі все було не так. Вона ж маніпулятор. Усі навколо мали виконувати її бажання. А невістка чинила опір. Тітка діставала бідну дівчину, як тільки могла. Та, не витримавши такої свекрухи, так і пішла від Ігоря. А той дружину любив. Тому посварився з матір’ю і сказав, що відвезе ту до будинку для людей похилого віку, адже вона завжди всім псувала життя і намагалася командувати всім і вся. – Я втомився терпіти твої витівки! – репетував син на матір. Справдилися слова моєї мами. А Тома отримала те, що заслужила.

– Людо! Мене Вітя покинув! Зовсім кинув! Прокинувшись рано вранці, ще не розплющивши очі, Марина простягла руку туди, де мав бути чоловік. Того на місці не було. Вчора вони сильно посварилися, і дружина в серцях кинула чоловікові: “Забирайся з дому!”. Чоловік, проігнорувавши її, роздягнувся і ліг спати. Посидівши трохи на кухні, вона дочекалася поки той засне, і попрямувала до спальні. І ось ранок, сьогодні неділя, а чоловіка нема! Марина кинулася до шафи з одягом, але речей чоловіка у шафі не було. Вона впала на ліжко і голосно заридала в подушку.

Потім зателефонувала до подруги Люди. Люда прибігла в халаті хвилини за три, і прямо з порога заголосила : – Ось негідник який! Залишив дружину з дітьми! – Людо, ти чого? У нас дітей поки що немає! – Ну ти подивися на нього, мало того, що залишив, то ще й без дітей! Алло! Олена уявляєш, Віктор Марину покинув, давай швидше до нас, вирішуватимемо, що робити! За кілька хвилин у квартиру увійшла сусідка Олена, яка жила трьома поверхами вище. – Що говориш? Як пішов? Зовсім? З речами? – не вірила у почуте Олена. – Ти Марина не плач! Ти дівчина молода, вродлива, ми знайдемо нового чоловіка! – Людо, я не хочу іншого чоловіка! Я Віктора свого люблю!

Я хочу до нього! – сказала Марина, і знову заридала в подушку… – Доброго дня дівчата! А що тут відбувається? У дверях стояв Віктор, в одній руці якого були квіти з тортом, а в другій пакет із картоплею. Дружина, побачивши чоловіка, кинулася йому на шию. – Вітю, ти де був? Чому пішов?.. Ідіть звідси! Подружки тихенько вибігли із квартири. – Та як де був, я тобі записку на кухні залишив! На ринок поїхав, за картоплею. Ти мене весь вечір через це лаяла вчора! – А речі твої де? – Та в валізі лежать із минулої сварки. Мені ліньки їх було туди-сюди складати. Ти мені краще скажи, що тут сталося?

Із чоловіком у нас було двоє дітей. Він завжди хотів забезпечити їхнє майбутнє, тому постійно зникав на заробітках у різних країнах. Після школи донька вступила до медичного. Колись я сама мріяла стати ліkарем, але не вийшло. Тому нині робила все, щоб сплатити за навчання своєї доньки – і щоб її мрія обов’язково збулася. Закінчивши інтернатуру, Іванка оголосила, що зібралася заміж. Ми з чоловіком відразу ж вирішили подарувати їй квартиру. Після весілля ми допомогли зробити ремонт. Коротше кажучи, забезпечили їх за повною програмою.

Син вступив до технікуму, відучився на механіка. Одружився, батьки нареченої подарували їм однушку — туди вони і переїхали. Ми з чоловіком видихнули спокійно, але мене постійно мучала одна думка: синові ми нічого не дали. Якось я поділилася своїми переживаннями з чоловіком, увечері того ж дня ми вирішили подарувати синові земельну ділянку. Можливо, він захоче збудувати на ній будинок. У вихідні ми покликали в гості сина з невісткою і сказали їм, що ми маємо для них подарунок.

Вручили документи синові, але чомусь він не зрадів. Він навіть не спитав, де знаходиться ця ділянка. Я не витримала і запитала: -Синку, що не так? -Ви сестру завжди любили більше. Подарували їй квартиру за 30 тисяч, а мені ділянку тисяч за 10. А нам, як не дивно, у маленькій однокімнатній квартирі дуже тісно. З одного боку, я зрозуміла свого сина. Але ж з іншого – наші батьки нам навіть табуретки не подарували. Усього ми досягли самі. Та й він таки чоловік: забезпечити сім’ю квартирою – це його прямий обов’язок.

Вони були одружені вже 20 років. Женя та Володимир жили в kоханні та злагоді. Ще по молодості Володимир влаштувався працювати далекобійником. Спочатку йому не подобалася робота і єдине, що його стримувало гроші. Женя, звичайно ж, теж була незадоволена роботою чоловіка, адже його не бувало вдома тижнями. Через три роки шлюбу у них наро дився син. Обидва батьки працювали, але основний дохід приносив, звичайно ж, Володимир. Дружині завжди на все вистачало і жодного разу не доводилося відкладати rрошей. Тому rрошей на подорож їм завжди вистачило. І ось одного разу вони заnланували поїздку до Франції. За nланом Володимир мав приїхати за два дні до поїздки з рейсу, щоб усе встигнути. Але навіть через два дні він не приїхав. Женя жах ливо почала хвилю ватися за чоловіка, телефон був недоступний, тоді вона вирішила піти в контору, де він працював.

Там повідомили, що Володимир приїхав, здав усе у строки та поїхав додому. Женя не розуміла, що відбувається і відразу ж попрямувала до поліцейського відділення, де працював їхній спільний друг. Гриша неохоче прийняв заяву. Женю це насторожило, ніби він щось знав, але не зізнавався. Вона пішла додому, але місця собі знайти не могла і зайнялася збиранням. Забираючись, вона виявила папери в шафці. Відкривши, впала в шоk. На трьох різних жінок було оформлено будинки, причому у різних містах. Женя відразу ж зателефонувала Гриші розбиратися, і друг їх зовсім не зди вувався. Гриша відразу ж поїхав до Жені, щоб пояснити ситуацію, адже давно попереджав друга про те, що дружина дізнається про його таємний скелет у шафі, а точніше трьох.

Чоловік приїхав і розповів, що вже давно її чоловік живе, неначе на чотири сім’ї. Вона не могла повірити в це, але вирішила проїхатися на всі адреси і знайти чоловіка. Гриша, звичайно, Женю не поkинув. Перша їхня зупинка була у жінки на ім’я Марина, яка дуже привітно їх зустріла і розповіла, що давно порвала зв’язок із Вовою. Якось вона приїхала до нього із сюрпризом, а там дізналася про Женю. Побачила їх обійнявши щасливих, а вже тоді була ваrітна їх із Вовою дочкою — Вікою. Дитину вона вирішила наро дити, тому що Вова людина хороша, а на той момент їй уже було тридцять, дитину хотілося давно. Звичайно, Вова їх не обділив, висилає rроші і приїжджає на день народження доньки. Наступна була Оля, але двері так і не відчинила,

Грицько розповів Жені історію про неї. Вона була приголомաена поінформованістю Грицька. Оля мала важkу долю, але благо від Володимира в неї дітей не було. Ось і треті двері. Там двері відчинив Володимир. Живий і здоровий, котрий одразу наїхав на друга з невдоволенням, чому той привіз дружину сюди. Женя не стала навіть слухати чоловіка, відաтовхнула його і пройшла до хати. Там на руках двадцятирічної дівчинки був новонароджений малюк. У дівчини залягли синці під очи ма і текли горючі сльо зи. Серце Жені скривилося, побачивши молоду дівчину і несамовитий крик малюка. Вона одразу ж kинулася допомагати з дитиною. А в нього були лише коліки.

Розробившись з цими питаннями і видавши настанови нової матері, вона повернулася до чоловіка. І kинула слова поваги йому в обличчя, звичайно, повні іронії. «— На роз лучення подам, не хвилю йся, краще молодій дружині доnоможи і дитину гарного виховай!», — сказала Женька і вийшла з квартири стрімко. Гриша побіг за нею. Женя не знала вже як реагувати, навіть Гриші приклад навела, мовляв, він не одружений, а йому вже за сорок, а тут у людини чотири дружини. Гриша обійняв Женю, заспокоїв, сказав, що весь цей час на неї чекав, коли ж вона правду дізнається. Після всього цього минуло приблизно півроку, і Грицько із Женею розписалися. Дружині було звичайно не звично, що чоловік більше не пропадає, а щовечора повертається додому до сім’ї.

Моя подруга Женя вийшла заміж у юному віці – за Вову. Спочатку їхній шлюб процвітав: Вова працював на заводі, а Євгенія у декретній відпустці займалася їхнім сином. Розпорядок їхнього дня був передбачуваним: Вова з ранку вирушав на роботу, а ввечері допомагав Жені по господарству та з сином. Однак, коли завод закрився, Вові довелося перейти на вахтовий метод роботи і бути відсутнім кілька місяців, через що Женя сильно сумувала за ним. Попри це їм потрібна була його гідна зарплата. Під час однієї із таких змін Вова поїхав і не повернувся.

Женя залишилася в паніці, не маючи змоги зв’язатися з ним. Протягом цілих 15 років Женя чекала на Вову. Вона зустріла одного з його колишніх колег, який теж нічого не знав про місцезнаходження Вови. Женя навіть подала заяву про зникнення людини в поліцію, але вона виявилася безрезультатною. За ці роки її краса і молодість зів’яли, волосся посивіло, а очі втратили блиск. Єдиною втіхою для неї був син. Зрештою Євгенія зустріла Станіслава, який миттєво виявив до неї симпатію. Спочатку нерішуча, вона зрештою прийняла його залицяння, підбадьорювана сином, який уже змирився з тим, що батько не повернеться. Стас переїхав до них; життя почало налагоджуватися.

Одного разу Вова таки з’явився, якраз у той період – з історією про свою коханку Ніну, з якою він зустрічався ще на заводі. Щоб бути з нею, він інсценував своє зникнення. Вова прожив із Ніною 15 років, після чого вона припинила їхні стосунки, залишивши чоловіка ні з чим. Тепер Вова повернувся до Євгенії, сподіваючись на прощення, але вона не прийняла його. Син теж відкинув його, не в змозі пробачити біль, який він завдав їм. І навіть родичі Вови відвернулися від нього. Як ви вважаєте, вона правильно вчинила?

Минулого тижня я подала на розлучення після 10-річного шлюбу, розчарована вражаючим відкриттям. Я завжди вважала свого чоловіка найкращим чоловіком у світі, але виявилося, що він давно вже знав, що не може мати дітей. Він мовчки спостерігав, як я боролася зі своїми “проблемами” – проходила лікування і шукала причини в собі. Ми познайомилися у юності; спочатку були друзями, потім коханцями. Перед весіллям я поділилася з ним мрією мати двох дітей, на що він з ентузіазмом відгукнувся. Одружившись, ми спочатку зосередилися на купівлі та ремонті будинку нашої мрії, відклавши плани про дітей.

Коли ми нарешті спробували завагітніти, я пройшла курс лікування, але вагітність так і не настала. Мій чоловік постійно відмовлявся йти до лікаря, пропонуючи альтернативні варіанти, такі як усиновлення чи досягнення науки. Моє розчарування зростало, доки я практично силою не змусила його піти зі мною до лікаря. Під час консультації він ненароком розповів про свій діагноз. Я була спустошена. Він обманював мене роками, дозволяючи вірити, що проблема у мені.

Наші мрії про дітей, наші розмови – все це було схоже на злий жарт. Я довго думала: а що, якби він був чесний до весілля? Можливо, я все одно вийшла б за нього заміж, але планувала б зовсім інше майбутнє. Але тепер його обман здається мені непробачним. Він дозволив мені пережити муки невдалого лікування та провину за нашу бездітність. Ця зрада була надто глибокою, щоб не помічати її – тому я й вирішила розлучитися. А як би ви вчинили на моєму місці?

У свої 40 років я все-таки ще зберігаю наш шлюб, незважаючи на величезний біль, який мені завдав чоловік. За 7 років спільного життя я самовіддано вела домашнє господарство, готувала смачні страви, привабливо одягалася та стежила за своєю зовнішністю. Саме я ініціювала розваги, організовувала свята, планувала маршрути подорожей, дивувала наших друзів тематичними вечорами та вносила різноманітність у наше життя. Мій чоловік, людина небагатослівна, здавалося, сприймав ці зусилля як належне.

Я завжди поважала його простір, ніколи не тиснула на нього і не маніпулювала їм, вважаючи, що в нашому шлюбі він повинен мати почуття свободи. Я уникала непотрібних дзвінків, особливо в робочі години. Однак одна відверта розмова виявила нашу взаємну незацікавленість. Він зізнався, що мої інтереси – виставки, творчі починання та пригоди – завжди здавались йому нудними, хоча він їх терпів. Я зрозуміла, що мої зусилля пожвавити наше життя ніколи не були гідно оцінені. Він був задоволений тим, що пливе за течією, не бажаючи відокремлюватися чи змінюватись.

Я усвідомила, що наш інтерес один до одного згасає, що ми втомилися від спроб внести позитив у наше життя без будь-якої реальної віддачі. Зараз ми живемо швидше як сусіди, ніж як пара, поділяючи квартиру – і на цьому все. Ми ніколи не хотіли дітей, та й я розуміла, що народити дитину в цій ситуації – не вихід. Усвідомлення того, що, можливо, вже надто пізно рятувати наш шлюб, сильно тисне на мене. Чи маю я і далі зберігати цей фасад для оточуючих – чи краще звільнити себе від цього тягаря?

Микола повернувся з роботи засмучений. Тоня спитала: – Що трапилося? – Надсилають у відрядження. – І все? – Усміхнулася Тоня. – Чому ти радієш? – Хочеш, щоб я заплакала? – Я так і знав, що ти тільки цього й чекала! – Тобто? – А те, що я не дурень і чудово знаю всі ці анекдоти про коханців. – Ось воно що! – засміялася Тоня. – Не довіряєш? Микола підійшов до сейфа, відкрив його ключем і витяг звідти револьвер. Покрутив зброю в руках та поставив на місце. Замкнув замок і засунув ключі в кишеню. – Я просто хотів дати тобі зрозуміти, що якщо я вас застану, то обом кінець! – Обом?

– Тобі і твоєму коханцю. – Ну що ти вигадуєш? Вперше відправили тебе у відрядження, а ти психуєш як дурень. Микола розвернувся і попрямував до дверей на балкон. – На вулиці мороз, – зауважила Тоня. – Навіщо ти відчиняєш двері? – Хочу подивитись, чи можна через балкон звідси втекти. – Із п’ятого поверху? – саркастично підняла брову дружина. – Сніг уже встигли прибрати, тому він не ризикне… Можливо, вийде перелізти до сусідів… – розмірковував Микола. – Якщо ти не перестанеш так жартувати, то я… – Що? Спеціально зраджуватимеш мені? – із викликом помітив чоловік.

– Ще шафи перевір, – сказала Тоня. – Точно. Потрібно оцінити, скільки людей там може поміститися, – посміхнувся Микола. Він справді почав перевіряти ємність їхніх меблів. За кілька хвилин чоловік сказав: – Тепер знатиму, де шукати. Будемо вечеряти? Тоня остаточно образилася на Миколу, бо до кінця дня мовчала. Вранці вона теж не збиралася нічого казати. Чоловік зібрав свої речі та вирушив до аеропорту. Проте раптом йому зателефонував директор та скасував поїздку. На радощах він повернувся додому і з порога гукнув: – Тоню, у мене чудові новини! Я не їду у відрядження. Його скасували. Відповіді не дочекався. Лише на столі лежала записка: “Можеш жити спокійно. Я пішла до мами назавжди”.