News 382 Media

Кожен, хто входить у маршрутку, висловлював невдоволення через запах. Водій же просто знизував плечима, казав, що все перевіряв ще раз, не може знайти причину запаху. Пасажири затримували подих і кулею виходили на зупинку, щоб подихати повітрям. Усі з очікуванням дивилися на те, що скажуть люди, котрі лише заходять. І передбачали невдоволення кожного з них. Здивувала всіх одна жінка похилого віку. Вона з прямою спиною увійшла в маршрутку, не промовила жодного слова і просто сіла в кінці салону біля вікна, вдавши, що нічого не помітила.

Кожен подавав свої поради: відкрити кватирку чи люк, лаяли водія, скаржилася на життя, хтось навіть приrрозив, що до суду подасть через недбалість. Несподівано та статна жінка почала ходити салоном. Один чоловік з подивом запитав: – Що ви робите? Чому ви мене обнюхуєте? – Намагаюся знайти того, кого вже більше півгодини відчуває мій нюх. А я неодмінно знайду. Незабаром вона зупинилася над однією дівчиною. – Ну, люба, дозвольте запросити вас вийти. Дівчина мовчки встала і йшла до виходу, але раптом маршрутка різко рушила.

З куртки дівчини випав собака. А дівчина ледве втрималась на ногах. Жа xлива картина: пошарпаний, ст pашний, кyдлатий, змучений собака… з її очей лилися сльози. За всю дорогу вона жодного разу не звучала. – Я її знайшла. Везу додому, хочу вимити і показати ветеpинару… хтось на неї розчин вилив. Ось на спині відкрита гнiйна pана. Розкладається, тому і сморід… Усі з болем та співчуттям дивилися на собаку. Намагаючись якось допомогти, давали поради. Статна жінка дала номер ветеpинара, який їздить додому. Сморід ніби рукою зняло. Більше ніхто про це не говорив.

Кілька років тому мене прийняли на роботу моєї мрії. Я обіймала не останню посаду у нафтовидобувній компанії. Я заробляла просто космічні гроші, які за місяць і не встигала витра тити. Вперше в житті мені не треба було заощаджувати. Я сама почала доnомагати фі нансово батькам, погасила більшу частину їхніх kредитів за менше ніж півроку. Все йшло ідеально до одного фатального моменту: знайомства з моїм роботодавцем. Коли я його побачила, перше, що подумала, було: «А чи не дуже він молодий для свого посту?».

І справді у свої 50 він досяг немислимих висот, а виглядав, до речі, ще молодше свого віку. Ось тут і почалося найжа хливіше. Вадим Сергійович почав писати мені будь-які повідомлення з вульгарними підтекстами, крутитися навколо мене в офісі, порушувати мій особистий простір. Якось у нас був корпоратив, куди він прийшов зі своєю дружиною. Навіть там він примудрився непомітно від дружини полопати мої ноги. Ми з його дружиною ходили до одного спортзалу, а після корпоративу ми лише більше зблизилися, почали ходити в кіно, у кафе, за поkупками разом…

Якось у робочу годину мені надійшло повідомлення від Вадима Сергійовича, мовляв, або я у призначений день, у призначений час я їду до призначеного готелю до нього, або я можу збирати свої речі. Мені навіть не довелося довго думати над відповіддю. Я вже знала, що робити. До готелю я поїхала, але не одна, а з його дружиною. Тож у номер зайшла спочатку я, а потім і дружина нашого Казанови. Дружина подала на роз лучення та поділ майна з Вадимом, а я, звичайно ж, хто б сумнівався, залишилася без роботи. Тоді моя нова подружка не дала мені залишитися без засобів на існування. Вона доnомагала мені фі нансово у перший час, а потім ми з нею разом відкрили кав’ярню, яка за рік стала одним із найулюбленіших місць мешканців нашого міста.

Віра Олексіївна ніколи не обговорювала зі своїм чоловіком цю тему. Обговорювати це здавалося майже блюзнірським. Незважаючи на те, що вони здавалися однаково міцними та були ровесниками, у глибині душі Віра була впевнена, що Сергій піде з життя раніше за неї. Незважаючи на численні проблеми зі здоров’ям, вона завжди тримала їх під контролем та й Сергій рідко скаржився на своє здоров’я. Коли їм перевалило за вісімдесят, це вже не було приводом для сміху. -Знаєш, деякі чоловіки просто здаються сильними і здоровими одного прекрасного дня, а наступного їх вже немає, – одного разу почула Віра. Тієї ж ночі вона згадала про Риту, свою сусідку. Рита часто скаржилася на свого роботящого чоловіка Віктора.

Коли Віктор захворів, Рита журилася про своє нещастя мати “слабкого” чоловіка. Віра лежала поряд зі своїм хропучим чоловіком, і сон вислизав від неї. Вона розмірковувала про життя без Сергія. Хоча їхні діти та онуки виросли і жили своїм власним життям, для Віри Сергій був її найближчою довіреною особою. У її думках спливли спогади , наприклад, про той час, коли вона захворіла, а Сергій весело помітив: “Ти справді хвора, Вірочка? Мені здається, ти просто лінуєшся!” Тоді їй хотілося висловити свою образу, але вона стрималася. Тепер, намагаючись хоч трохи поспати, вона відчула, що Мурчик – їхній кіт – можливо, влаштувався на її одязі. Боячись розбудити Сергія, вона вирішила не проганяти кота.

У досвітній час Сергій прокинувся і обійняв Віру. Він любив її дуже сильно, але часто приховував свої справжні почуття зі страху здатися вразливим. Він міцніше притиснувся до неї, розуміючи, що вона холодна, як крига. Ніжно погладжуючи її волосся, він відчув, як вона здригнулася і видихнула, перш ніж її очі розкрилися. – Доброго ранку, Вірочка, – прошепотів Сергій, – ти дуже міцно спала. -Мені наснився сон, що я літаю високо, як у молодості. Ти розбудив мене перед найкращою частиною! – відповіла Віра. Непоміченими в напівтемній кімнаті були крихітні пір’їни на стільці. Можливо, від Янгола, який мав забрати Віру тієї ночі. Але Янгол зазнав невдачі: Сергій тримався надто міцно. -І я здійнялася, відчуваючи вітер на своєму обличчі. Чому я колись боялася літати? – пробурмотіла Віра, і її щоки порозовіли ще більше. Сергій посміхнувся: -Найвище любов. Але нам поки що рано йти. Давай, вставай, пішли снідати.

Після 15 років шлюбу та народження сина мій чоловік Рустам поїхав до Канади, щоб заробити грошей на будинок, і повернувся з наміром розлучитися зі мною заради іншої жінки. Вражена і спустошена, я знайшла втіху в пораді моєї матері, в якій спочатку сумнівалася, але в результаті це врятувало наш шлюб. *** Незважаючи на моє небажання, від’їзд Рустама не обговорювався; він вважав, що це наш найкращий шанс придбати будинок.

Спочатку наше спілкування було частим і теплим, але згодом воно зійшло нанівець, що викликало у мене підозри у невірності. Ці побоювання підтвердилися, коли Рустам оголосив про намір повернутися, причому його тон свідчив про погані новини. Повна рішучості боротися за наш шлюб, я підготувалася до його повернення. Стратегія моєї матері була проста: спростувати його заяви про інше кохання і нагадати йому про наше спільне життя і кохання.

Коли чоловік зізнався у своїх планах піти від мене, я відмовилася в це вірити, заперечуючи думку про те, що він може так легко перекреслити роки нашого спільного життя. Такий підхід вибив Рустама з колії, змусивши переглянути своє рішення. Я не засуджувала його, а зосередилася на нашому спільному майбутньому і знову залучила його до нашої сім’ї. Рустам залишився, а його заробіток дав поштовх для будівництва будинку нашої мрії. Цей досвід, підказаний мудрістю моєї матері, не лише врятував наш шлюб, але й зміцнив наші зобов’язання один перед одним.

Людмилі було дуже прикро, коли її дочка Марина, критикуючи її вигляд та сиве волосся, прямо просила не відвідувати її, особливо коли у неї були гості. Марина, яка вийшла заміж за багатого чоловіка, була збентежена скромною зовнішністю Людмили, яка не відповідала вишуканим смакам її свекрів. Незважаючи на те, що Людмилу ніколи не називали гарною, навіть її чоловік Павло, вона віддавала перевагу силі, а не красі, що було зумовлено її раннім сирітством та необхідністю виживання.

Невтомно працюючи спочатку на заводі, потім двірником, щоб забезпечити собі нормальне життя, Людмила пішла на величезні жертви. Її шлюб розпався, коли Павло пішов до “гарної дружини”, а Марина, зосереджена на своєму новому забезпеченому житті, віддалилася від матері, звертаючись до неї лише за допомогою у нагляді за дітьми. Несподіваний візит родичів Марини застав Людмилу зненацька, і дочка відкрито розкритикувала її перед усіма.

Біль від слів Марини підштовхнув Людмилу до інвестицій у себе: на заощаджені кошти вона змінила зовнішність та гардероб. Це оновлення спровокувало роман із чоловіком, який видався їй зв’язком на все життя, та омолодило дух Людмили. Коли Марина, зіткнувшись із негараздами у шлюбі, знову звернулася за допомогою до Людмили, Людмила віддала перевагу любові до себе та щастя перед поверненням в замкнене коло, відкривши нову сторінку у своєму житті. І хто може звинуватити її за це?

Коли мій чоловік був уже близький до кінця свого життя, він звернувся до мене зі щирим проханням подбати про його матір Аллу Андріївну. Оскільки моя золовка жила в Австралії і не виявляла інтересу до повернення навіть для звичайних візитів, відповідальність, природно, лягла на мене. Незважаючи на давню напруженість і невирішені образи між мною та Аллою, я виконала бажання чоловіка, і цю обіцянку я збиралася стримати, незважаючи ні на що. Алла постійно займала домінуючу позицію, ніколи не схвалюючи мене повністю, незважаючи на мої спроби показати їй, що я здатна господиня, мати і дружина.

Наші стосунки являли собою емоційну гойдалку з мовчання та раптової близькості, потім поверталися до критики моїх недоліків і передбачуваних невдач як дружини та матері. Після відходу чоловіка на той світ здоров’я свекрухи погіршилося, і я почала жонглювати турботою про неї, своєю роботою та підтримкою синів-студентів. Така рутина тривала 5 років, поки не надійшло звістка, що Аліна, моя невістка, планує приїхати на батьківщину. Я сподівалася на деякий перепочинок, але її приїзд тільки посилив мої тягарі: вона критикувала моє ведення домашнього господарства і догляд за матір’ю з моменту свого приїзду.

Перебування Аліни було коротким і бурхливим, сповненим скарг і звинувачень, після чого вона різко повернулася до Австралії, залишивши мене знову наодинці з Аллою. Зіткнувшись з вимогами свекрухи та критикою з боку її дочки, я підійшла до переломного моменту. Незважаючи на обіцянку, дану чоловікові, думка про продовження цієї невдячної ролі змусила мене замислитися над тим: де я знайду сили для подальшого життя? У свої 80 років Алла має нескінченну стійкість, що являє собою разючий контраст з моїми резервами, що вичерпуються. Як мені бути у такій ситуації?

Люда повернулася додому після десятирічного перебування в Італії та повністю профінансувала весілля дочки. Люда наказала сватам, які займалися організацією, не шкодувати коштів. Залишався тиждень, і вона взяла на себе всі витрати, включаючи місце проведення урочистостей, фотозйомку та вбрання нареченого та нареченої. Вона наполягла на купівлі нового костюма для Руслана, свого майбутнього зятя, незважаючи на його протести, керуючись спогадами про власну історію кохання, якому завадила відсутність весільного костюма.

Минуле Люди було відзначено розбитим серцем: мати перешкоджала її шлюбу з Владом, її бідним, але коханим нареченим, підштовхуючи її до більш “відповідного” шлюбу, який закінчився розлученням, коли Люда дізналася про невірність чоловіка. Цей досвід навчив її цінувати справжні зв’язки, а не матеріальні блага. Готуючись до весілля дочки, Люда зіткнулася з чудовим поворотом долі .

Купуючи костюм для Руслана, вони познайомилися з господарем магазину, яким виявився Влад, втрачене кохання Люди. Він повернувся з-за кордону, був як і раніше неодружений і тепер уже успішний, а його життя пішло шляхом, на який вплинули їхні юнацькі мрії. Це несподіване возз’єднання, послужило поштовхом, до якого послужив весільний костюм, продемонструвало непередбачуваність долі та силу першого кохання, подарувавши Люді другий шанс на щастя з Владом, чоловіком, якого вона ніколи не переставала кохати.

Я вийшла заміж за Якова багато років тому, проігнорувавши попередження про його характер через свою глибоку любов до нього. Наше спільне життя було пов’язане з труднощами, включаючи його небажання працювати та навантаження, яке його поведінка накладала на нашу сім’ю. Незважаючи на підтримку з боку його добрих батьків, наш шлюб був затьмарений постійними сварками, що призвело до того, що я подала на розлучення. Яків пішов, і тепер я сама виховувала наших дітей.

Через роки, після невдалого другого шлюбу, я вже була бабусею, але, як і раніше, працювала і вела відокремлений спосіб життя. І знову з’явився Яків, написавши мені через соціальні мережі. Незважаючи на початкове небажання, наші діти вмовили мене зустрітися з ним. Дивно, але між нами спалахнула любов, що нагадала молоді роки, що призвело до повторного шлюбу.

Однак і цей медовий місяць виявився недовгим, оскільки Яків повернувся до колишньої поведінки, і це знову розбурхало наше минуле. Тепер, зіткнувшись із перспективою провести старість наодинці чи продовжувати жити у звичному нещасливому шлюбі, я розриваюся на частини. Я запитую, що мудріше: знову розлучитися чи прийняти Якова таким, яким він є, сподіваючись на дружнє спілкування, незважаючи на труднощі?

-Ірино, що у нас сьогодні на вечерю? – спитав Степан. Ірина, поглинута розмовою скайпом з колегою, відповіла: -Дайте мені хвилинку. Що ти сказав? – Я спитав щодо вечері. -Борщ у холодильнику, розігрій його, – відповіла вона. Вони були одружені вже чотири роки, жили у квартирі матері Степана, Наталії Василівни. Ірина, родом із села, була аудитором, а Степан – архітектором. Його мати не схвалювала Ірину, завжди підкреслюючи своє власне благородне походження. Повернувшись додому, Наталя запитала: – Степане, ти поїв?

– Так, мамо, – відповів Степан, захоплений своєю грою. -Іра не готувала? -Я повечеряв борщем, – відповів він. Наталя, висловивши своє незадоволення, почала готувати рагу. Настала дискусія про їхнє бажання мати окрему квартиру та бажання Наталії, щоб Степан одружився з дочкою її подруги Вікторією. У суботу вони відвідали заміський будинок Вікторії. Ірина відчувала себе не у своїй тарілці в оточенні сімей, що віддаються спогадам. Терміновий дзвінок матері змусив Ірину поспішити назад у своє село. Тим часом сильний шторм змусив Степана та його матір залишитися у Вікторії.

Він надто багато випив і невиразно пам’ятав, як прокинувся поряд з нею. Коли Ірина повернулася, Наталя запропонувала їй пироги Вікторії. Розшукуючи зарядний пристрій у машині Степана, Ірина виявила компрометуючий пакет із нижньою білизною, який навів її на думку, що Степан зрадив її. Почалася сварка – і вона знову поїхала до свого села. Зневірившись все виправити, Наталя зізналася, що це вона підкинула “докази” проти Степана. Мати з сином вирушили до Ірини і були приголомшені новиною про те, що вона вагітна. Емоційні вибачення свекрухи виправили розкол – і вони нарешті стали дружною родиною

Найнеприємніше в моєму житті – це люди, які постійно почуваються правими. Я не проти благодійності та допомоги іншим, але коли хтось прямо вимагає грошей, це переходить всі межі… Моя подорож у світ прав почалася, коли народилася моя сестра Ангеліна. Будучи єдиною дитиною, я ніколи не хотіла мати братів і сестер, але таки прийняла її появу з радістю. Я навіть насолоджувалася її присутністю в моєму житті як мила, схожа на ляльку фігурка. Я навчилася дбати про неї і зрештою стала її постійною доглядальницею.

На жаль, наші батьки надмірно балували її, потураючи кожному її забаганку, в той час як я була обділена увагою . Розуміючи цю несправедливість, я присвятила свого часу навчанню, знаючи, що можу розраховувати лише на себе. Зараз мені 35 років, і я живу своїм життям, про яке мріяла: успішна кар’єра, люблячий чоловік, дорога дочка та власний будинок. Я рідко спілкувалася з Ангелиною, і наша нещодавня зустріч стала гірким розчаруванням. Вона оголосила про свою вагітність та неможливість придбати житло через фінансові труднощі.

Не маючи іншого виходу, я запропонував їй свою вільну квартиру за умови, що протягом року вона має знайти власне житло. Замість того, щоб виконати угоду, Ангеліна знову завагітніла і зажадала, щоб вона тепер постійно володіла моєю квартирою, стверджуючи, що її потреби тепер перевищують мої. Я була обурена її нахабством! Я твердо сказала їй, що більше жодної допомоги від мене не буде. В якісь повіки їй потрібно було зробити крок і самій подбати про себе, а не покладатися на інших. Після мого рішення Ангеліна та мої батьки припинили будь-яке спілкування зі мною. Незважаючи на розлад у сім’ї, я впевнена, що вчинила правильно.