News 382 Media

Так було завжди, з самого дитинства. Я була небажаною дитиною, мої батьки ніколи не приховували цього. У нас із сестрою була не така вже й велика різниця у віці – лише три роки. Тому я традиційно доношувала одяг сестри. У п’ятому класі я була набагато вища за свою сестру, але все ще носила її одяг. Ми ходили до різних шкіл, тому ніхто не помічав, що я ношу її речі. Стала носити нові речі лише у старших класах. Для батьків сестра була особливою: вона ходила на курси, для неї наймали вчителів. Літні канікули я проводила у бабусі, а сестричка з батьками їздила на море. Мені ніколи не спадало на думку боротися, домагатися справедливості будь-яким чином. Мені не подобалася ситуація, але я боялася щось зробити.

У мене була низька самооцінка: це не дивно. Моя сестра обрала найпрестижніший ВН З, але не вступила до бюд жету. Батьки були проти оnлачувати таку високу су му. Я теж вступала, але батьки мені сказали: “Якщо надійдеш на бюджет – добре. Якщо ні, шукай роботу”. Я надійшла на бюд жет, але ніхто не зрадів із цього приводу, навіть не привітали. Я зібрала речі та переїхала до гуртожитку. Мені набридла байдужість батьків. У гуртожитку я зустріла хлопця, за якого згодом вийшла заміж. Я заваrітніла на п’ятому курсі, і ми вирішили відсвяткувати весілля.

Мої батьки були обурені цією новиною. Вони вимагали, щоб я позбавилася дитини. Вони кричали на мене, назвали мене безсоромною, сказали, що не будуть присутні на моєму весіллі, не дадуть мені rрошей. Водночас, вони куnили для сестри дороrу іномарку. Я наро дила сина, чоловік був у захваті. Батьки зателефонували та привітали мене. Їх не цікавило моє життя. Нещодавно моєму синові виповнилося п’ять років. Батьки чоловіка nодарували нам квартиру, син ходить до дитсадка, я чекаю другу дитину. Якось мама зателефонувала мені і повідомила, що моя сестра виходить заміж. Сказала, що для її весілля у них немає rрошей, і я маю взяти kредит. Я відмовила. І сказала, що в мене більше нема ні батьків, ні сестри.

Моє перше кохання з Гнатом закінчилося розбитим серцем, що на деякий час відвернуло мене від стосунків. Я зосередилася на навчанні та кар’єрі, невпинно працюючи протягом 10 років, і зрештою змогла купити трикімнатну квартиру – за допомогою доброго ріелтора Рената. Незважаючи на наші суто ділові відносини, я врешті-решт ініціювала особистий зв’язок, і ми почали зустрічатися. Наші стосунки розцвіли, і я виявила, що знову сміюся і радію життю. Проте за півроку я дізналася, що вагітна. Побоюючись, що Ренат може бути не готовий до батьківства, я вагалася перед тим, як сказати йому про це. На моє полегшення, він був у захваті – і незабаром ми одружилися. Життя молодих батьків було непростим. Ренат працював довго, а я пристосовувалась до материнства за допомогою своїх батьків.

Коли нашому синові Тимофію виповнилося 2 роки, ми почали входити до звичного ритму життя, і я повернулася на роботу. Якось на Великдень ми приїхали до батьків Рената, і я відчула себе дуже погано, запідозривши харчове отруєння. Але виявилося, що я знову вагітна – і це було несподівано. Ренат залишив остаточне рішення за мною. Незважаючи на мої побоювання щодо ще одного складного періоду вагітності, я приготувалася народжувати. Під час складних пологів, на наш подив, я народила не одну дитину, а близнюків. Наша радість була безмірною, але тепер квартира здавалася нам маленькою.

Ренат запропонував продати мою квартиру, щоб переїхати до більш просторої. Довірившись йому, я погодилася, і він зайнявся продажем. Однак через кілька днів він зник з усіма грошима, вирученими від продажу, залишивши записку, що більше не може справлятися з таким життям. Я була в жахливому стані , мені знадобилася медична допомога, а через стрес я втратила молоко. Незважаючи на спроби знайти його, звернувшись за допомогою до поліції, я врешті залишилася на вулиці…

Маргарита часто дивилася на годинник, гадаючи, де ж її чоловік Тимур. Вона підозрювала, що його запізнення пов’язані з жінкою на ім’я Лариса, і це припущення підживлювалося нескінченними ревнощами та підозрами. Коли Тимур нарешті приїхав, Маргарита, намагаючись не шуміти, одразу ж висунула йому претензії щодо його запізнень, висловивши невдоволення його відмовками про нове керівництво та перевірки на роботі. Сварка розгорілася, торкнувшись їхньої доньки Людочки, яка вийшла зі своєї кімнати через шум, що змусило обох батьків відчути себе засоромленими. Вечір закінчився тим, що Тимур заснув на дивані, борючись з думками про недовіру дружини.

Наступний ранок знову був незручним: Тимур ніяково намагався поговорити з Людочкою про школу і танці, перш ніж вона пішла до школи. Залишившись удвох, Маргарита повідомила чоловіку, що планує відвезти доньку до села до батьків на час шкільних канікул, припустивши, що потрібно розібратися з проблемами їхнього шлюбу. Весь тиждень Тимур намагався повернутися додому якомога раніше, але часті дзвінки з роботи, особливо від Лариси, лише посилювали підозри Маргарити. Зрештою, мати з донькою поїхали до села.  Людочка із задоволенням проводила час на свіжому повітрі, беручи участь у місцевих заходах, а Маргарита спілкувалася зі старими друзями, зокрема й з Семеном.

Тим часом, важко переживаючи розлуку, Тимур усвідомивши, що сім’я для нього важливіша за роботу , вирішив взяти відпустку і приєднатися до них. Незважаючи на початковий холодний прийом, родина Маргарити була рада бачити Тимура. Під час вечірньої розмови з’ясувалося, що його нещодавно підвищили на посаді. Мама Маргарити зробила все, щоб подружжя помирилося. Сім’я повернулася з села з небажанням, і незабаром у Маргарити почалися проблеми зі здоров’ям. Відвідування лікарні показало, що вона вагітна – і це принесло подружжю радість та рішення остаточно зміцнити сімейні узи.

Вирушаючи до Італії, я дала собі обіцянку не віддавати жодного зі своїх важко зароблених євро. Тоді я була без роботи і сподівалася на фінансову підтримку сина, але він приніс мені лише розчарування. Один мій багатий знайомий мав дочку з солідним посагом. Я вважала, що, якщо мій син одружиться з нею, то ми обидва виграємо в матеріальному плані. Однак мій син, Володимир, вирішив одружитися з Настею – надзвичайно красивою, але фінансово бідною дівчиною. Я намагалася переконати його в тому, з якими труднощами їм доведеться зіткнутися при такому виборі, але він був непохитний, вважаючи, що кохання важливіше за гроші. Я розцінила це рішення як дурний романтичний жест, що нагадує про мого покійного чоловіка, для якого любов була важливіша за фінансову стабільність.

З небажанням, я зрештою погодилася з вибором сина, знаючи, що він не прислухається до моїх порад. І ось, після весілля Володимира та Насті, я поїхала до Італії на заробітки, вирішивши не ділитися із сином нічим. Під час п’ятирічної відсутності через відсутність належних документів мої стосунки із сім’єю обмежувалися телефонними дзвінками. У сина та Насті було двоє дітей, з якими я була знайома лише з відеозв’язку. Повернувшись додому із достатньою сумою грошей, щоб купити собі двокімнатну квартиру, я була вражена тим, як перетворився мій будинок.

Настя ретельно підготувала все до мого приїзду, навіть приготувала мої улюблені страви. Цей жест, а також її непідробна щирість зворушили мене до глибини душі. Спостерігаючи за її тонкою натурою та спілкуючись із вихованими онуками, я зрозуміла, наскільки гарна родина у мого сина. Після ночі роздумів я визнала свою помилку в їхньому осуді. Наступного дня я попросила Володимира поїхати зі мною вибирати квартиру. Мої син і невістка відкрили мені очі на справжню цінність сім’ї, любові та поваги, що перевищує цінність грошей.

Нещодавно дочка зібрала нас за святковим столом: хорошу новину хотіла повідомити, навіть дві. Ми в квартирі живемо вп’ятьох: я, чоловік мій, дочка, зять і онук. Квартира у нас хоч і трикімнатна, але жити двома сім’ями, як показала практика – нестерпно. Вони побралися, коли в доньки пузо вже мало не на лоб лізло. Зіграли весілля нашвидкуруч, і одразу до нас переїхали.

Ми їм тоді казали, що найкращим рішенням буде накопичувати на квартиру – на перший внесок іnотеки. Але, певне, нас ніхто не слухав. Ми сиділи за столом, дочка розпливалася усмішкою. На мить навіть здалося, що вони нарешті нас почули: -Мамо, тату, ми вагітні. Так, ми куnили машину. Але довелося взяти kредит. Я не знала, як мені реагувати. Плаkати чи радіти? Всі наші настанови про те, щоб вони збирали – коту під хвіст.

Ніхто з них не має прав, щоб їздити за кермом. Знаєте чому вони вирішили куnити машину? Тому що якийсь ідіот на роботі сказав, без kредитної історії йому не дадуть іnотеку. Ми з батьком просто в люті. Адже ця людина ніколи не зміниться. Він уже сформований дурень, і дочку мою таку ж робить. Вони ще образилися, що ми за них не раділи. Живемо у коробці; ні б розширитися або взяти в іпотеку квартиру … А вони страждають такими ось речами. Другого народжують. Батько із зятем зранку поговорив, виставив його з дому. Адже він за ці п’ять років нічого в житті не досяг. І не досягне.

Я вийшла з пологового будинку, тримаючи на руках нашого новонародженого сина. Я озирнулась у пошуках чоловіка, але його ніде не було. Спочатку я подумала, що він просто спізнюється. За кілька хвилин я вирішила подзвонити йому. “Алло, Андрію, ти де?” – Запитала я, намагаючись зберегти спокій у голосі. “Привіт, Катю,” – відповів він, і я відразу відчула щось недобре в його голосі.

“Пробач, що мене там немає…” “Ти де?” – перебила я, відчуваючи, як усередині мене росте тривога. “Ми чекаємо на тебе.” Він зам’явся. “Катю, мені дуже шкода, але я не готовий… Я не можу бути батьком.”  Спочатку я не повірила своїм вухам. “Що ти несеш, Андрію? У нас народився син! Ти маєш бути тут, з нами!” “Я розумію, але я просто не готовий. Мені страшно. Я не можу це зробити”, – його голос тремтів, і я зрозуміла, що він дійсно говорить серйозно. Я відчула, як сльози підступають до очей, але стрималася. “Андрію, ти боягуз. Як ти можеш залишити нас у такий момент? Це ж твій син!” “Пробач, Катю,” – прошепотів він і повісив трубку. Я стояла на вулиці, не вірячи у те, що відбувається. Перехожі зі співчуттям дивилися на мене і мого малюка, але ніхто не наважився підійти.

Я глибоко зітхнула, намагаючись зібрати думки. “Ми впораємося, малюк. Я обіцяю,” – сказала я, дивлячись на крихітне личко мого сина. Викликавши таксі, я поїхала додому. Дорога здалася нескінченно довгою, але в якийсь момент я зрозуміла, що не можу дозволити собі сумувати. Тепер я мала нову роль — бути і мамою, і татом для цього маленького дива. Вдома я поклала сина в його нове ліжечко і сіла поряд, відчуваючи, як втома накриває мене. “Ми впораємося”, – повторила я, дивлячись на нього. “Я обіцяю.” Ті дні та тижні були важкими, але я знайшла у собі сили. Ми з сином стали справжньою командою. І хоча іноді мені було боляче і прикро, я знала: заради нього я готова на все.

Ми з Віталіком познайомились в університеті. Він виховувався матір’ю-одиначкою в скромних умовах, що тільки додало йому уважності та доброти – риси, які змусили мене закохатися в нього. Після закінчення університету ми одружилися і мої батьки надали нам щедру фінансову підтримку, подарувавши будинок. Незабаром ми обидва отримали гарну роботу і дотримувались схожих поглядів на життя. Як би там не було, ми вирішили відкласти народження дітей доти, доки не станемо більш заможними.

Зрештою, коли ми відчули, що готові, у нас народилася довгоочікувана дочка. Незважаючи на моє бажання повернутися на роботу, щоб не втратити посаду, я взяла 8-місячну відпустку для догляду за дитиною. З моїм поверненням на роботу мама Віталіка, Зінаїда Павлівна, переїхала до нас, щоб допомагати доглядати онучку. Вона жила одна у своєму сільському будинку, і їй здалося доречним приєднатися до нашого просторішого господарства. Зінаїда була задоволена і ніколи не скаржилася на турботу про онучку. Однак нещодавно вона заявила ..

що це стало для неї надто складним завданням, і стала наполягати на тому, щоб ми або знайшли нову няню, або віддали дочку до дитячого садка. Ми були категорично проти такої ідеї, вважаючи, що домашня освіта з приватними репетиторами дає більше переваг. Тепер, зіткнувшись з ультиматумом свекрухи, ми з чоловіком опинилися у скрутному становищі і не знаєм, як вчинити, оскільки ми маємо намір не віддавати доньку до дитячого садка.

Щоразу, коли мій син Максим дзвонить мені і його дружина знаходиться поруч, він розмовляє зі мною сухо та грубо. Спочатку я думала, що він просто зайнятий або роздратований, але коли він дзвонив наодинці, його голос знову ставав теплим і люблячим. Я тоді усвідомлювала, що розмовляю з моїм справжнім сином. Якось я вирішила поговорити з ним про це безпосередньо. Він зателефонував мені пізно ввечері, коли, як я знала, його дружина вже спала. “Максим, можу я у тебе запитати дещо?” – Почала я обережно. “Звичайно, мамо, що трапилося?” — його голос був м’який і дбайливий, як завжди, коли він був один.

“Чому ти розмовляєш зі мною так холодно, коли поряд знаходиться твоя дружина? Це робить мені дуже боляче”, – я не могла стримати сліз. На тому кінці дроту повисла мовчанка. Потім він тихо сказав: “Мамо, пробач мені. Я не хотів тебе образити.” “Але чому ти так робиш?” – Запитала я, відчуваючи, як серце стискається від болю. “Вона… вона не розуміє, чому я повинен бути з тобою настільки близьким. Боїться, що мене називатимуть “маминим синком”,” – зізнався він. “Маминим синком?” — я була приголомшена. “І заради цього ти готовий зробити мені боляче?” “Пробач, мамо. Мені складно пояснити їй, що наш зв’язок для мене дуже важливий. Вона вважає, що чоловік має бути більш незалежним і стриманим у стосунках з матір’ю”, – він зітхнув.

“Я просто хочу, щоб вона мене поважала.” “Максиме, я розумію, що ти хочеш зберегти мир у своїй сім’ї, але не ціною наших відносин”, – сказала я, намагаючись говорити спокійно. “Ти завжди можеш бути собою поруч зі мною.” “Я розумію, мамо. Мені потрібно знайти спосіб, як пояснити їй, що моя любов до тебе не применшує моєї любові до неї”, – відповів він. З того часу наші розмови змінилися. Максим почав більше приділяти часу, щоб пояснити своїй дружині, наскільки важливий для нього наш зв’язок. І хоча його поведінка не змінилася відразу, я відчувала, що він старається заради нас обох. І в ті рідкісні моменти, коли він знову був зі мною відкритим і люблячим, я знала, що та наша розмова принесла плоди. Ми залишалися близькими, незважаючи на всі труднощі.

Ми з чоловіком були разом 12 років, перш ніж він зізнався, що не любить мене і мріє про іншу жінку. Я була спустошена. Спочатку я поводилася так, як поводилися б багато хто: плакала, звинувачувала його в тому, що він зруйнував моє життя, і навіть виявляла агресію. Валера покинув нашу хату з почуттям гордості, зачинивши за собою двері.

Розбита горем, я все ж таки зібралася з силами, щоб забрати свою дочку зі школи та синів-близнюків з дитячого садка. Бачачи мої переживання, діти були нервово тихими та обережними, що завдавало мені ще більшого болю. Щоб відволікти їх і себе, я пообіцяла відвести їх до ігрової кімнати у торговому центрі. Ми провели там вечір, і відволікання допомогло мені повернути самовладання на публіці. Протягом наступного періоду Валера періодично заходив до нас, щоб забрати свої речі або поговорити про деталі розлучення, щоразу створюючи незручні ситуації. Зрештою, я змінила замки і повідомила, що йому тут більше не раді.

Якось увечері я зважилася на ще більш сміливий крок: відвезла дітей на нове місце проживання Валерія, де залишила їх з ним та його новою партнеркою, запропонувавши йому справлятися зі своїми батьківськими обов’язками. Однак він повернув дітей уже наступного дня, перевантажениий відповідальністю. Через роки я знову вийшла заміж і побудувала люблячу та міцну родину зі своїм другим чоловіком Андрієм. Ми живемо в селі, господарюємо і насолоджуємося комфортним життям. Мої діти люблять Андрія, сприймають його як батька, і він відповідає їм глибоким коханням. Щодо Валерія, то він так і залишився самотнім, засмучений своїм вибором.

«Або одружуйся і виховуй дитину, або ключ від квартири віддавай – там житиме мій онук!» – заявив синові батько -Чула новину? Рому із сусіднього відділу батько з дому виганяє? -Так у нього начебто окрема квартира. -От з цієї квартири і виганяє, адже це власність батька. -А За що така немилість? -Так ось, заробив дитину, а одружуватися не хоче. А батько ставить ультиматум, вибирай, каже, або одружишся, або шукай собі інше житло, а в цій квартирі житиме мій онук. -Невже таке ще буває? Респект батькові. -Ти б так не говорила, якби знала його дівчину.

Зайняла дівчина. Ромка із пристойної сім’ї, батько – великий начальник. Та й сам він не на останньому рахунку у начальства, цілком завидний наречений, ось вона до нього й липла. Сам він ініціативи не виявляв, навпаки, був підкреслено стриманий. Він швидше, як кажуть, дозволяв себе любити. -Дозволяв себе любити? Ти серйозно? І був настільки стриманий, що вона заваrітніла? -Ну, Вони зустрічалися роки чотири. Може, він уже втратив пильність? -Дивуюся я тобі, як можна його виправдовувати? Він чотири роки морочив дівчині голову і анітрохи не замислювався про долю самої дівчини. Це ж підло. -Це було б підло, якби він її спокусив.

А так, які претензії вона може пред’явити? Ось ти стала б зустрічатися з людиною, яка не проявляє до тебе інтересу? -Але як не виявляє інтересу, якщо все ж таки зустрічається з нею. Якщо перша зацікавленість виявила вона, це не означає, що вона аморальна людина, не в домострої живемо. Він повівся безвідповідально. Йому не вісімнадцять років, так що відповідальність за дитину вона має нести. -Так від дитини вона і не відмовляється.

Зрозуміло, він і у вихованні дитини братиме участь, і готовий матеріально доnомагати, але змушувати його пов’язати своє життя з нелюбимою людиною жорстоко. -А батько думає про інтереси дитини, щоб той ріс у нормальній повній сім’ї. -Така сім’я не буде нормальною. І взагалі тобі не здається, що батько мав займатися вихованням сина років двадцять тому, а не зараз. Але йому ж колись було, він тільки про свою роботу і думав, не в курсі навіть який інститут його син закінчив. -А ти звідки знаєш? -Мати Роми – подруга моєї матері, вона вчора у нас весь вечір провела, тільки на цю тему і говорили. Переживає дуже, що Рома піде з квартири і їх життя теж піде.