News 382 Media

— А що ти думала, голубонько? Зараз телятина коштує дуже дорого, та й все інше. Ми з Богданом заздалегідь обговорили меню, чим я вас пригощатиму, і син пообіцяв, що все мені відшкодує. Все, що я їла за ці два дні у свекрухи разом з дітьми, наче застрягло комом у горлі. Я не знала, як це сприймати. Як зачарована, я спостерігала, як мій чоловік передає гроші своїй мамі. Вісім тисяч гривень. І це в той момент, коли я сиджу вдома із дітьми і не працюю. У нас зламалася посудомийна машина. І ще безліч інших сімейних потреб. А він розплачується з мамою за те, що ми їли в неї, доки були в гостях у вихідні! Так, ми їли всілякі страви.

Борщ зі свіжими пампушками, що пахнуть часником та домашньою сметаною. Буженина за «фірмовим» рецептом свекрухи. Оселедець під шубою, щедро прикрашений зеленню. Салат з креветками, авокадо та ананасами, «бо так модно». Ну і, звісно, запечена телятина – головна гордість святкового столу. Але я думала, що це гостинність свекрухи. Як мені тепер реагувати на це? І ще мене ранить, що чоловік зі мною навіть не порадився. Вже дорогою додому в машині він сказав: — Ну я знав, Оленко, що ти будеш проти, що тобі це не сподобається і буде конфлікт. Тому й вирішив не засмучувати тебе заздалегідь.

Я мовчала, міцно стискаючи сумку в руках, доки пальці не побіліли. У голові все ще звучала її фраза: «телятина недешева». — Тобто ти знав? — тихо спитала я нарешті. — Ти розумів, що це мене роздратує, але все одно зробив по-своєму? Богдан, не відриваючи погляду від дороги, лише коротко зітхнув. — Мамі ці гроші потрібні. Адже вона пенсіонерка, а ти сама знаєш, як зараз все дорого. — А нам не потрібні? У нас немає потреб? Тиша в салоні зависла, важка, як камінь. Діти, втомлені від дороги, дрімали на задньому сидінні, їхнє рівне дихання було єдиним звуком у цій напруженій обстановці. Я відвернулася до вікна, де мимо миготіли темні зимові поля. Глибоко вдихнула, намагаючись не зірватись, але образа продовжувала наростати з новою силою.

Мені не потрібні були виправдання — я розуміла, що чоловік має свої причини. Але найбільше мене злило інше: чому ніхто не подумав про мене? Чому все вирішується за моєю спиною? Міські вогні з’явилися на горизонті. Ми мовчали, поки не під’їхали до нашої хати Богдан заглушив двигун, повернувся до мене і, нарешті, сказав: — Оленко, я просто хотів, щоб мама не почувала себе обділеною. Це ж не завжди так буде, просто знак вдячності. Я подивилася на нього. — А про мене ти подумав? — Мій голос тремтів, але був тихий. Він опустив погляд. І ось тепер я сиджу на кухні, поки діти вже сплять. У голові крутяться уривки цієї розмови. Я намагаюся зрозуміти, як правильно вчинити, але відповіді немає. Перед очима стоїть образ свекрухи, її задоволена посмішка, коли вона брала гроші. Мене дратує це почуття, ніби я щось їй винна. І ще я думаю про те, як розпочнеться наш завтрашній день. Чи можу я обговорити це спокійно, без докорів? Чи почує мене Богдан? Чи повториться це знову? Я поки що не вирішила, що робити далі.

Мені 28 років, і ми живемо з чоловіком разом уже 4 роки. Незабаром у нас народиться перша дитина, і зараз я знаходжусь у декретній відпустці, а мій чоловік працює повний робочий день. Ми живемо окремо від моїх батьків і не позичаємо у когось грошей, окрім екстрених ситуацій.

У моїх батьків нестабільна робота: мама не працює вже 15 років, а батько підробляє з перервами – чотири місяці працює, шість місяців сидить удома. Незважаючи на свою нерегулярну зайнятість, батько часто позичає у нас гроші на такі речі, як запчастини для автомобіля або нові шини, часто не повертаючи борг. Наприклад, торік він зайняв 18 тисяч і досі не повернув. Нещодавно він попросив ще 26 тисяч, щоб купити мотоцикл та магнітолу, на які в нього не вистачало грошей.

Коли я відмовився, батько запропонував мені взяти для нього кредит, але мені вдалося уникнути продовження цієї розмови. Я дуже дорожу своїми батьками і уникаю обговорювати питання, пов’язані з поведінкою батька, з мамою, щоб уникнути конфліктів. Однак постійні позики без повернення викликають у мене сильний стрес. Я прошу поради: як впоратися з цією ситуацією і не зіпсувати наші стосунки?

Одного разу Гена всерйоз задумався про свій життєвий вибір, відчувши весь тягар прийнятих рішень. Особливо його мучили минулі дії по відношенню до першої дружини, Аліни, яку він покинув заради іншої жінки. Тепер, проживши деякий час без Аліни, він раптом зрозумів, що вона справді незамінна, і сподівався на шанс помиритися з нею. У ті часи з грошима було туго, і Аліна часто вмовляла його виїхати за кордон, щоб заробляти більше, але Гена задовольнявся скромним побутом та роботою лікаря у місцевій лікарні.

Однак його самовдоволення змінилося, коли він зустрів Люду на роботі, що й змусило його залишити сім’ю заради нового кохання і покласти край їхньому 20-річному шлюбу.  Після розлучення Аліна шукала найкращі можливості за кордоном, а Гена, під впливом нової дружини, поїхав до Америки, де досяг успіху у фінансовому плані і навіть купив великий будинок на батьківщині.

За іронією долі, Люда врешті-решт пішла від нього до іншого чоловіка, повторивши саме те, як він сам вчинив з Аліною. Тепер, живучи один у своєму великому будинку, Гена часто згадував Аліну і те життя, яке вони могли прожити разом. Нещодавно, з поверненням Аліни з-за кордону, Гена сповнився надії. Він дуже хоче відновити їхні стосунки та провести разом останні роки життя, незважаючи на всі свої помилки. Але ось у чому питання: чи є такий шанс у принципі?

Тихого недільного ранку я була на ринку і купувала продукти, коли брудний хлопчик років семи смикнув мене за рукав. «Тітко… вам не потрібна дитина?» – Запитав він, тримаючи в руках малюка. Я була вражена. Після багатьох років мрій про дитину, що пішли за моїм розставанням через безпліддя, його слова сильно зачепили мене. «Потрібна вам дитина чи ні?» – Продовжував він, простягаючи мені немовля, загорнуте в пропалену ковдру.

«Як тебе звуть?» – Запитала я. «Я Микита, а це мій молодший брат. Будь ласка, візьміть його, тітко!». «Чого ти його так просто віддаєш?». «Нам нема чим його годувати. Йому всього два місяці, він не може довго голодувати…» – відповів Микита. «Мене звуть Саша. А ваша мама не буде проти?». «Ні, не буде… її не було кілька днів, але вона була б рада, якби його хтось узяв. Він її дратує, коли плаче». Розуміючи їхнє тяжке становище, я відчула, що так і має бути. «Микита, підемо до тебе додому, подивимося, чи згодна твоя мама на таке». Поки ми йшли, Микита почав плакати. «Мені шкода віддавати брата, але з тобою йому буде краще. Ми скоро можемо опинитись у дитячому будинку».

«Може, тобі теж переїхати до мене, га?». «А так можна?» – його очі заблищали не лише від сліз, а й від надії. «Так! Нам так буде навіть веселіше!» – Сказала я, – «а ти не хвилюєшся за свою маму?». «Це сумно, але я не хочу з нею жити. Вона часто напивається, і ми іноді спимо на вулиці». Біля їхнього будинку ми зустріли їхню матір, помітно захмелілу. «Я хочу усиновити ваших дітей», – заявила я відразу, навіть не представившись. Після паузи вона запитала: «Та на здоров’я! Скільки ви мені дасте?». «Десять тисяч», – запропонувала я, наполягаючи на тому, що спочатку потрібно пройти юридичні процедури. «Добре, тільки не забудьте про гроші!» – Не соромлячись, відповіла «мати». Розмова була записана. Я відразу ж звернулася до комітету з опіки та піклування. Вони швидко позбавили її батьківських прав, і, незважаючи на їхні поради, я дотрималася своєї обіцянки заплатити їй. Тепер я щаслива мати двох чудових синів!

Я пережив розчаровуючу подію, яка змусила мене засумніватися у своїх дружніх стосунках. У 30 років я все ще був неодруженим. У мене було троє близьких друзів зі школи: музикант, інженер-залізничник та будівельний майстер. Мені першому з нас виповнилося 30 років, і оскільки через різні причини ми роками не відзначали дні народження разом, мені захотілося влаштувати спеціальну зустріч на честь цієї знаменної події.

Ще в грудні я запропонував влаштувати спільне святкування, але друзі наполягли на тому, щоб організувати для мене сюрприз, що, природно, викликало в мене захоплення. Напередодні мого дня народження з’являлися натяки на підготовку: наприклад, на мою честь писалася пісня, що посилювало моє передчуття. Того самого дня, одягнений в костюм і краватку, я чекав сюрпризу на роботі, але його так і не було.

Ні повідомлень, ні дзвінків, ні поздоровлень. Того вечора я провів час з мамою, вдавши, що ми відклали свято через хвороби та поїздки друзів. Через тиждень мої друзі мимохіть згадали про технічні проблеми з піснею, а потім знову замовкли. Така зневага до знаменного дня народження змусила мене задуматися про глибину нашої дружби, враховуючи, що зараз дуже легко хоча б просто надіслати коротеньке повідомлення. Уся ця ситуація змусила мене засумніватися в суті нашої дружби і замислитися: а чи не є вона поверховою?

Виявилося, що якщо жінка розлучена та без власного житла, чоловіки одразу вважають, що вона шукає партнера з квартирою. А якщо ще й дитина є, то взагалі – це не жінка, а мисливець на майно. Рік тому я розлучилася з першим чоловіком. Він знайшов собі молоденьку і привабливішу жінку на роботі, закрутив з нею роман. Чесно кажучи, я й не здогадувалась, що Андрій мені зраджує. Після розлучення я переїхала до батьків з дочкою, бо квартира залишилася колишньому, і на неї я не мала жодних прав. На щастя, у Андрія вистачило розуму платити аліменти. З моєю зарплатою мені було б складно самі справлятися.

Спочатку я навіть не думала шукати нового чоловіка чи ходити на побачення. Мені це не було потрібно. Але згодом подруги стали переконувати мене, що настав час відкритися для нових стосунків і знайти гідного чоловіка: — Тобі потрібне сильне плече, кохання, підтримка. Коли ти востаннє посміхалася? Повір, не всі чоловіки такі погані, як твій колишній! — Ти подивися на себе, навіть перестала гарно вдягатися та фарбуватись! Я створила профіль на сайтах знайомств. Подруги намагалися познайомити мене зі своїми знайомими чи родичами.

То «випадково» покличуть у гості, де виявиться неодружений друг: — Наша Алла така працьовита, готує так смачно, що добавки проситимеш, — нахвалювали вони мене. Але як тільки потенційні кавалери дізнавалися, що у мене є дитина і я живу з батьками – всі вони зникали. Дехто навіть не пояснював причин, просто блокував мій номер. Якось я вирішила запитати поради у колеги-чоловіка на роботі. Він міг би пояснити логіку поведінки деяких чоловіків. Його відповідь мене приголомшила: — Ти не розумієш, чому так відбувається? У тебе дитина і нема квартири! — І що? Квартиру можна взяти в іпотеку чи орендувати. — Ні, річ не в цьому.

Чоловіки гадають, що жінка без квартири шукає готове житло. А ще дитина – це подвійна проблема. Чоловіки сприймають це як загрозу: мовляв, ти хочеш завоювати їхню територію та зіпхнути виховання дитини на них. Мені стало смішно це слухати. Але пізніше цю ж думку підтвердили й інші колеги. Виявилося, що для багатьох чоловіків жінка без квартири і з дитиною сприймається як мисливець, яка шукає вигоду. Тепер я сиджу і думаю: невже відсутність квартири та дитина настільки важлива для чоловіків? Не характер, не спільні інтереси, не погляди на життя, а просто наявність житла та дитини від попереднього шлюбу? Невже через це я не зможу знайти нормального чоловіка та побудувати сім’ю? Невже я залишусь одна назавжди?

З Романом я познайомилася під час навчання в університеті. Він здавався ідеалом — старшокурсник, староста та ще й активний учасник студентського парламенту. Розумний, спортивний, з чудовим почуттям гумору. Ми з першого погляду порозумілися, познайомилися через друзів на святкуванні Дня студента у гуртожитку. Після четвертого курсу ми побралися, і моя мама допомогла нам купити квартиру у місті, ще й дала грошей на ремонт. Ми мали простору трикімнатну квартиру. Роман підробляв вже під час навчання, а після випуску я влаштувалася офіс-менеджером у невелику компанію. Ми не купалися в розкоші, але грошей нам вистачало на гідне життя. Пізніше у нас з’явилися троє дітей — двоє синів, Олексій та Артем, і молодша донечка Аліна.

Здавалося, що я — найщасливіша мама, кохана дружина та чудова господиня. Але після народження третьої дитини наші стосунки з Романом почали руйнуватися. Він усе частіше затримувався на роботі, і я думала, що це через шум і суєту, які приносили діти. Адже троє малюків майже одного віку — це постійні крики, плач, розкидані іграшки, брудний посуд та повний хаос у хаті. Роман казав, що має багато роботи, зустрічей і конференцій. Тому я намагалася до його приходу все впорядкувати, приготувати вечерю і укласти дітей спати. Навіщо йому бачити все це безладдя? Адже він тягнув на собі всю родину. Як виявилося, мій Роман зовсім не був таким трудоголіком, як я думала, а був справжнім казановою. Не було жодних важливих справ та нарад. Поки я няньчилась з дітьми, Роман після роботи їздив до нашої спільної подруги Лілі. Їхній роман міг би продовжуватися в таємниці і далі, якби не її вагітність.

Якось Роман прийшов додому, почав збирати свої речі: – Ти їдеш у відрядження? – Ні. Я більше не хочу бути з тобою. – Чому? Що сталося? – Я тебе давно не люблю. У мене є Ліля. І знаєш, я все ще думаю, чому тоді вибрав тебе в університеті, а не її? Роман залишив обручку на столі і пішов. Принаймні аліменти він платив справно. Але я не сиділа дома. Спочатку робила манікюр вдома, тому що Аліні було ще зовсім мало років. Через рік віддала її в дитячий садок і влаштувалася працювати в салон краси. Минуло 8 років. Тепер я не просто майстер, а власниця власної студії у центрі міста. Це був важкий шлях, але я розуміла, що роблю це заради дітей. Хотіла, щоб вони пишалися своєю мамою. Раніше я працювала на своє ім’я, а тепер бізнес працює на мене. У мене багато клієнтів, добрий дохід.

Ми з дітьми щороку їздимо відпочивати до Єгипту чи Туреччини, нещодавно я купила нову машину прямо з салону. Продала стару квартиру, додала накопичені гроші та купила двоповерховий будинок. Тепер у синів є своє футбольне поле, а донька має гойдалку та будиночок на дереві. Чесно кажучи, якоюсь мірою я досягала всього цього, щоб довести Роману, що можу жити без нього. Я уявляла, як він пошкодує про свій вибір, кусатиме лікті і приповзе до мене просити вибачення. Але замість Романа до мене прийшла… Ліля. Зізнаюся, я її ледве впізнала. Раніше вона була стрункою дівчиною з довгим волоссям та модельною зовнішністю. А тепер — втомлена, повна жінка з тьмяним волоссям та слідами втоми на обличчі. Ліля прийшла до мого салону і сказала, що хоче покаятися. Ми пішли до кабінету, щоби ніхто не чув наших розмов. – Маріє, я усвідомила, що бумеранг існує. – Що ти маєш на увазі?

– Спочатку я відбила у тебе Романа. А місяць тому він пішов від мене до молодої дівчини. Вона така гарна, молода. – Значить, він знову проміняв одну жінку на нову, свіжішу модель? – Так. Всі ці роки я боялася тебе зустріти. Думала, ти мене зненавидиш. Але тепер я розумію, як ти тоді почувалася… Я дивилася на Лілю і не відчувала нічого, окрім жалю. Пригостила її кавою, обійняла на прощання і сказала, що не тримаю на неї зла. Вона лише хотіла свого жіночого щастя. Я не чіпляюся за минуле, адже маю майбутнє — мої діти. Хочу виховати їх з розумінням, що таке вірність. Але Бог все бачить і точно віддасть кожному за заслуги. Тому, дорогі жінки та чоловіки, знайте: за кожну зраду прийде своя розплата.

Виходячи заміж за Тимура, я не уявляла собі такого життя. Наші візити до села до його батьків були нечастими, але приємними, наповненими теплом та любов’ю. Однак після того, як 5 років тому не стало мого свекра, все різко змінилося. Ми жили у моїй двокімнатній квартирі у місті, і після року самотнього життя свекрухи ми вирішили перевезти її до себе. Спочатку все було добре, але народження нашого сина стало поштовхом до змін.

Свекруха стала надто владною, критикувала кожен мій крок, пов’язаний з дитиною, і постійно нависала на мене з будь-якого приводу. Одного разу, коли свекруха наполягала на тому, щоб одягнути на дитину чергову шапку в 30-градусну погоду, я попросила її вийти з кімнати і не втручатися не у свої справи. Мій чоловік, вставши на бік матері, зібрав свої речі і поїхав, наполягаючи на тому, щоб я поважала його матір, інакше він піде назавжди.

Хоча спочатку я була засмучена, невдовзі зрозуміла, наскільки спокійним виявилося життя без його постійного контролю. Я більше не турбувалася про її реакцію і почувала себе у своїй тарілці. Моя мама не раз переконувала мене помиритись, але чоловік вимагав, щоб я спочатку вибачилася перед його матір’ю. Тепер я змирилася з тим, що у світі може бути на одну самотню матір більше – але і на одну щасливу людину більше!

Через півроку після розлучення мій батько почав налагоджувати своє особисте життя. Подробиці його нових стосунків були незрозумілі, але було відомо, що в нього з’явилася жінка на рік молодша за мою матір. Ця жінка, Віра, виявилася найогиднішою людиною, яку я коли-небудь зустрічала. Спочатку я дуже хотіла з нею познайомитися, але моє прохання було рішуче відхилено батьком, що тільки підігріло мою цікавість.

Нарешті, ми зустрілися на моєму дні народження, який відзначали разом з моєю хрещеною та її чоловіком. Віра моментально стала джерелом напруженості, коли я випадково впустила її тарілку з салатом. Я ніколи не залишалася в будинку батька на ніч, але часто приходила і сиділа допізна. Віра вдавала, що зайнята господарством, і батько звітував мене за те, що я нібито не допомагаю їй. Як результат, такі маніпуляції призвели до напружених відносин: я всіляко уникала їх, залишаючись у своїй кімнаті.

Її розмови про минулі розкішні стосунки, незважаючи на фінансові вливання мого батька, були недоречними та принизливими. Найгірший випадок стався, коли мій батько зробив їй пропозицію – але Віра зневажливо відмахнулась від нього. Прихильність батька до Віри, а не до мене стала остаточно очевидною, коли він пропустив мій випускний, щоб зустріти її на вокзалі. На мої прохання припинити ці стосунки тато досі відповідає, що Віра потрібна йому, щоб уникнути самотності. Як підсумок, я почуваюся покинутою і непотрібною.

Я була вражена, виявивши, що моя мати взяла у мене гроші. Вона виправдовувала свої дії тим, що допомагала нужденним, але замість власних коштів вирішила використати мої заощадження! Адже я жила в умовах жорсткого бюджету і накопичувала на іпотеку, зберігаючи гроші готівкою, тому втрата стала ще більш відчутною. Якийсь час наші відносини були стабільними, незважаючи на те, що ми жили окремо після короткого періоду постійних сварок.

Однак усе змінилося близько 3 місяців тому, коли вона заговорила про благодійну організацію, якою захоплювалася, але скаржилася на те, що не може пожертвувати гроші через своє скромне фінансове становище. Незважаючи на мої власні фінансові труднощі, вона ігнорувала мої потреби, наполягаючи на тому, що іншим ще гірше і вони більше заслуговують на допомогу. Після того, як вона відкрила цю тему, гроші стали таємниче зникати з мого гаманця.

Я скрупульозно відслідковувала свої витрати, тому ці пропажі, обчислювані тисячами, відразу ж викликали у мене тривогу. Зрештою, я спіймала її на місці злочину з моїм гаманцем в руці. Її пояснення зводилися виключно до бажання підтримати благодійну організацію, але її дії здалися мені зрадою. З тих пір я перестала з нею спілкуватися, не в змозі миритися з тим, що вона використовувала мої засоби для пожертвувань. Я могла ставитись до всього цього тільки як до неповаги та підлості. Якщо вона хотіла зробити свій внесок, їй слід було використовувати свої власні гроші. І моя думка з цього приводу точно ніколи не зміниться.