Карина вперше вирубала дзвінок матерії. І шпурнула телефон у стіну, через що той розбився в брязкіт. І тут постраждала вона. Адже їй новий телефон куnувати доведеться. Але тоді її це хвилювало найменше. Карина ревіла білугою. Такого з нею не було багато років. Все змішалося: агресія, образа, безсилля. Звичайно, дівчина розуміла, що буря у її душі – це неправильно. Їй треба радіти за сестру, а вона думає про гроші.
Але коли ореш, як проклята на двох роботах, батьки нічим не доnомагають, а потім виявляється, що весь цей час вони думали тільки про сестру, не виходить не думати про гроші. Телефон Каріна куnила за два дні. Першою зателефонувала мати із проханням позичити грошей. Каріна відмовила. За десять днів її запросили на новосілля. Каріна відмовилася їхати. Ще за три дні до Карини приїхала мати. – Привіт. – Треба поговорити, – сказала мама. – Привіт. Проходь. – Образилася? – Чому ти так вирішила?
– Та навіть у телефонній розмові це було чути. Карина сподівалася, що мама прийшла вибачитися. – У мене все норм, – сказала Каріна. – Точно образилася. Ти завжди так кажеш, коли скривджена. Я ось думаю, чому ти думаєш лише про гроші? Ти мала зрадіти подарунку своєї сестри та нашої дочки. – А я вам чужа? – Але ж у тебе є своя квартира. – За яку мені ще п’ятнадцять років nлатитимуть іnотеку. І ви, мої батьки, знали. – А я сподівалася, що ти зрозумієш мене. Тільки про гроші думаєш, – пішла від відповіді мати. – Ні, мамо, питання не в грошах, просто зізнайся, що Настю ви любите більше. І поясни мені, дуре, чим я вам не догодила, мамо?