Мій п’ятирічний син Михайло, або просто Міха, з тих дітей, кого медицина називає гіперактивним, а всі навколишні невихованим, буйним хлопчиком. Мультфільм “Маша і Ведмідь” дивилися? Ось Маша – тиха, спокійна дівчинка порівняно з моїм Міхою. З однорічного віку бабусі вже відмовлялися брати його до себе, бо встежити за ним було неможливо. Все на його шляху було перевернуто. Не встигали прибрати в одному місці, а він вже перевертав все в іншому. Знущався він не тільки над бабусями, але і над дідусями. Одного разу він підклав одному в шльопанці кнопку.
Дід кричав, як шалений. Миші пояснили, що він зробив дуже бол яче дідусю. Більше такого не повторювалося. Зате він розмалював сплячому діду обличчя фломастером. Незмивним. Довелося дідові брати відгул і пару днів сидіти вдома. Ми з чоловіком, природно, намагалися вплинути на нього. Пояснювали, що можна робити, а що не можна. Він кивав і погоджувався, але знову-таки продовжував робити так, як вважає правильним. Коли йому виповнилося три рочки, і настав час відправити його в дитсадок ми сподівалися, що там то, подивившись на поведінку інших дітей, він вгамується. Нашим надіям не судилося збутися.
Під час денного сну він не спав, спершу розфарбував подушку фломастерами, потім став стрибати на ліжечку, поки не зламав його. Скарги на мого сина від інших батьків сипалися безперервно. Я вибачаюся за його бешкетництва мало не кожен день. Міша у нас хлопчик розумний, коли сідаємо з ним вирішувати будь-які головоломки, вчимося читати і писати, рахувати – всі завдання він виконує швид ко і правильно. Відмінно, для свого віку, малює. Любить танцювати, але при цьому повторювати одні і ті ж рухи разом з іншими дітьми не любить. Придумує свої па. Через рік йому в школу. Я з острахом чекаю цього дня. Нам радять віддати його в спортивну секцію, щоб він витрачав свою енергію там. Ось думаємо, куди ж його віддати…