Зара розгублено дивилася на всі боки. Вона була налякана. Може, не треба було їхати? – Дуже важливо доnомогти дівчині! Інакше навіщо я пройшла такий шлях? – бурмотіла вона про себе, прогулюючись по жвавому проспекту. Заря виросла в крихітному містечку і ніколи не бачила великого мегаполісу. Дочку Адель виховувала одна. Так вийшло, що хлопець дочки, з яким вона зустрічалася недовго, переїхав до мегаполісу вступати до інституту. Дочка любила його, вірила в нього та чекала. Але все було марно. Він обіцяв одружитися з нею і любити її до кінця життя.
Його батьки були баrатими людьми. Вони давно готувались до майбутнього сина. Їм не потрібна була дівчина-простушка, яка жила одна з матір’ю, і до того ж працювала шкільною прибиральницею. Тож вони повідомили їй про це. Адель пішла до них, плачучи, сказала, що чекає на дитину. І вони порадили їй виїхати, доки не навели на неї жах у селі. Загалом, не дозволили їй стати на його шляху та зруйнувати його перспективне майбутнє. Хлопець збирається вступати до коледжу і житиме у місті. І його нічого не пов’язує з Адель тут. Адель наро дила дочку. Більше вона його не бачила. Його батьки намагалися зробити все можливе для цього.
Потім вона дізналася, що він одружився з дочкою місцевого чиновника і оселився в місті. Свекор допомагав йому з професією, і все в нього йшло добре. Швидше за все, він ніколи не думав про Адель. З вихованням дочки їй доnомагала мати. Зара була рада народженню малечі і з радістю виконувала все, що стосується виховання онуки. Коли онука виросла, закінчила школу на відмінно, то вирішила вступити до міста. Поїхала, влаштувалася на факультет nсихології та жила у гуртожитку. Приїжджала рідко, а одного разу повідомила, що виходить заміж за дуже гарного та заможного хлопця, який її доглядає. Бабуся одразу ж згадала історію своєї доньки і вирішила на свій страх і ризик поїхати до внучки та застерегти її від біди. Адже одного разу її мати вже наступала на ті самі граблі.