Тетяна і Костянтин удочерили Ніну в шестирічному віці. З дитбудин ку, куди вона потрапила, коли не стало її мами Ріти. Рідну матір дівчинка теж пам’ятала, все-таки втратила її вже досить дорослою. А ось рідного батька не пам’ятала зовсім. Однак нових батьків вона завжди називала мама і тато. Через чотири роки не стало Костянтина. І стали жити Тетяна і Ніна удвох. Мама вчителька, Ніна учениця в тій же школі. Дівчинка вчилася добре, мама доnомагала їй з уроками, а вона доnомагала мамі з домашніми справами. Коли Ніні виповнилося чотирнадцять років, у Тетяни з’явився залицяльник. Його звали Григорій, він довгий час був моряком. Потім списався на берег.
А зараз його запросили викладати в місцевому морехідному училищі. Потім виnадково познайомився з Тетяною, і у них справа йшла до весілля. Одного вечора, перед сном, Тетяна зайшла до дочки. – Ми з дядьком Григорієм хочемо одружитися. Я зобов’язана тебе запитати-ти не проти? Ніна була”ЗА”. Дядько Гриша виявився справжнім господарем. Все полагодив, налаштував, виправив, усунув неполадки. До дівчинки ставився спокійно, не діставав моралями. Ось тільки іноді Ніна помічала, що мамин чоловік дивно вдивлявся в неї. Неначе щось або когось там побачив. Його цей погляд бентежив дівчинку, і вона тікала до себе в кімнату.
Одного вечора, коли Ніна повернулася від своєї подруги мама і дядько Гриша сиділи за столом і розглядали фотографії в альбомі. Вітчим показував мамі фотографії і розповідав пов’язаний з нею кумедний виnадок. Ніна приєдналася до них. – Ой! – вигукнула дівчинка, дивлячись на фотографію. – Дочка, що з тобою, — стривожилася Тетяна. – Тут моя мама, – тихо сказала Ніна. На фотографії молодий дядько Гриша, у формі курсанта морехідки, ніжно обіймав її матір Риту. – Ти дуже схожа на маму, донечко, – сказав Григорій. – Тому ти так на мене дивився? Тату?! – зрозуміла Ніна… Рита не захотіла кинути хвору матір і виїхати з Григорієм в далеке портове місто. І не сказала йому, що ваrітна від нього. Але доля все одно звела батька і дочку.