Мені було двадцять дев’ять. Давно час, дорогий — казали мені друзі та родичі. А я багато працював і не думав про весілля. Я вже придбав квартиру та автомобіль. У мене не бракувало прекрасних дам. А потім я познайомився з нею на одному із зборів. Дивлячись на це “небесне створіння”, я подумав: “Ось вона, з якою можна провести решту життя”. Марія – так її звали. Почалося сімейне життя. Марія після заміжжя одразу звільнилася з роботи. Весь її час тепер йшов на телефон і соціальні мережі з приятелями. За півроку я запитав дружину: – Дорога, тобі не нудно сидіти вдома і нічого не робити? – Заміжня жінка не повин на працювати, – заявила вона.
– Дружини повин ні робити домашні справи, але все робить прибиральниця, яку я найняв, – сkаржився я. – Я виходила заміж, щоб мій чоловік утримував мене. Настрій у будинку ставав більш напруженим. Дружина кидає гроші на вітер, не зважаючи на те, як я їх заробив. Її мати благала, мовляв, доню, терпіння твого чоловіка, мабуть, вичерпалося; якби в будинку було багато дітей, я могла б зрозуміти, але ти навіть відмовляєшся мати дітей. – Мені ще рано думати про дітей, – люто кричить дружина на свою матір, – Я хочу жити на втіху.
Всі рідні та друзі попереджали мою дружину, що якщо вона не працюватиме, то перетвориться на жінку в халаті. Я більше не люблю свою дружину. Через чотири роки вона мало схожа на те “небесне створіння”, з яким я планував провести решту життя. Ніхто не розуміє, чому я терплю таку ліниву жінку. Причина в тому, що я підписав шлюбний контракт до весілля. І тепер жалkую про це. Чи можу я переконати її, що я не пови нен утримувати ледачу дружину? Або мені доведеться розnлачуватися половиною того, що я нагромадив.