Володимир та Олексій були шкільними друзями. Вони ніколи не втрачали зв’язок, навіть перебуваючи на великій відстані один від одного, адже Олексій жив у іншому місті, і вони бачилися нечасто. І ось, зустрівшись у місцевому кафе, хлопці згадали минулі часи. – Володю, пам’ятаєш тітку Васю? Яка вона у нас кумедна була … – Олексій згадав господарку будинку, в якому вони жили, будучи студентами. – Звичайно пам’ятаю. Вона ще так смішно нас синочками називала. І щоразу так, ніби вона справді нашою мамою була… Вже дорослі чоловіки згадали ще кілька сцен Василіса. Вони згадали, як вона таємно перевіряла їхній холодильник. Хлопці спочатку ображалися, а потім зрозуміли, що вона перевіряє, чи є там їжа. Хлопці згадали і те, як тітка Вася залишала картоплю, моркву для супу та пару цибулин біля дверей хлопців, так ненав’язливо, щоб вони не ображалися.
– Слухай, а давай куnимо тортика, сходимо до неї, га? У нас же все одно є кілька вільних хвилин, правда? – Запропонував Вова. Піднявшись з тортом на другий поверх, чоловіки ніби стали тими 18-річними хлопцями, які тільки в цих стінах звикали до самостійного життя. – А ти пам’ятаєш, яке у неї по батькові було? – Запитав Олексій, вже стоячи біля дверей. Поки хлопці згадували, бабуся відчинила двері, прийняла букет квітів та тортик, і раптом несподівано заnлакала. – Олексію, Вовочку! Синочки! – Вона обійняла хлопців, як рідна бабуся. 20 років сильно позначилися на бабусі, її було прямо не впізнати… Олексій та Вова і не розраховували на те, що баба Вася їх згадає. У будинку все було так само: старі кухонні меблі із зеленим відтінком, холодильник із 60-х, старий стіл… Єдине, що змінилося в будинку – клейонка на столі. – Вов, є розмова, вийдемо? – Заявив Олексій і звернувся до бабусі , – ми вийдемо на хвилиночку, скоро повернемося.
Стоячи перед під’їздом, Льоша запропонував скинутися та відремонтувати будинок баби Васі. Вова, звісно ж, погодився. – Цікаво, чи у неї є родичі взагалі? Вона так ніжно нас синочками називає … а в неї ми нікого не бачили. – Ви про Василину Петрівну? – Один із сусідів встряв у розмову , – У неї нікого. Рідних немає, чоловіка не стало ще 40 років тому, а діти… у неї було два сини, їх теж не стало через нещасний виnадок. Вона мало не зжила сама себе. Із нею два студенти жили 20 років тому приблизно. Ось вони, можна сказати, і врятували бідну. Чоловіки повернулися до будинку, де на них чекав смачний чай із тортом. Вони відремонтували весь будинок власним коштом. Баба Вася дивилася на все, що відбувалося, і nлакала від радості. Вона все повторювала: «Дякую, синочки!», а коли чоловіки пішли, бабуся подивилася на них і тихо прошепотіла: – Синочки, бережіть Вовку з Льошею. Вони славні хлопці, дякую їм.