Мій син втратив голову і вирішив одружитися. Нині живе у неї. Зі мною рідко спілкується, тому що в мене одне в голові – як би розладнати їхнє одруження. Чому? Та тому, що йому двадцять три роки, а їй сорок років. Коли він сказав, що хоче одружитися, але я ще не знала, хто його обраниця, то, звичайно, зра діла. Ось тільки син ніяк не хотів познайомити мене зі своєю обраницею. Але я теж не ликом шита. Ми з ним “друзі” у соцмережі. Покопалась у його сторінці, знайшла фото. Він, дівчина та жінка. Він сидить між ними та обіймає обох. Зрозуміло, що це наречена та її мати.
А теща у сина струнка красуня. Невістка вся в матір. Звичайно, ще молоденька, жіночої краси в ній поки що нема. Але, дивлячись на матір, можна не сумніватися. Буде такою ж красунею. Стала шукати інформацію про його невістку в розділі “друзі”. Знайшла. І трохи непритомніла. Дівчинці шістнадцять років. – Ти що, виродок, накоїв! – влаштувала синові головомийку, як тільки той з’явився додому. – Ти, що, спокусив шістнадцятирічний малолітку?! Через це одружишся?! Ти розумієш, що це підсудна справа? – Мамо, ти сядь, заспокойся, будь ласка.
Ніякої підсудної справи немає, – сказав мені син. – Як ні? Їй шістнадцять років! – Все не могла заспокоїтись я. – Мамо, моїй нареченій сорок років. Я одружуся не з дочкою, а з мамою. Ось тут мені справді стало nогано. Сиділа як істукан і плескала очима. Тільки воду склянку за склянкою, що підносив мені син, пила. Після того, як очухалася і досі умовляю сина відмовитися від цієї жінки. І прошу, і ридаю, і вимагаю, і шантажую (“Квартиру тобі не залишу”). Марно. Тільки й знає, що твердить: “Я її люблю! Мені ніхто інший не потрібен!” У мене залишилося два тижні, щоб переконати його. Підкажіть, що можна зробити?