Сиджу я собі каву п’ю і насолоджуюся вихідним днем. Тут дзвонить телефон. Я, якщо чесно, здивувалася, адже всі мені давно дзвонять на мобільний, і дуже рідко, якщо тільки з пошти подзвонять на домашній. Взяла трубку, а там жінка, кричить на всю: “Лера, Привіт, як справи, рідна?” Голос мені був не знайомий. Але раз вона знала моє ім’я, значить знає мене. Ввічливо відповіла, що все добре, і запитала, хто дзвонить. Виявилося, що це моя троюрідна тітка, вона доводиться двоюрідною сестрою мого батька.
Моїх батьків давно немає в живих, а я живу в їх квартирі, яка мені у спадок від них залишилася. Було у мого батька багато родичів. Кого я не бачила давно або з ким не так часто спілкувалися, я всіх бачила на його nохоронах. А кого не знала, познайомилася в той день. А ось цю родичку я щось не пригадувала. Вона дзвонила мені з проханням прихистити її онука на час, поки в гуртожитку для студентів місце звільнитися. По-перше, я їх насправді не знала. Звідки мені знати, раптом вони прикидаються родичами.
По-друге, я живу в будинку з донькою підлітком, і не думаю, що хороша ідея заселяти до нас хлопчика-студента. А по-третє, у нас місця немає: не буду ж я позбавляти нас вітальні заради незнайомої мені людини. Я чітко дала зрозуміти родичці, щоб вони на мене не сподівалися. Та щиро здивувалася від того, що я не прийняла її онука. Ну, а як би ви вчинили?