Нещодавно познайомила нас дочка з нашим майбутнім потім. Так тип мені на мову. Це був просто треш – як каже моя молодша дочка. Катя з дитинства була активною дівчинкою, навіть у дворі себе образити не давала. Дуже цілеспрямована була завжди, і я була за неї спокійна. Адже знала, що Катя ніколи не пропаде.
Як тільки вона вступила до В НЗ, вужа на першому курсі знала, де хотіла б працювати. Оскільки планки в неї завжди були завищені, то й обрала вона найбільшу компанію, перспектив і можливостей там купа. Провідний лідер у своїй галузі. Потрапити туди з вулиці, ну просто неможливо. А знайомі у тій області у нас не було. Так моя Катя з третього курсу влаштувалася на безkоштовне стажування. До закінчення ВН З працювала там фрілансером, і як тільки отримала диплом – подала заявку і її прийняли. Але через її зайнятість вона не мала часу на особисте життя.
Це нас уже турбувало. Але одного дня вона нам зателефонувала і сказала, що прийде з нареченим, з яким нещодавно познайомилася і впевнена, що він той самий для неї. Ми зраділи, підготувалися до вечері. А коли вони зайшли, я ледь непритомніла (Es/K). Хлопець був трохи симпатичний, але вигляд у нього був неохайний якийсь і, як з’ясувалося, працював він у сервісі ремонту комп’ютерів. І не прагнув ні до чого, йому цього було достатньо. Вони були як небо та земля. Після я стала переконувати доньку, щоб вона не робила помилок по молодості, про які шкодуватиме все життя. Що він їй зовсім не пара… Що в неї з ним немає жодного майбутнього… А вона мені у відповідь каже, щоб я не лізла. Я в розпачі. Як же мені бути?