Наша мама все наше життя дбала про інших, але ніяк не про нас, і тепер вона дивується, чому ми виросли такими егоїстичними. Нашого батька не стало, коли мені було всього 3 роки, а братик наро дився тільки через 2 місяці після цього. Вся опіка над нами лягла на плечі нашої мами, але вона в такий потрібний момент просто зникла з нашого життя.
Не те, щоб вона пішла будувати собі нове життя в іншому місці, ні. Ми все ще жили разом, і ми все ще були сім’єю, але тільки мама постійно була зайнята чужими проблемами і переживаннями, абсолютно забувши про нас. Вона могла не бути вдома весь день, тому що дочка її подруги захотіла накрутити волосся на бігуді. Поки вона так була так зайнята іншими, за нами наглядали бабуся і дідусь, які всю пенсію були готові витра тити на нас, займалися з нами уроками і просто вчили жити.
Бабуся часто сварила маму за її незацікавленість по відношенню до нас, але мама все не збиралася за нами наглядати, так і ми звикли до її відсутності. Пройшло багато років з того моменту, як не стало наших старих. Вони пішли на той світ впевненими, що ми виросли хорошими людьми. У мене вже є чоловік, і незабаром наро диться наш синок, а брат планує одружутися. А мама… а хто про неї пам’ятає? На даний момент вона в пансіонаті для людей похилого віку, де про неї дбають професіонали. Вона була проти того, щоб жити там, але забезnечувати її ми не збираємося. Який привіт – така відповідь.