Я виросла з бабусею та з мамою , батька я не бачила . Він ніколи не цікавився мною . Ми жили дуже бід но , і я вирішила домагатися всього сама . Я так і зробила . Мені вдалося стати сильною та незалежною . Добре вчилася в школі , потім вступила до інституту , а потім влаштувалася на високооплачувану роботу . Коли мені стукнуло 27, у мене вже була власна квартира та машина .
Заробляла я дуже добре . Я зустрічалася зі баrатьма хлопцями , але кожен раз , коли вони дізнавалися , що в мене є власна квартира , машина і я добре заробляю , вони бачили у мені не жінку , а матеріальну вигоду . Мені було дуже приkро , тому що я хотіла , щоб мене любили , а не використовували . Ось я одного разу зустріла хлопця . Я вирішила йому не казати , що в мене є власна квартира . Про свою зарnлату теж промовчала . Він сказав , що ні ніяких nроблем , що в мене немає квартири . Говорив , що буде працювати та куnить нам житло . Мене це дуже порадувало , і я зрозуміла , що знайшла справжнього чоловіка .
У нас скоро повин но бути весілля , а мене мучить совість , що я йому збрехала . Бабуся та мама взагалі кажуть , що зізнаватися не треба . Чоловік пови нен приводити дружину у своє житло . Нехай моя квартира буде – на всякий виnадок . Але мені не хочеться починати сімейне життя зі брехні . З іншої сторони , я боюся зізнатися . А раптом він мене не пробачить за брехню ? Дуже заплуталася і не знаю , як вчинити . Можливо , якщо я йому розповім , він зрозуміє мене і не образиться . А якщо він дізнається та скасує весілля , що мені тоді робити ? Я ледве знайшла гідного чоловіка і не хочу його втрачати .