Ми з чоловіком в шлюбі вже двадцять років, у нас є син. Свекруха з самого початку не полюбила онука. Ми і не наполягали, самі ростили і виховували. Зараз Саша вже дорослий, увага бабусі йому не дісталася. Ірина Вікторівна згадує онука тоді, коли їй потрібно. Всю свою любов жінка віддала дитині старшого сина, а нашого використовує. Старший брат Сергія одружився на три роки раніше. Наші діти майже однолітки. Свекруха мало не на руках носила невістку, коли та дочку наро дила.
А наша новина про поповнення її ніяк не обрадувала. Мені було все одно, проте чоловікові таке ставлення не подобалося. Вони були з братом завжди дуже близькі, а мати своєю поведінкою псувала Їхні стосунkи. Чоловік розповідав, що якось раз говорив про успіхи Саші, а вона поміняла тему і почала про Катю розповідати. Мої батьки шалено любили онука, тому він не страждав від нестачі любові. Ми часто відпочивали з моїми родичами. Але Ірина Вікторівна навіть не приховувала це, вона завжди мріяла про дівчинку, ось тепер і божеволіє по ній. Роки йшли, Саші вже вісімнадцять років. Тепер він не хоче спілкуватися з нею.
Однак виховання не дозволяє, заходить до неї іноді в гості, доnомагає. Бабуся навіть онука з днем народження не вітає, що вже там про подарунки говорити. З фі нансовим становищем у неї все в порядку, просто всі rроші на Катю йдуть. Останнім часом Ірина Вікторівна часто про онука згадує. Ні, совість не прокинулася. Їй постійно щось потрібно від нього. То банки відвезти, то на ринок з’їздити. До внучки вона, звичайно, не звернеться. Так виходить, що син цілими днями на її дачі працює, а вона йому навіть пакет картоплі дати не може. На щастя, Саша ні в чому не потребує, добре заробляє. Ми не втручаємося. Хоче-нехай доnомагає. Він свекрусі нічим не зобов’язаний, адже вона, по суті, ніколи не була для нього бабусею…