У сім’ях моїх знайомих я бачила дітей, яких неможливо змусити прибратися за собою чи робити уроки. Я була впевнена, що їх розпестила надмірне батьківське kохання, задарування дітей цукерками та подарунками. І колись ці діти, вже подорослішавши, скажуть, що житимуть за рахунок батьків. До їхнього кінця. Тому своїх дітей я виховувала у суворості, не слідувала їх хотівкам. Тому що була впевнена, що лише таким чином потрібно вирощувати самостійну особистість.
Звичайно, я іноді й заохочувала їх. Але тільки за те, що вважала гідним заохочення. Свекруха моя була моїм повним антиподом у питанні виховання дітей. Пестила їх. Давала їм усе, що б вони не попросили, дивилася крізь пальці на їхні пустощі, на ігри на ніч дивлячись. Куnувала їм різні ласощі. Дозволяла їм їсти цукерки перед обідом. Дозволяла дітям хлюпатися у ванній, скільки їм завгодно. Лягти спати, коли самі того захочуть. Через це я влаштовувала сkандал, а вона не відповідала. Мовчки йшла. Напевно, розуміла, що в такий момент мене не переконати. Вона була справді мудрою жінкою.
У багато разів мудріший за мене. Коли вона приносила їм солодощі та іграшки, я думала, що свекруха перетворитися для них на бабусю – свято, і вони ніколи не будуть її цінувати як людину. Боже, як я помилялася! Моя свекруха пішла дуже рано. Вона не супроводжувала їх на останній дзвінок, не була присутня на їхніх весіллях, не брала на руки їхніх дітей. Але завжди, з якого приводу ми не збиралися всією сім’єю, мої діти згадують її. – А пам’ятаєш… – каже брат сестрі, і згадують історію, де головна героїня бабуся. Усі сміємося. – А ще випадок… – І слідує розповідь про інший кумедний випадок, пов’язаний з бабусею. І знову загальний регіт. Моя свекруха любила онуків більше за життя. І щохвилини ділилася з ними цією любов’ю. Виховувала люблячи. Як шkода, що я так пізно це зрозуміла.