У нашому місті і так було не просто знайти роботу, а з nандемією стало зовсім важко. Багато підприємств закривалися, в тому числі і те, в якому я працювала. Так я залишилася без роботи. Але баrатих родичів і якихось значущих заощаджень у мене не було, тому потрібно було терміново працевлаштовуватися. Я куnила куnу газет, вивчала там всі оголошення, ходила на співбесіди. Все безрезультатно. А в один прекрасний день мені подзвонила подружка і сказала, що в дитячому будинку вакантне місце бухгалтера. Вона вже домовилася з завідуючою, і та мене чекатиме з ранку, на співбесіду. Я подумала, що працювати в дитячому будинку мені буде важко. Я спробувала відмовитися, але подружка наполягла.
Незручно було відмовлятися, я ж сама всіх своїх знайомих поставила на вуха зі своєю проблемою. Довелося з ранку наводити марафет і йти на співбесіду. Здавалося б, останнім часом я тільки цим і займалася, але зараз було вже дуже хвилююче. Чому так? Увійшовши в будівлю, я зустріла кількох дівчаток-сиріток і зовсім розгубилася. Одна з дівчат підбігла до мене: – А ви до кого? – Я до директора. Чи не підкажеш, де її кабінет? Дівчинка заусміхалася і повела мене до кабінету. Співбесіда була дуже довгою. Директриса розпитувала мене дуже довго буквально про все. Напевно це було виправдано. Після співбесіди ми разом вийшли з кабінету. Біля дверей кабінету все ще стояла моя проводжата.
-Тобі чого, Юлечко? – запитала директриса. – Я маму чекаю. – Яку маму? – Ось цю, – і малятко показала на мене. І я зрозуміла, чому так хвилю валася з ранку. Я чекала цього. Все ж знають, що діти в дитячих будинках завжди чекають, коли їх заберуть і у всякому дорослому бачать своїх батьків. Але що я могла їй тоді сказати? На роботу мене взяли, і Юля стала приходити в мій кабінет в день по кілька разів. Дізнавшись її краще, я зрозуміла який вона світлий чоловічок. Ідея удочерити її вже кілька місяців крутилася в моїй голові, коли я прочитала в якійсь фентезі, що душі дітей самі вибирають у яких батьків їм наро диться. І чого ж я чекала? Моя дитина давно мене вибрала. Решта була справою техніки. Директриса мені допомогла в підготовці документів, і незабаром я і Юля вже офіційно могли вважати себе мамою і донькою.