Батьки люди, нехай і лі тні, але ще досить міцні, зовсім заганяли дочку. І їжу готову принеси, і ремонт у нас в будинку своїми руками зроби, і дітей своїх галасливих до нас не приводь. “Або ми, люди похилого віку, нікому не потрібні?”- кажуть вони. Потрібні. Але бути потрібним не означає заганяти когось до смерті, мати можливість командувати кимось. А просто відчувати тепло, яке тебе зігріває в цьому житті. Ми з мамою цього літа знову їдемо на узбережжя. По дорозі відвідаємо тітку. Хоча відвідувати її не хочеться. Ми щороку приїжджали до тітки Марини.
Приймала вона нас добре. Старший син тітки переїхав до портового міста, молодший син живе в Іспанії, а дочка вийшла заміж у рідному місті і мало не щодня відвідує батьків. Тітка Марина з віком загубила свою вправність, сили вже не ті. А вона звикла, щоб все в будинку містилося в порядку і чистоті. Можливо тому вона весь час бурчить. Рік тому, коли ми заїжджали до тітки в гості, спостерігала непривабливу картину. Її дочка, Люда, носилася між двома будинками. У власному будинку діти, яким потрібен батьківський нагляд, в батьківському будинку батько з матір’ю, які понуkають. Ми приїхали в той час, коли Люда клеїла шпалери в батьківській хаті, фарбувала двері і підлогу.
В додаток вона ще приносить батькам зварену їжу. Мені це рабство не сподобалося. Адже тітка Марина цілком здатна приготувати собі їжу сама. Та й сил на те, щоб пофарбувати підлогу, у неї з чоловіком більш ніж достатньо. А тут ще й онуки прибігли до мами. Хлопчики, вони і є хлопчики-галасливі. Бабусі влаштований онуками шум-гам не сподобався, і вона, пославшись на розбо лілася голова, прогнала онуків. Я відчувала себе в її будинку зайвою. Якщо тітка Марина своїх онуків проганяє, то нам тим більше буде не рада. Тут ще й я, в присутності тітки, сказала Люді: – Ти вже не молода. Подумай про себе. Люда лише рукою махнула, а тітка тут же скоїлася: – Старі нікому не потрібні. Тільки жити заважають. Так?! – Потрібні, звичайно, – відповіла я. – але бути потрібним не означає змушувати іншого робити те, що вам закортить… Тому їхати до неї мені зовсім не хочеться.