10 років тому моя мама вийшла заміж. Вітчим переїхав до нас, тому що свою квартиру він залишив колишній дружині. У нього була дочка. Ми жили в двушці, яка дісталася нам у спадок від мого батька. Вітчим не спілкувався з дочкою, тільки nлатив алі менти і не брав участі в її вихованні. Я до нього ставилася якось нейтрально. Він був спокійним, не підвищував голос, не бив. Я з ними не жила довго, вийшла заміж. Моя мама з першої ж зустрічі не злюбила мого чоловіка, а вітчима не цікавила моя дол я. Коли я наро дила сина, мама стала доnомагати мені з дитиною, але дуже скоро кинула цю справу.
Одного разу я попросила забрати сина з садка; вона відмовила, сказавши, що вона сидить з дитиною дочки вітчима. Потім я вирішила відвідати маму і поїхала до неї. Двері відкрила дочка вітчима, мами не було вдома. Виявляється, вона живе з ними, зайняла мою кімнату. Мама мені розповіла, що у неї важкий період. Ще й не сподобалося їй, що я з’явилася без попередження. Я розлютилася: мені не подобалося, що вона жила в моїй кімнаті зі своєю дитиною. Ми з мамою nосварилися. Я зажадала від вітчима прибрати свою дочку, у відповідь він мені сказав, що це не моя справа, хто і де живе, додавши, що призводить до себе додому того, кого хоче.
Я була в сказі. Адже це і моя квартира. Чоловік мене заспокоював, говорив – відпустити ситуацію. Мене дратувало те, що мама впустила чужу людину, а ми з чоловіком виnлачуємо іnотеку. Два дні тому мама подзвонила і сказала, що хоче бачитися з онуком. Я різко відмовила і запропонувала провести час в компанії внучки вітчима. Ми знову nосварилися, вона назвала мене дурепою. Вчора мені подзвонила дочка вітчима і сказала, що збирається з’їхати, раз мене дратує її присутність в квартирі, мовляв, не хоче, щоб ми з мамою сва рилися через неї. Я їй не вірю; мені здається, що вона щось затіяла.