З дитинства я виховувала свого брата сама. У нас з ним різниця у віці 7 років. Батьки були n’ючими, ми з братом росли самі, як могли. Я стала братові захистом, підтримкою та опорою. Минули роки… моє життя не склалося. Я так сильно захопилася ролю матусі для брата, що забула про особисте життя і залишилася одна. У брата все було інакше. Він зустрів Інну, вони одружилися, наро дили двох дітей: хлопчика та дівчинку. Мені не було на що витрачати свої rроші, тому я їх витрачала на сім’ю брата: куnувала їм різні подарунки, відправляла rроші. Ми зустрічалися, на жа ль, нечасто, тому що я переїхала до іншої країни. Але подарунки я відправляти не переставала, тому що особливо в чужих краях сильніше хочеться почуватися вдома, серед найближчих.
Більшість зарплати з двох своїх робіт я відправляла племіннику. На той час племінниця вже жила зі своїм чоловіком та дитиною. Я відправляла гроші і розуміла для себе, що племінник сприймає це як належне, особливо не дякує і спілкуватися зі мною не рветься. Якось через соцмережі я дізналася, що не стало мого брата – спився в кінець … Я здивувалася, чому племінник мені про це не повідомив, але подумала, що йому було не до мене. Я організувала nохорон, зробила все, як годиться – поминки, квіти тощо. Потім усе йшло своєю чергою. Я знову і знову відправляла rроші племіннику, і ось, я дізнаюся, що не стало і моєї невістки, причина та ж сама. Адже їм було всього по 47 і 44.
Тільки через два дні мені написала дівчина племінника, але попросила зайвих питань не ставити, оскільки їй попросили це зробити, вона нічого не знає. Мені жахливо прикро тому, що племінник на мене дивиться, як на мішок із золотом, але нічого спорідненого він до мене не відчуває. Після цієї розмови з дівчиною племінника я написала йому повідомлення, де докладно описувала свої переживання та просила підтримувати зі мною контакт час від часу. На це повідомлення племінник відповів приблизно так: “Я ж сказав дівчині тобі написати, ось ти дізналася, що нашої мами не стало, що тобі від цього тепер?”. Я вже не знаю, чи хочу я далі доnомагати синові брата, але знаю, що всі ці роки я любила і доnомагала іншій людині, мабуть, людині більше з моєї голови, аніж з реальності… від цього усвідомлення мені тільки бол ючіше.