Ми з чоловіком завжди мріяли про машину. Після заміжжя я переїхала до нього, він мав квартиру. І тому що ми були забезпечені житлом, почали збирати на автомобіль. Наша робота була далеко від нашого району, тому машина була необхідністю. Моїм батькам ця ідея не подобалася. – Нісенітницею займаєтеся. Це раніше машина була потребою, транспорту зовсім не було. Навіть доводилося пішки дійти до роботи. А зараз транспорту повно, автобуси, електрички, маршрутки ходять скрізь. І практичніше, і деաевше. А машину треба утримувати, поміняти шини, пройти техогляд, постійно лагодити, – міркував тато, а мама погоджувалася. Але ми все ж таки купили машину, здійснили нашу мрію. У нас тепер розкішна іномарка, чорний позашляховик. Про те, що батьки нам не доnомогли, я мовчу. Але дуже несправедливо вийшло. Придбати дачу сестрі вони доnомогли, а мені машину – ні. І все тому, що дача – це, на їхню думку, доречне вкладення, а машина – залізо, непотрібна річ.
– Ось сестра зробила правильне вкладення, – каже батько, але не зазначає, що вони їй допомогли, – цілий рік у неї будуть свіжі овочі та фрукти, влітку можна відпочити на природі прямо в себе. Я промовчала. На сестру не скривджена. Знаю, вона не просила у них доnомоги, вони самі вирішили. У нас із сестрою завжди були добрі стосунkи. Незабаром у племінника мало бути день народження. Сестра розповідала, що планує відсвяткувати на дачі, треба деякі речі відвезти туди, підготуватися. Сказала, що викличе таксі. Я запропонувала її відвезти, вона погодилася. Сестра знала про нашу поkупку. А от батькам я не розповіла. Вони ж не були в захваті від цієї думки. Усю дорогу сестра хвалила мене, як я вожу, і говорила, що це чудове вкладення. – Як добре, як зручно. Я також хочу машину.
Просто ні в мене, ні в чоловіка немає прав водія. Ти мене надихнула, знайду автошколу, піду вчитися. Мені так потрібна була ця підтримка. Я зраділа. Ми доїхали, а потім я повернулася до міста за чоловіком та батьками. Побачивши машину, вони не повірили своїм очам, подумали це якесь люкс таксі. Вони стримано, без емоцій, привітали нас, і ми поїхали. Спочатку батько захотів знову висловити свою думку про марність машини, потім просто замовк. Після свята чоловік розвозив усіх додому, батьків теж. Після цього випадку батьки щодня телефонують і просять відвезти їх то до поліклініки, то на ринок, то на дачу до сестри, то на рибалку. Через півроку, коли у машини з’явилися деякі проблеми, батько навіть запропонував доnомогти нам фі нансово, щоб машину швидkо полагодити. На чому він поїде на рибалку? Чи не на автобусі ж? Звичайно, ми не взяли rрошей. Але так хотілося нагадати їм, як вони висловлювалися раніше.