Ми з чоловіком обидва приїжджі. У місто ми приїхали вчитися і, звісно, залишилися тут жити далі. Спочатку ми винаймали квартиру, а потім вирішили накопичити грошей на перший внесок на іnотеку і куnити квартиру, тому що ми збиралися одружуватися, і нам потрібно було своє житло. Ми зібрали rрошей, куnили квартиру в іnотеку, економили на всьому і нарешті погасили її. Наше щастя не було межі. Ми спокійно почали жити справжнім, повноцінним сімейним життям. Через 10 місяців після переїзду наро дився наш первісток.
Тут потрапила свекруха. Ще до придбання нашої квартири вона просила нас переїхати до неї. Вона живе в селі і думала, що син після навчання повернеться до рідного села, але на жаль і ах. У селі молоді робити взагалі нема чого. Якщо є своє господарство – знайдеться заняття, але хто залишить місто та поїде хвости хрюшкам крутити? Не ми вже точно! Свекруха не здавалася аж до останнього дня іпотечного полону. Потім вона трохи заспокоїлася, а тепер знайшла собі новий прикол: вона хоче переїхати ближче до нас, щоб не прогаяти важливих моментів онука. Справа в тому, що вона і так щотижня до нас приїжджає. Вона живе за годину їзди від міста, а от мої батьки орють днями, щоб куnити квитки і злітати до нас у гості раз на півроку або навіть на рік.
Коротше, я вважаю, що свекруха і так надто близько до нас живе, ближче вже нема куди. До того ж, ми плануємо другу дитину, а це, знаєте, rроші. Їли навіть продати до свекрухи у селі, та й то не набереться rрошей на квартиру у місті. Вона пропонує лізти під ще одну іпотеку, але нам якось неохоче, та й витрат на другу дитину ніхто не скасовував. – Так, це вигідно для вас, не тільки для мене. Я ж цю квартиру вам залишу, – каже свекруха, – та й з онуком сиджу, доки ви будете на роботі. У моєму переїзді – суцільні плюси. Нам нянечка не потрібна, ми й самі непогано справляємось. Моя робота дозволяє мені заробляти з дому, а свекруха серйозно і так часто до нас приїжджає. Будь якась гостра потреба в новому житлі, я б розуміла, але тут тільки – каприз свекрухи.