У мене є рідна сестра, і ми обидві заміжні, але від nоганого характеру моєї мами страждає чомусь тільки мій чоловік. 3 роки тому не стало мого тата. До цього він якось маскував нестерпний темперамент мами. Вона докопується до всього, просто до всього можливого і неможливого! Коли тата не стало, мама залишилася одна. І коли їй знадобилася доnомога, вона дзвонила саме мені. Спочатку ми з сестрою разом мамі доnомагали, але потім вона переключилася тільки на мене. Кран зламався-дзвонить мені, потрібно картину повісити-ми прийдемо на доnомогу. Але ж ми з чоловіком самі затягнули себе в цю воронку, а тепер скаржимося, що мама нами нехтує.
Сестра каже, мовляв, її чоловік працює, після роботи йому складно і з місця підніматися, не кажучи вже про роботу в будинку мами. А те, що мій працює і не в офісі, як чоловік сестри, а на ногах весь день – це дрібниці, він же з радістю все зробить, все полагодить. Найжахливіше у всьому цьому це те, що мама ще й вкрай негативно коментує всі роботи чоловіка. Він старається, а вона не задоволена. Картина криво висить, табуретка на чесному слові тримається, лампочка не так світить, загалом, вона до всього причепиться… Нещодавно мама знову подзвонила мені і сказала відправити чоловіка – у неї кран тече, раптом сусідів затопить.
Ще коли їй говорите, мовляв, можна завтра цим зайнятися, вона ні в яку не приймає і починає одне “Звичайно, навіщо бід ній мамі доnомагати? Краще цей час на свої шопінги витратити”. Так от, чоловік поїхав, все полагодив, повернувся додому, а мама навздогін дзвонить мені, я поставила на гучний зв’язок, тому що я мила посуд і незручно було тримати телефон в руках. Чоловік почув, як мама сkаржиться, мовляв, справжній мужик все вміє, твій тільки напортачив, навіть кран нормально полагодити не зміг. Він відповів їй так культурно, наскільки це можливо. З тих пір чоловік мамі доnомагати не ходить. Я його розумію і не змушую: я б сама не хотіла доnомагати людині, яка постійно всім незадоволена.