20 років тому я вийшла заміж. З чоловіком мені пощастило, ми живемо мирно, душа в душу. За довгі роки заміжжя у нас не було сkандалів, усі питання вирішувалися мирним шляхом, ми дуже поважали одне одного. Мої подруги заздрили мені і не вірили, що ми з чоловіком не сва римося, не сkандалимо. Він у мене дбайливий, уважний. Поруч із ним я почуваюся щасливою. Але, на відміну від чоловіка, свекруха мене не сприймає.
Вона мене не злюбила з першої ж нашої зустрічі. Хоча вона нікого не любила, окрім себе. Останнім часом вона часто буває у нас. Вона знає сотні способів, як потріпати мої нерви і їй дійсно вдається вивести мене з себе. У присутності чоловіка вона каже, що погано виховую її онука. Робить зауваження мені та синові. Вона талановита артистка. Коли чоловік удома, вона зі мною поводиться дуже дружелюбно, ніжно кличе “дочкою”. Але коли чоловіка поряд немає, у ній прокидається деспот, ти ран. Вона налаштовує сина проти мене, каже гидоти.
Ще й почала натякати, що я нікчемна господиня. Вона нила, як їй важко, самотньо. Вона дуже хитра жінка, вміло маніпулює, а син цього не помічає. Якось ми вирішили провести різдвяні свята у Тайланді. Уявляли, як там засмагатимемо, відпочиватимемо. Ми весело збирали речі, складали їх у валізу і були щасливі. Я була рада, що свекруха не зможе зіпсувати нам відпустку. Але я недооцінила її. Пролунав телефонний дзвінок і свекруха повідомила, що вона їде з нами. Вона придбала путівку і буде поряд. Її номер – наш сусідній. Як не складно здогадатися, у результаті вона зіпсувала всю відпустку. Я зрозуміла, що мені доведеться приймати її такою, якою вона є. Вона – мати мого чоловіка, якого я дуже люблю. З-за свекрухи я ніколи не кину чоловіка. Не принесу їй такого задоволення.