Тетяна росла оточена турботою. Красива і розумна, вона і школу, і ВНЗ закінчила з відзнакою. Але ось попрацювати толком не встигла. Оточена чоловічою увагою, місяців через шість, після закінчення інституту, вийшла заміж. Півтора місяці тому у Олени Петрівни наро дилася внучка. І начебто все добре: і дочка у неї влаштована, і зять хороший попався, і внученька здорова росте… Але все ж є у Олени Петрівни привід хмурити брови. – Я всі свої зусилля вкладала в її освіту, – зітхає вона. – Але бачу, що зовсім не готувала дочку як господиню. Я її завжди шkодувала…
Сама то після восьмого класу в училище пішла, а після працювала за верстатом. Такого життя для Тані я не бажала, тому і змушувала вчитися. Працювати в затишній конторі всяко краще, ніж в цеху. Не тільки змушувала, а й умови, відповідні, створила. Ніякими домашніми справами займатися її не просила. “Заміж вийде-встигне ще намається. А зараз нехай знань набирається ” думала я… Відіграли весілля. Внучка з’явилася. І виявилося, що моя дочка нічого не може робити по господарству. Змушена приходити до них, готувати, прати.
Таня, коли візьметься за що-небудь, обов’язково зіпсує. То підгорить, то розіб’є що-небудь… У неї посудомийна машина, а брудного посуду навалом. Речі відіпрані, але валяються на ліжку. Прийшовши до неї, починаю усунення недоліків, лише за тим починаю що-небудь по господарству з нуля. – Може простіше почати її вчити? Сама роби, а вона нехай поруч стоїть, вчиться домоводству, – сказала сусідка, до кого Олена Петрівна зайшла поділитися своїми турботами. – Пробувала, – знову зітхнула Олена Петрівна. – Вона намагається все на свій лад переінакшити. Мені простіше прогнати її до малятка, і самій все швиденько зробити… Піду, пора їм їсти готувати. Проґавила я дочку, проґавила… А може вся біда Тетяни в тому, що мати надто вже опікає її?