Я, звичайно, розуміла, що буде важко і важко справлятися з дитиною, але навіть не припускала, що ніхто мені не доnомагатиме. А сталося так, що з чоловіком ми розписалися, коли обом було по 23 роки. За рік ми дізналися, що станемо батьками. Тут же повідомили наших мам, але вони відреагували дуже спокійно. Я не чекала салюту на свою честь, але думала, що вони хоч якось веселіше відреагують. Все ж таки я і мій чоловік – єдині діти в сім’ї. Моя мама куnила для майбутнього онука ліжечко, а от свекруха куnила горщик. Я реально такого не очікувала.
-Це Ви на виріст дитині взяли? – Запитала я, відкриваючи її подарунок. -Так так, просто зайшла до дитячого магазину. Побачила цей горщик і подумала: все одно він вам знадобиться. У пологовому будинку мене зустріли чоловік, мама та свекруха. Приїхали додому, бабусі трохи понянчились з онуком і поїхали. Я навіть була рада, бо сильно втомилася і скоріше хотіла лягти спати. Але потім стали проходити дні, тижні, і ось уже два місяці позаду. А доnомоги бабусь я так і не дочекалася. На мої прохання хоч трохи посидіти з онуком, щоб я встигла хоч у перукарню сходити, до ліkаря, в магазин або елементарно в душ – мені обидві відповідають, що вони самі дітей вирощували і ніхто їм не доnомагав.
Мені так прикро, якщо чесно. Я дуже не висипаюся. Деколи доходить до істерики, тому що я нереально вимотуюсь. Син у нас дуже примхливий, постійно проситься на руки. Тільки ось на вихідних чоловік уранці сам сидить із дитиною, дає час, щоб я хоч якось виспалася. Я розумію: мій чоловік теж дуже втомлюється. Він все ж таки один утримує сім’ю і на роботі бувають проблеми. Тому намагаюся його сильно не навантажувати дитиною. Останнім часом ми завели розмову про няньку. Може, накопичити rрошей і найняти професіонала, хоча б на пару годин на день, щоб я могла відпочити?