Коли ми після весілля стали жити у свекрухи, вона сказала, що ми повинні підлаштовуватися один під одного: поважати один одного і правила цього будинку. Мати мого чоловіка пояснила, що вона не проти того, щоб ми жили разом, але повинні зробити це проживання комфортним для обох. Ми з сином Олени Степанівни розписалися, свого житла не було, але у чоловіка є частка в батьківській трикімнатній квартирі. Продавати квартиру і навіть пропонувати таке — совісті б у нас не вистачило. Чоловік отримав частку з приватизації, що не напрацював на неї. Я пропонувала орендувати квартиру, і чоловік зі своєю мамою були проти цього, адже вважали, що так ми ніколи не зберемо кошти на своє житло. Так що вирішили жити і збирати гроші.
Мама Олексія приходила з роботи раніше нас, тому вечерю готувала вона; ми з чоловіком потім посуд могли помити, прибрати кухню. Зате в суботу свекруха працювала, так що обід і вечерю готувала я. Одного разу Олена Сергіївна їхала повз, фарш купила, вирішила додому забігти і завезти. Вона сама пройшла на кухню і поклала пакет з фаршем на стіл, швидко побігла назад на роботу. Я вже почала готувати їжу, суп варила сирний, а в мисці маринувалося філе для запікання. Якось автоматично я прибрала пакет з фаршем в морозилку. — А де фарш? — свекруха повернулася з роботи. — Ти його навіщо в морозилку прибрала? — Я вже готувала обід і вечерю, — спробувала я пояснити, — на завтра теж є їжа. Я подумала, що так правильніше. У той день мати чоловіка була незадоволеною весь вечір, адже планувала смажити котлети, але не стала, адже потрібно було довго розморожувати фарш.
Так, свекруха не просила прибирати фарш в морозилку, але вона і про намір ввечері ліпити котлети не обмовилася! Але потім мені мама чоловіка сказала, що, якщо ми живемо в одній квартирі, це не робить мене господинею на її кухні. Мовляв, будь добра, пам’ятай про це! Якщо я щось кладу на стіл, не треба це нікуди перекладати. Якщо я кладу сюди фарш, а не в холодильник і в морозилку, значить — це мені так треба. Я тут господиня. З тих пір я намагалася не брати речі і продукти Олени Сергіївни. А недавно наближався її день народження; свекруха хвалилася, що купила красиву червону рибу — велику, для запікання, дуже дорогу. Мама чоловіка поралася на кухні, попросила мене щось їй допомогти, я допомогла і пішла спати.
Вночі захотіла води випити, заходжу на кухню, там риба лежить. Я й гадки не мала, чи робила свекруха щось з нею, маринована її, але чіпати рибу я не стала. А вранці свекруха зустріла мене на кухні і стала скаржитися, що риба зіпсувалася, адже вона забула її покласти в холодильник. Я сказала, що бачила її вночі, але чіпати не стала, адже вона просила мене не брати її продукти. На цей раз свекруха знову образилася на мене, адже сказала, що я спеціально не поклала рибу в холодильник, щоб вона зіпсувалася — а вона стільки грошей заплатила за неї. Я стала збирати свої речі і сказала чоловікові, що їду до батьків. Якщо він хоче мати сім’ю, то ми орендуємо квартиру і будемо жити окремо, а якщо ні — тоді розлучимося. Свекруха казала, що я їй все свято зіпсувала. Зараз ми живемо в орендованій квартирі; я беру, що хочу, кладу, куди хочу, ніхто мене не дорікає за це. А з мамою чоловіка я більше спілкуватися не хочу, і справа навіть не в рибі.