Біля входу до кінотеатру Микита раптом став на коліно. Маша подумала, що в нього шнурки розв’язалися, а потім помітила, що на туфлях немає шнурків. – Маш, ти вийдеш за мене заміж? – Запитав хлопець і простяг своїй дівчині скромне золоте колечко. – Що? Ти серйозно? – Запитала Маша. – Звичайно, – відповів Микита, червоніючи, – ну… виходь уже. Маша обережно взяла обручку двома пальцями, розглянула його і сказала. – Микит, перед тим як відповісти на твою пропозицію, мені треба тобі дещо розповісти. – Ти сумніваєшся в моєму kоханні? – Що? Ні, — усміхнулася Маша, — мені треба розповісти тобі сімейну таємницю, після якої ти можеш і передумаєш звати мене заміж.
– Такого не буде. – Слухай. Моя прапрабабуся жила в Америці, – Маша взяла паузу і важко зітхнула. – Ого, це ж круто. Ти, значить, американка в мене, а я й не знав… – Микита сміявся, – ні, за цю інформацію я тебе не залишу, не хвилюй ся. – Дослухай, – знову винно зітхнула Маша, – річ у тому, що мій прапрадід – афроамериканець, але вийшло так, що і моя прабабуся, і його брат, і бабуся з братом, і моя мама з сестрами наро дилися білими. – Це ж круто! – Вигукнув Микита, – треба ж подумати, прапрадід – афроамериканець. Нічого собі сімейна таємниця. – Ти не розумієш, чи що? – Здивувалася Маша, – є ймовірність, що гени прапрадіда вистрілять в нашій сім’ї, і у нас народяться діти …
ну, несхожими на нас. – А, ти переживаєш, що у нас народяться чорношкірі діти? І що з того? – Ти уявляєш, як твої друзі та родичі над тобою сміятимуться? І мене будь-якими такими слівцями назвуть… – Хай тільки спробують. Я все розумію, це нормально. Гени є гени. Нічого страաного. Тепер я навіть хочу, щоби у нас наро дилися такі дітки. – Ти серйозно? – Запитала Маша, дивлячись на Микиту як дитина. У відповідь Микита забрав обручку з рук Маші. Дівчина навіть зніяковіла. Невже передумав? Але немає. Микита надів обручку на безіменний пальчик лівої руки Маші. – Тепер я чекаю на твою відповідь. Ти будеш моєю дружиною? – Звичайно, буду, – відповіла Маша і потонула в обіймах свого нареченого.