Моїй доньці 32, а вона до недавніх часів була одна. Якось так вийшло, що я виховала дочку одна. Чоловік під час моєї ваrітності зрозумів, що він ще не готовий мати сім’ю. Пішов. Я одна виховувала дочку, гарувала на роботі, вкладала всю себе в її світле майбутнє. Мені здається, я впоралася зі своїм завданням – дочка виросла відмінною людиною. Єдине, побачивши всі труднощі на моєму шляху, побачивши, як нелегко мені доводиться і з якими труднощами я всього досягаю, дочка сама в собі виховала бойовий характер. Як ви вже знаєте, жінкам з таким характером по життю і особливо в любовних справах доводиться, ах, як нелегко.
Так сталося і з моєю бусинкою. Їй було 32, а вона не знала, що таке “відносини” і як туди потрапити. Я часто говорила доньці, що їй потрібно шукати собі чоловіка, що вона не може прожити свої кращі роки одна. Говорила їй, а вночі шкодувала про сказане, коли чула, як дочка тихо nлаче в подушку. Кому ж не хочеться простого жіночого щастя?! Як я і зазначила на початку, нещодавно дочка знайшла собі чоловіка. Все б нічого, але він старший дочки на 17 років! А що ще гірше-моя дочка – його 5-а дружина, якщо вірити чуткам. У нього є троє дітей від різних жінок, які живуть з ним.
Я доньці кажу, мовляв, навіщо тобі таке щастя, сама народиш від мужика молодше, а вона ні-ні. Заkохалася і все, навіть обговорювати свій вибір не збирається. Знаєте, я навіть зі своїм потенційним зятем поговорила. Він відповідає на всі питання загальними фразами, несильно зацікавлений в моїй доньці-багато чого важливого про неї не знає, та й про колишніх дружин він просторікує невтішно… Я сама говорила доньці, що пора знайти мужика, а тепер я сама ж проти її шлюбу з цим чоловіком, адже вона для нього – тимчасова розвага, а він для неї – сенс життя.