«Я куnила вам квартиру – тепер настав час утримувати мене на пенсії!» Коли Юля та Андрій вирішили одружитися, вони припускали, що винайматимуть квартиру. Але на весілля квартиру їм подарувала свекруха. Розкішний подарунок, нічого не скажеш. Нехай квартира була і невелика, зате своя. Ось уже шістнадцять років вони жили у цій квартирі. З додаванням у сімействі квартира стала тісною, все-таки троє дітей. Але сім’я у них вийшла міцна та дружна, тому й у маленькій квартирі жили вони цілком щасливо. Чоловік заробляв стільки, що Юля не могла працювати. Втім, із трьома дітьми роботи по дому було стільки, що в принципі можна було сказати, що Юля працювала не менше.
Шикувати звичайно не виходило, але раз на два-три роки вони могли собі дозволити навіть поїздки на курорти. Загалом, ніщо не віщувало лиха, але тут свекруху відправили на пенсію. Та подумала трохи і дійшла висновку, що пенсії їй для повного щастя буде замало, а тому син повинен щомісяця віддавати на утримання досить кругленьку суму. І при цьому недвозначно дала зрозуміти, що це буде подякою за подаровану квартиру. – «Подяка», слово яке підібрала, – обурювалася Юля. Вдячні вони їй були завжди, тут і говорити нема про що. Але за всі ці роки стосунки зі свекрухою теплими не стали. Вона не дуже прагнула з ними спілкуватися, в гості ніколи не кликала, та й сама приходила до них кілька разів на рік. І з онуками не няньчилась, і у скрутні моменти підтримувала лише телефонними дзвінками.
А тепер виходить, що подарунок був не безкорисливим. По суті це був не подарунок, а внесок. І тепер свекруха вимагала виnлати дивідендів. Якщо задум спочатку був такий, то варто було б їх попередити про це з самого початку. Тепер оплата озвученої су ми була для подружжя непідйомною. Звичайно, якби Юля теж стала заробляти, все налагодилося б. Але саме зараз Юлі виходити на роботу уявлялося неможливим – дитину залишити нема з ким, а в дитячий садок швидко не влаштуєш, середньому ліkар прописав особливу дієту і за ним потрібне око та око, та й за старшою теж, з її підлітковими складнощами. – Звичайно, діти мають дбати про літніх батьків, хто сперечається. Але не надриватися при цьому самим. Юля не могла уявити, щоб сама стала тиснути на своїх дітей і щось від них вимагати. Зрештою, інші ж пенсіонери якось живуть?