Зустрілася зі своєю подругою Інгою. Вона давно кликала мене в кафе, все хотіла мені щось важливе сказати. Нарешті після роботи побачилися: – У мене вже є свій план втечі. – Якої ще втечі? – Я вирішила роз лучитися з Сергієм. Не можу я більше так жити, я відчуваю, що він мені абсолютно чужа людина. – Як роз лучатися? У вас же дитина маленька, ти сама не працюєш. У тебе і грошей своїх немає. – Ось з цього і почну. У мене такий план. Я буду протягом року потроху збирати rроші з його зарплати. Щоб він нічого не помітив, я буду поступово відкладати. Потім і дитина підросте, в садок піде, а я на роботу влаштуюся.
Так, коли встану на ноги відразу піду від нього. – А ти не поспішила з висновками? – Ні, я в усьому впевнена. Не можу я більше на Сергія дивитися, не те, що жити разом. Мене в ньому дратує все, як він спить, як він їсть, як він просто дихає поруч. – А де жити будеш? У тому будиночку? Інга від дядька отримала у спадок маленький будиночок на околиці. Там не було ремонту, меблі всі старенькі. Але хоч щось за душею було. – Ой з цим будинком ще бі да.
Сергій вирішив подивитися на нього. Ми поїхали, він приблизно прикинув, скільки піде на його ремонт. А я думаю така: все одно через пару днів про цей ремонт і не згадає. – Так і що? Сергій так і не згадав? – Якби… поїхав без мене в магазин буд матеріалів, все куnив і вже сам почав міняти там підлоги. – Так це ж добре. Бачиш, який він у тебе працьовитий. А якщо весь ремонт зробить, то, що тоді, все одно підеш? – Ось і не знаю. Ці пару днів, як він з цим будинком возиться, так змінився. Став менше мене дратувати. – Ну ось, Інга, не квапся. Може до закінчення ремонту колишня любов повернеться.