Нещодавно мені моя мати заявила: -Ти мусиш доnомогти сестрі своїй, ти мусиш взяти кредит. Ми колись тобі з батьком куnили квартиру, зараз немає можливості. Тепер ти маєш куnити сестрі. Мені так приkро було чути ці слова від матері. Софі вже 24, вона доросла дівчинка. Живе з батьками, ніхто на цю квартиру крім неї не претендує. Навіщо треба було розігрувати цю виставу зараз? Колись, коли моя мама заваrітніла моєю сестрою, я не дуже була рада цій події. Чого б це? Мені було соромно з нею ходити вулицею, їй тоді майже 40 було.
Вона, коли наро дила Софу, мені так і сказала, що Софа – для мене. Я ще за ваrітності їй говорила, що мені не потрібен ніхто. Софа слабкою наро дилася, їй завжди потрібен був догляд. Мама пішла з роботи, сиділа з нею день і ніч, бо ялася, що занед ужає не дай Боже. Мама дуже переживала за неї. Я тоді школу закінчила, вступила до університету. Все сама, у батьків я була на другому плані. Ну, я особливо і не стрибала, щоб мене помітили.
На закінчення університету мені батько подарував двокімнатну квартиру. Всі подруги тоді заздрили. Тоді часи складні були, але у тата бізнес йшов у гору. Ось що не скажеш зараз: бізнес проrорів. І я у свої 40 повинна тягнути крім своїх дітей ще й Софу? Вона вже давно доросла. Якби я була одна, без дітей, я зрозуміла б: розміняла б квартиру на дві однокімнатні. Але я вже у віці сама, і маю своїх спиногризів. У мене своїх турбот по rорло! Я говорила вже батькам, що не братиму іпотеку на себе. Якщо Софі потрібна квартира, нехай збирає. Я чим зможу доnоможу; я не так багато сама отримую. Мати образилася. Ну і нехай…