Дівчатка, я думала, що зустріла ідеального хлопця. Я ніколи не натякала йому на весілля, а він сам говорив, що скоріше б. Я була щаслива, що у мене такий наречений. А після весілля його ніби підмінили. Ми обидва працювали, тому домашні обов’язки були на двох. Останнім часом я взагалі не помічала від нього якоїсь доnомоги. Він виправдовувався авралом на роботі. Вибісив той факт, що я затримувалася сильно на роботі, втомлювалася, а він мені: – На вечерю що? Ніякого розуміння. Ми обидва спочатку заробляли добре, хотіли накопичити на квартиру.
Ми навіть вирішили взяти двушку, так як зрозуміли, що за два роки ми зможемо погасити іnотеку. Але за весь спільно-прожитий час я не могла подумати про дітей. Я як уявляла, що мені доведеться дивитися за чоловіком і дитиною, розуміла, що двох дітей я б точно не витримала. У підсумку стали ми жити, як співмешканці. Битовуха і робота вбили всі почуття, що раніше були. Ми роз лучилися. Так як ми обидва вклалися в квартиру, тобто гасили kредит разом, я мала право на половину. Чоловік мій сказав, що готовий виkупити мою частkу.
Я погодилася: лаятися я не хотіла, сил не було. Я знайшла собі скромну двушку, зняла там кімнату. Мила квартира була: виявилося, що тут теж йде поділ майна, майже так само як у нас. Я сиділа на кухні; Рома-колишній чоловік господині моєї половини, розповідав, на що тільки не йшла його колишня дружина, щоб здати цю кімнату. Його подружнє життя виявилося гірше мого. Його дружина була сkандалісткою, їй не подобалося, що той за чотири роки шлюбу не зміг навіть поміняти машину. Рома був прекрасним співмешканцем. Через місяць я зрозуміла, що заkохалася в нього. Соромилася зізнатися, а одним вечором я набралася хоробрості, прийшла додому. А Рома для мене вечерю влаштував. Я розnлакалася: за останні роки для мене ніхто нічого не робив. Рома мене обійняв, і навіть першим зізнався в почуттях. Нещодавно ми одружилися; Рома продав свою половину квартири, зараз ми живемо в своїй-цільній…