– Давно вже доросла, дітей народила, а образа на матір досі душить! – розповідала Ольга подрузі. – Не вибачу їй жебрацького дитинства. Поношеного одягу, розношеного взуття, знущань однокласників! – Але ж у тебе мати-одиначка! – Спробувала заспокоїти подруга. – Їй було складно… – Ага, “складно”! – Скипає Ольга. – Своя квартира, гарна робота в держустанові, де ніколи не було затримок зарплати. Навіть у “лихі дев’яності” її колеги жодного разу не бідували, а ми жили в режимі жорсткої економії. Точніше, не “ми”, а “я”. Про свій гардероб мати дбала… – А для тебе? Скажеш, не купувала? – Так у цьому вся проблема.
Я носила чужі обноски. Те, що добросерді сусіди передавали “бідненькій, самотній матері, що піднімає дочку”. Ось у сусідів було двоє синів. Старшому купили обновку, молодший за ним доношував, і потім це діставалося мені. Такий одяг, після двох хлопців, тільки на смітник викидати. А мене до школи у такому відправляли. Наді мною знущався весь квартал. Ольга тяжко зітхнула. – Але, якби проблема була лише в одязі. Наслідки її скупості я досі лікую. Мені в дитинстві лікар рекомендував плавання, щоб вилікувати викривлення хребта, зуби у мене криві, проблеми зі шлунком… Ні на що вона не знайшла грошей.
– Ну, може, в неї справді не вистачало грошей? – Ксюша, як тільки я переїхала до гуртожитку, вона собі квартиру купила. Економила на мені, щоб квартиру собі купити. …Мати Ольги, Лариса Йосипівна, проживає одна в двійці, яка вже дуже давно залишилася їй від батька з матір’ю. Живе непомітно і самотньо. На відміну від багатьох інших пенсіонерів, вона не страждає на відсутність коштів. У “нульові” купила собі квартиру “на старість”. Добре, ціни тоді були божні. Нині ж здає її за серйозні гроші.