Рік тому сусідка nродала свою дачу. А влітку цього року новосел розпочав перепланування ділянки. Розібрали старий та заклали фундамент під великий новий будинок. Зрубали дерева та кущі. А три дні тому почали ставити паркан. Метри два заввишки. Працівники встановили стовпи по трьох сторонах і перейшли на суміжну із нашою ділянкою сторону. Тут щось щось пішло не так. Клікнули замовника. Порадилися. Новосел став звати мого чоловіка. – Тут малинник. Мені про нього стара господарка говорила, мовляв, це її земля та ягоди. Але за паспортом земельної ділянки виходить, що ваша.
Дозвольте подивитись на ваш паспорт ділянки. Як же він за смутився, подивившись на наш документ. Він зрубав груші та яблуні, знищив полуницю зі смородиною. Єдине, що хотів залишити – малину. А тут такий облом. – Про дайте мені цю смужку землі. Заnлачу потрійну ці ну. Коли ми з чоловіком йому відмовили, психанул. Обличчя аж перекосило від злості. Почав kричати. Мій чоловік уже стиснув кулаки. Ще трохи і вмаже тому в ніс. Я вступила в суперечку, намагаючись скинути розпал пристрастей: – Ти війну розпочати вирішив?
Зверни увагу, нас тут багато і живемо ми дружно. Став свій паркан, як на плані намальовано. Потім уздовж нього розкидай гній. Малина до тебе сама прийде наступного року. І той раптом заnлакав. Відвернувся, долонями обличчя закрив, і лише плечі тремтіли. Потім повільно поплентався геть. Паркан звели як було намальовано на плані. Надвечір новий сусід, Михайло, прийшов миритися. З пляшкою коньяку. Спокійний та ввічливий. – У моєї бабки кущі малини були. Багато. Я дуже любив малину. Мене бабуся рос тила. Вона у мене дуже пила. Потім дитбудинок. З усього дитинства пам’ятаю лише одне гарне – малину. Все мріяв купити будинок та посадити малини. Багато. І ось, нарешті, придбав… Через тиждень почервоніли ягоди малини. Я зібрала каструлю і віднесла до сусіда…