Зі шкільної лави у нас склалася своя компанія з чотирьох дівчаток. Те, що нам вдалося пронести дружбу через роки, імпонувало. Ми часто зустрічаємося, разом відзначаємо свята. Чоловіки у нас так само потоваришували. Намічалось святкування дня народження Насті, нашої подруги. Ми з подругами зустрілися у кафе, щоб обговорити регламент свята. Відсутня Соня. Вона недавно роз лучилася і їй було не до наших посиденьок. Батьки Насті мають дачу. Там і задумали влаштувати застілля з шашликами, з лазнею та іншими принадами життя на природі. Розписавши меню і регламент, ми взялися рахувати кількість гостей, щоб уточнити кількість їжі, що закуповується, і напоїв.
При складанні списку запрошених Настя раптом заявила: “Соню кликати не буду. По-перше, ми з чоловіками, а вона одна. Може наслідки бути, знаєте. По-друге, я хочу веселощів, а не слухати голосіння про лиходійку – дол ю”. Я спробувала було заперечити, але Тома мене випередила “Соні напевно боляче дивитися на щасливі сім’ї” Багаторічна подруга стала для них суперницею та загрожує їхньому сімейному благополуччю?! Що за маячня! Я була вражена. Саме зараз, коли Соні необхідна дружня підтримка та хоч якісь приємні емоції, подруги покинули її.
Спочатку зрада чоловіка, що пішов від неї до іншої, а тепер і від подруг. Колишніх подруг. Тих, хто виявив неприпустиму байдужість і гординю. Вголос я нічого не висловила. Вони вже вирішили. Мої аргументи нічого не змінять. А якщо й поміняють, то ненадовго. Наступного дня я зателефонувала Насті та попередила, що не піду. Обмовилася непередбаченими обставинами на роботі. Ми з Сонею влаштували своє свято. Погуляли, посиділи у кафе, відірвалися на шопінгу. Про двох інших ми не згадували. Соня все чудово зрозуміла… Так і розпалася наша чудова четвірка. Тепер я зустрічаюся лише з Сонею. А Настя та Тома дружать удвох. До першої перешкоди на шляху тієї чи іншої.