-Вадя, Не будь дурнем. Ти найкраще знаєш, що вона тебе любить. – Вона порядна дівчина. Ні з ким, крім тебе, не гуляла. Тому ми свідки. – Ні, хлопці. Виходить, він не з місцевих. Вона ж у місто їздила, до клубу. – А що тут такого? Ти весь час на навчанні. Тим більше, вона не одна була, а з нашою компанією. -Не Моя дитина, пацани, я порахував. Нагуляла, нехай сама вирішить … – Вадим уже все вирішив, – Все, мені час. Вероніка змогла приховувати свою ваrітність до тих пір, поки живіт не став рости. Тоді всі дізналися, зокрема й батьки. Вона була дівчиною неземної краси: дівчина-весна, з оксамитовими очима, з шовковим розкішним волоссям, а душа-квітка. Коли вона проходила повз, неможливо було відірвати з неї очей, вона посміхалася, і життя сповнювалося радістю. З Вадимом вони давно познайомилися. Її молоде серце наповнилося любов’ю до нього.
Поруч із ним вона сяяла більше звичайного. Вадим теж симпатичний, вони були гарною парою, але в його посмішці завжди відчувалася нотка хитрощів, нотка переваги, адже він був студентом міського інституту, а Вероніка проста дівчина з села. Мені 17. Я молодший за Вероніку на пару років, але іноді спілкувалися. Якось ми зустрілися на вулиці, вона подивилася на мої нігті та запропонувала зробити мені манікюр за невеликі rроші. Я погодилася, напевно, дівчина потребувала rрошей. У мене не вдалося стримати мою цікавість, і в процесі я запитала: – Чи можу поставити особисте запитання? – Вона кивнула головою, я продовжила, – Ти сама захотіла залишити його, чи вже було пізно? Вона зі своїми оксамитовими очима подивилася на мене, як на дурню. -Коли відрізають людині руки та ноги, він ще може жити.
Але в чому після цього сенс жити? Я залишилася без рук та ніг. Я любила Вадима, не знаю, як пояснити мої почуття щодо нього. Поруч із ним я почуваюся єдиним цілим. А дитина всередині це і є він. Плід нашого kохання. До нього я відчуваю ті самі почуття, що й до Вадима: ми з ним єдине ціле! Життя без нього немає сенсу. Після цього випадку ми часто зустрічалися, ходили разом клуб. І незважаючи на свій стан, Вероніка так танцювала, вона не дивилася ні на кого, просто танцювала, і в кожному її русі був протест, розпач. Попри все, вона залишила дитину. Вона не жалkує. Вероніка наро дила хлопчика, і за три роки він став схожим на свого батька. Вадим побачив його, зрозумів, що не мав рації щодо Вероніки. Дитина його. Він запропонував жити разом, Вероніка вибачила його. Але щось зламалося в ній, і їхні стосунки не були колишніми. Незабаром вони знову розійшлися. Вероніка за кілька років вийшла заміж, переїхала з чоловіком до столиці. У них народилися два хлопчики. Обидва красені, але найбільш вражаючим був старший син Вероніки. Вона була щаслива. Це було видно по її оксамитових очах, у яких була все та ж весна, доброта і наївність.